Польська зовнішня політика прискорює агресію проти України, — екс-радник голови СБУ Михальчишин

0

Польсько-українські взаємини у дні, коли західні сусіди відзначали День незалежності, відчутно погіршилися. У ЗМІ з’явилися повідомлення про кілька міждержавних скандалів одразу.

По-перше, приїзд 5 листопада до Львова Міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського ознаменувався відвертим дипломатичним демаршем останнього. Гість відмовився увійти до Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, не сприймаючи позицію його директора щодо того, що Польща окупувала Західну Україну у 1918 році.

По-друге, під час круглого столу в краєзнавчому музеї Рівного віце-консул Польщи Марек Запур назвав Львів “польським містом”.

А от дев’ятого листопада Польща заборонила в’їзд до країни голові Українського інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу та оголосила про підготовку списку персон нон-грата, які є відвертими прихильниками УПА та дивізії “Галичина”. 

Володимир В’ятрович, фото – інтернет

“Вже кілька років є персоною нон-ґрата в Росії. Нині, кажуть, отримав заборону в’їзду в Польщу. Мене більше непокоїть не обмеження власного пересування, а те, що демократична Польща зазвучала в унісон з авторитарною Росією”, – написав з цього приводу В’ятрович на своїй сторінці у Facebook. 

Польсько-українська криза не була б для нас такою несподіваною новиною, якби ми звертали увагу на більш дрібні прояви конфлікту. Таку думку в інтервю виданню Persona.Top висловив  експерт з питань безпеки Юрій Михальчишин — народний депутат 7-го скликання, радник Голови СБУ 2015-2016 років.

Юрій Михальчишин, фото – інтернет

  —  Якими були передумови цієї ситуації, чи було таке різке «похолодання» у стосунках України та Польщі передбачуваним?

— Великою помилкою є сприймати існуючу ситуацію, як щось окреме від процесу, котрий тривав вже років п’ятнадцять. В польському суспільстві великодержавний польський шовінізм був присутнім як фактор політичного процесу і мотивації прийняття політичних рішень, а зараз він кристалізувався. Це трапилося за останніх три роки, з часу приходу до влади польських нібито національно-консервативних, а насправді великодержавних шовіністичних політичних сил. І їхнє ставлення до України чітко проявляє паралелі з ідеологією їхніх попередників. Мова йде про школу польської політичної думки Романа Дмовського,  у якій українцям відведено дуже підпорядкований і вкрай принизливий для нас статус – це статус фактично будівельного матеріалу для спорудження великої польської державності від Чорного моря до Балтійського.

В цілому, якщо ми проаналізуємо стан масової свідомості польського суспільства, то бачимо, що ставлення до українців, як до чогось другорядного, там переважає

Те, що відбувається останні кілька місяців, є свідченням ескалації процесу і переходу польської зовнішньої і, можливо, оборонної та безпекової політики до нової якості, а саме до прискорення процесу розгортання агресії проти України. Спершу — в сфері інформаційній, у сфері двосторонніх взаємин, національної пам’яті та символіки, а зараз уже озвучуються твердження, які можуть бути трактовані, як посягання на нашу територіальну цілісність.

— Чи може бути прецедент, коли європейська держава, носій демократичних цінностей, наважиться на збройний конфлікт або гібридне протистояння?

— Цілком. Ми бачимо зараз, що європейські політичні та безпекові інститути перебувають у доволі неактивному, а почасти — паралізованому стані. Бачимо досить мляву реакцію на події так званої «російської весни» 2014 року, окупацію Кримського півострова та агресію на Донбасі, абсолютно безпомічну реакцію на сирійські процеси, бачимо проблеми масштабного міграційного потоку у Європу, який не можна трактувати, як успішні з точки зору безпеки процеси. На додачу до цього треба згадати і той факт, що Польща користується підтримкою США і недвозначно підкреслює свою окремішність від традиційних європейських центрів прийняття рішень.

