Старший сержант Андрій з позивним «Опа» — зі Львівщини, три роки служить в 23 інженерно-позиційному полку на Рівненщині. 20 років чоловік мав власний бізнес, а тепер служить із сином, якого мобілізували у квітні 2022-го.
На фронті Андрій пройшов різні напрямки, зберіг талісман ще з радянської армії та щодня телефонує дружині, щоби знала, що він живий. Мріє повернутися додому, обійняти внуків і після перемоги вирушити з дружиною у подорож, пише Суспільне.
Закрив бізнес і пішов служити з сином
25 лютого 2022 року Андрій зі Львівщини разом із сином Юрієм хотіли потрапити до лав тероборони. Їх не прийняли і сказали чекати на повістку. Син її отримав у квітні, а батько у серпні 2022-го.
"У мене був магазин з побутовою технікою. Проіснував рівно 20 років. Після початку повномасштабного я почав свідомо залишки зменшувати, бо чекав, що мене мають мобілізувати. Коли отримав повістку, я попросив дати мені час, щоб згорнути бізнес. Як підприємець, я закрив діяльність і закрив магазин", — поділився Андрій.
Чоловік додав, що обоє з сином потрапили на службу в 23 інженерно-позиційний полк на Рівненщині. Були в одному батальйоні, але в різних ротах. Зі слів Андрія, через півтора року син перевівся у Третю штурмову бригаду:
"Юра пластун по життю, і він там зустрів своїх друзів, однодумців, йому там комфортніше. Там колектив молодший, бойова частина. Тому він перевівся і вже майже два роки у Третій штурмовій. Востаннє нормально бачилися майже рік тому".
Позивний від внучки
"Позивний в мене "Опа". Так старша внучка мене завжди кликала. З німецької — це "дідусь". Вона питала: «Можна я тебе буду "опа" називати?» Я кажу: «Можна, Настусю». Так і залишився в мене такий позивний. Всі питають, що таке "опа", а я жартома кажу: "Офіс президента", а вони — нічого собі", — розповів старший сержант.
"Нас називали котиками"
Андрій "Опа" розповів, що виконував завдання на різних напрямках: на Харківському, Покровському, біля Куп'янська, в Курській області.
"Прийшов на посаду командира відділення, пізніше став головним сержантом взводу. Мені не було проблемно адаптуватися. Потрапив у новий колектив, цілком інший вид діяльності, яким ніколи не займався. Ну що, життя так склалося. Правда, я не очікував, що це так надовго затягнеться", — поділився військовослужбовець.
Зауважив, що за три роки служби значно вдосконалилися обладнання та навички:
"Ще у жовтні 2022-го ми восьмеро пройшли навчання з фортифікацій, так звані "УГСи". Нам говорили, що це були перші споруди, які виставляли в Україні. Нас називали "котиками". Спочатку ми вчилися. Ті укриття, що ми колись робили, то це не до порівняння те, що зараз. Наскільки ми швидше, якісніше і професійніше це все робимо".
"Була жіночка, яка пекла нам кексики"
Андрій "Опа" пригадав, що були різні випадки з місцевим населенням на прифронтових територіях, але найбільше йому запам'яталися хороші люди:
"Була така жіночка, яка знала наші дні народження, кексики нам пекла. Ми недалеко жили, то вона завжди казала — приходьте хлопці, ми вам що треба виперемо, є пральна машинка. Дуже людяне ставлення. Зараз та територія під окупацією. Дай Бог, вона звідти виїхала".
В Курській області місцеві говорили українською
В Курській області, зі слів військовослужбовця, його здивувало, що місцеві жителі з українськими військовими спілкувалися українською.
"Це здебільшого старші люди, уродженці Донецька, Луганська, дехто із Західної України. Бо ми навіть таке бачили, що в декого на будинках було написано "хохол". То вони з нами нормально спілкувалися, могли підказати, наприклад, де доброї води набрати. Багато молодшого населення втікло звідти, бо їх настрашили, що фашисти до них прийдуть", — пригадав "Опа".
Також він порівняв, в якому стані прифронтові населені пункти в Україні і на Курському напрямку:
"Коли в наші міста приїжджаєш, то вони розбиті: будинки розбиті, вулиці розбиті, все під обстрілами. То як туди [в Курську область — ред.] зайшли: хати там фактично не пошкоджені. Була біля доріг розбита техніка, але будинки цілі".
Талісман, що береже десятиліттями
Чоловік розказав, що з оберегів — має натільний хрестик, який лишився в нього ще з радянської армії:
"Мама подарувала, коли мене мобілізували ще в далекі часи при Cоюзі… Я його ховав, бо ж тоді не можна було таке показувати. І знову ж, коли через 35 років після армії почалася повномасштабна війна, то я його з собою так і ношу. Вважаю, що оберігає мене".
Про сім’ю та мрії
Попри службу, Андрій розповів, що йому бракує родини.
"Я не військова людина по своїй натурі, мені бракує сім’ї, внуків. Дружині важко, бо практично все вдома на ній. І ще й за нас з сином постійні хвилювання. Щоранку й щовечора я до неї телефоную, а вона завжди просить: «Якщо не можеш, то хоч плюсик відправ». І син так само щодня дзвонить. Хоч він вже дорослий, у нього своя сім'я, але мама є мама", — поділився "Опа".
Основна мрія, додав — щоб якнайшвидше закінчилася війна:
"Звичайно, лише на наших умовах. Стільки ми пережили, людей втратили, що хочеться вірити, що скоріше поїдемо по домах, побачимо рідних. А ще мрію після перемоги сісти з дружиною в машину і на два тижні поїхати в подорож".
Коментувати цю новину post