Культ некромантиків

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

Хоча культура — це з латини оброблення ґрунту, пошук поживності його збагачення, засіювання й розрахунок зродження. Також ніби культ, як не крути.

А що робити, якщо сам ґрунт змертвів. Окремий ритуал, місіонерство, так би мовити, навіть можна сказати знову ж таки місіонерство і крапка.

Це і система, і модель, і набір ціннісних таблиць, з котрих формується мораль. Мораль, як форма персональної зорганізації, і як форма організації перед богом, чимось недосяжно трансцендентним.

Це і різоматична павутина, в котрій телемпається з добрий мільярд мистецьких душ й поціновувачів Сліпої волі й волевияву Світової душі…

Це і форма дизайну майбутнього, як дивно це не звучить. Майбутнє програмується ззовні, а ми все рухаємо меблі всередині й бавимося в оптимізацію планування чи в тактику стратегії…

Це і найбільш спекулятивна складова усього ідеологічного й програм усіляких партійних збіговиськ, котрі мутують в комерційні кластери з неймовірними ареалами комфортних оаз.

Це і дао й путь, й вектор, й спіралі, котрими вагітніє темна матерія несвідомих сховищ людського потойбіччя.

А можна просто ґвалтувати трупа. Небіжчика. От так майстерно, що змертвіла антиматерія отримує нове життя, новий колір й нове паркомісце.

Ґвалтівники мертвих матерій — прості механізовані духи, чи міфічні спотвори, чи інфернальні феномени, байдуже, як їх кличуть притемнені грішні душі, але на все є всій цинус, на все є свій косинус.

Форма задоволення від ґвалтування різна. Від ментальних фонтанів до породжень несвідомих підвалин.

Павук культури, великий Некромантик, збуджений спорожнявілою матерією.

Можна побачити процесію колективного інцесту.

Нові змісти, нові сенси, свіжі рапсодії, дивакуваті сублімаційні сполуки. Світ стає синтетично отруйним.

Через раз, і через день.

Дивна метода одностороннього загравання. А у відповідь тиша і порожнеча. Пустеля. Можна кричати й бігти.

Можна просто нічого не робити.

Хоча все це дивно виглядає. Коли психоаналітична доктрина розмірковує над усіма перевертними підвалинами методами з використанням льодової води чи маленькими струмами, чи гіпнотичними практиками — все тут доволі просто. Збудження від трупа. Він неймовірно красивий і мовчазний. І я його повішаю в міській галереї чи напишу якийсь текст про нього — він і так не надасть фідбеку, він же мертвий. Або зроблю з нього календарик. У нас багато поціновувачів календариків. Це такий совковий фетиш усіх некромантиків. От він в русі, і календарик закриває ще одну швидкоплинну добу. Можна обвести за бажанням маркером.

Вічний труп культури оживає при будь-якому контакті. Можеш і не контактувати, тебе ніхто не примушує. Але, як то кажуть: божевіллям божевілля подолав. Кожен сам собі в мантрі, кожен сам собі в молитві, кожен сам собі сапає свою ділянку, кожен сам собі режисер.