— Але ж у нас ніби теж непогані стосунки із США?

— Наш статус у цьому процесі зовсім різний. Польща є повноправним союзником Штатів, в тому числі й військовим, це ми бачимо по розміщенню протиракетних комплексів на території цієї держави. Роль України є виключно буферною для стримування російської агресії, а Польща – активний інструмент американської зовнішньої політики на європейському континенті – в тому й різниця. Військова співпраця з США у Польщі спрямована виключно на Балтійський напрямок, тому чекати захисту України у цьому контексті — марно.

— Чи може змінитися риторика зі зміною влади у Польщі, чи антиукраїнські настрої вже мають настільки широке суспільне поширення, що процес є незворотнім?

— Безперечно, політичний курс залежить від розподілу політичних сил в парламенті та балансу політичних партій у законодавчому органі. У випадку проведення виборів, які якісно змінять склад польського політикуму, ці процеси зможуть дещо загальмуватися. Але в цілому, якщо ми проаналізуємо стан масової свідомості польського суспільства, то бачимо, що ставлення до українців, як до чогось другорядного, там переважає. І ідеї про певні територіальні претензії, або навіть, якщо взяти ширше – геополітичний реванш щодо України — є зараз домінуючими серед польського населення.

Найбільш програшна позиція в даному випадку – це позиція страуса, який ховає голову в пісок, а насправді під ногами не пісок, а бетонна долівка, і потім стає боляче

— Яку позицію зараз варто зайняти Україні? Як в офіційних колах, так і серед пересічних користувачів соцмереж. Одні хочуть миритися і «не роздмухувати», інші беруться доводити історичну справедливість – як нам себе поводити?

— Найбільш програшна позиція в даному випадку – це позиція страуса, який ховає голову в пісок, а насправді під ногами не пісок, а бетонна долівка, і потім стає боляче. Тут треба діяти найперше в дипломатичній площині: польського посла викликати на консультацію в Міністерство закордонних справ України і вручити йому розлогу ноту протесту, а не обмежуватися виступами прес-секретаря МЗС. А також відкликати і замінити на посаді посла України у Варшаві, який крім виконання пісеньки про Путіна більше нічим у останні роки не відзначився. Жодного конкретного руху чи бодай дипломатичної заяви. Очевидно, що його роль, як посла, вичерпала себе.

Зрештою, необхідно те, чим займається кожна держава, яка дбає про свій суверенітет — нормальна контррозвідувальна діяльність і робота в інформаційній сфері. Крім того, ми повинні нагадати, що з 2014 року українські збройні сили достатньо зросли якісно і кількісно не лише для того, аби на Сході утримувати ситуацію під контролем, а і для того, щоб утримувати її і на Заході.

Тут треба діяти найперше в дипломатичній площині: польського посла викликати на консультацію в Міністерство закордонних справ України і вручити йому розлогу ноту протесту, а не обмежуватися виступами прес-секретаря МЗС

Очевидно, що треба покращувати стан інформаційної політики, перспективне планування оперативних дій Служби безпеки України, протидію польським спецслужбам в західних областях України, подивитися в динаміці, як відбувалося горезвісне роздавання сумнозвісних «карт поляка». Треба перевірити держслубовців на предмет володіння таким сумнівним і двозачним документом, який дає право на отримання польського громадянства. Наявність у держслужбовця карти поляка, яка має на увазі взаємини на державному рівні з Польщею, можна розцінювати у розрізі зради національниїх інтересів. Це питання треба оперативно врегульовувати на рівні законодавства.

— Чи може взагалі впливати Україна на питання видачі “карти поляка”?

— Для початку ми повинні визначитися, скільки реально є власників “карт поляка” в Україні. Останні повідомлення польської сторони чомусь цю цифру зменшили — зараз мова йде про близько 70 тисяч виданих карт, у той час як раніше повідомлялося про понад 100 тисяч. Питання потрібно ретельно проаналізувати, зібрати дані в державної прикордонної служби, державної міграційної служби, Служби безпеки України, напрацювати зміни до законодавчої бази і розглядати це питання з точки зору адміністративної, а можливо, і кримінальної відповідальності, якщо мова йде про те, що ця роздача документів супроводжувалася вербувальними пропозиціями.

