«Юліанович, роби, а ми підхопимо!». Яким був 40-й театральний сезон у Рівному розповідає Володимир Петрів

Про це розповідає Володимир Петрів, директор-художній керівник Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру.

«Це був його 85-ий і наш з ним 40-вий театральний сезон. Рівненський драмтеатр…Почали на сцені «Під дахом» з чисто пацанячої історії, бо на великій міняли усе сценічне покриття. Це була моя давня мрія, щоб мої не мучили, не калічили ноги. Мрія недешева, але ноги стократ дорожчі. Вдалося. Тішуся й пишаюся. І дякую, хто допоміг.

Далі «Параскева», яка, як виявиться, вже за півроку увійде до лонг-листа крутого фесту «Гра» й збиратиме аншлаги. Опісля Різдвяний «Скрудж фест». Ну тут без коментарів. Було ж бо казково і, як то кажуть: в саме серденько. Повнісінько гостей і знову повні зали. Отож, все недарма.

А потім пісня, та що «Лісова». Питали: «Де сопілка? Де ліс?» А в ній же не про ліс, а про любов чи ж то про зраду… себе. У перші дні весни хотілося, щоб більше радості. Зіграли «За двома зайцями» і знову яблуку ніде впасти. Аж до останнього у цьому сезоні показу. До Дня театру – «Украдене щастя». Сентиментально, бо ж грав Михайла. Колись.

І відкриття сцени «На сцені». Хтось запитав: «Навіщо ще одна? Є ж три.» Та всім сподобалась. У травні – ще прем’єра – «Житейське море. Суєта». Про життя, театр, і трохи про кохання… У червні – проєкт з естонцями і ветеранами російсько-української війни. У липні – майже готові «Мами», що відкриватимуть 86-ий. Візит Марії Матіос, але й цього сказати мало, й закваска на прем’єру жовтня. І закриття…

А поміж тим мільярди справ і рішень, щосекундна відповідальність за кожну цеглину й цвях і хвилювання за кожного, кого називаю своєю театральною ріднею. Їм боліло і мені пекло, у них радість і моє серце співало.

А ще – провалена спроба посидіти бодай одну відпустку вдома. Здається, лиш одним оком зиркну чи добре їм без мене. А потім глип – я в кріслі за столом, чи у цеху, чи вже на сцені, і вечір за вікном. І знову по відпустці.

Що відчуваю поміж двома сезонами? Нарешті трохи спокій і все ж неспокій.
А ще… Безмежну вдячність. До того, хтовгорі. До тих, хто боронив й боронить. До тих, хто йде до нас з аншлагами, підтримує і часом критикує. До тих, з ким пліч-о-пліч щодня творили, приймали рішення, з ким діяли. До тих, хто: «Юліанович, роби, а ми підхопимо!»

Ми молодці. Ми встояли і йдемо далі. Та знаю, разом можемо ще більше. І хай здійсниться. Під мирним небом. І най живе театр. А поки тиша. І час на подумати і спланувати. Бо ж далі, вірю, буде…», пише Володимир Петрів на своїй Fb-сторінці.