Питання… видачі карти поляка потрібно ретельно проаналізувати… з точки зору адміністративної, а можливо, і кримінальної відповідальності, якщо мова йде про те, що ця роздача документів супроводжувалася вербувальними пропозиціями

— Які є прецеденти операцій польських спецслужб у західних регіонах України?

— Вони зазвичай широко не афішуються. Але, наскільки мені відомо, у останні два роки відбулися резонансні акції вандалізму памятників, у тому числі й польських, на території України. До цих випадків мали дотичність польські радикальні організації за завданням спецслужб — польських і не тільки. Сподіваюся, що цю інформацію буде незабаром оприлюднено в Україні, а в цілому, слід зосередитись  на проблемах прикордонних територій, зокрема — контрабанди. Це корупційно уразлива ділянка нашого кордону і наших правоохоронних органів.

— Як у контексті теперішніх подій буде розвиватися процес навколо утворення Балто-Чорноморського союзу, про який активно говорить східноєвропейський політикум,  і польський президент в тому числі?

— На превеликий жаль, у цій ситуації, яка складається, зрозуміло, що реалістичність цього проекту при збереженні при владі правлячої партії у Польщі ще на одну каденцію — відкладається.  Звичайно, це прикро.  Геополітична доцільність Балто-Чорноморського союзу — однозначна, доцільність технологічна — очевидна, військово-стратегічні вигоди — беззаперечні, лише ключовий елемент зараз відсутній — політична воля з боку Польщі. Таке враження, що американський енергетичний проект “Іntermarium”  поєднання енергетичних проектів з транспортування американського скрапленого газу з політичною співпрацею — настільки захопило поляків, що вони розраховують на те, що зможуть реалізувати цей проект без України. У Гданську будується термінал для зберігання скрапленого газу і далі він буде транспортуватися до країн Західної Європи. Якщо на початку мова йшла про три моря: Балтійське, Адріатичне і Чорне, то на сьогоднішній день, як я розумію, прийнято його звузити до терміналів у Польщі, Хорватії на Адріатичноиму узбережжі, і можливо, в Румунії, на чорноморському узбережжі, а Україна з цієї схеми випадає.

У останні два роки відбулися резонансні акції вандалізму памятників, у тому числі й польських, на території України. До цих випадків мали дотичність польські радикальні організації за завданням спецслужб — польських і не тільки

— Можливо, ця ситуація, коли з Росією у нас війна, а співпраця з Польщею зривається, дає нам шанс виокремитися та збудувати самодостатню безвекторну державу?

— Так, це можливо, у нас з’явився шанс збудувати політику, економіку та оборону на засадах самодостатності. Багато держав саме так свого часу вчинили і зараз активно розвиваються. Ми можемо згадати Іран, Ізраїль, Францію часів Шарля де Голля, тобто у нас зараз нема приводу для відчаю чи опускання рук. У нас зараз є можливість налагодити контакти з іншими державами, які до нас дружньо налаштовані. Як от, наприклад, Литва. У наших держав складаються добрі взаємини, і ми можемо вибудувати співпрацю навіть без Польщі.

 Отож, ситуація у політичних відносинах між Україною та Польщею поки далека від вирішення. Однак,  кроки в цьому напрямку принаймні здійснюються. Так вже цього тижня у Кракові відбудеться надзвичайне засідання Консультаційного Комітету президентів України та Республіки Польща на рівні зовнішньополітичних радників. Його було ініційовано Петром Порошенком та погоджено на рівні президнтів двох держав. А вже у грудні Україна готується до візиту президента Польщі Анджея Дуди до Харкова.

Автор: Ірина Басенко для persona.top