Терміни отримають нові функціональні значення. До прикладу, агресія – експансія. Або, скажімо, архетип – ресентимент, лобізм – резильєнтність, об’єктивність – голізм, мистецтво – війна…
Мистецтво – це війна. Це говорить колективна пам’ять. Чому?
Хоча ніби все базується на естетичних крилах й хребтах Гармонії. Відповідь проста, це війна. Що таке війна? Зараз є теза щодо гібридної її форми. Тобто синтетичної, поліморфної.. Вона була така завжди.
Просто кут бачення й сприйняття розширився, він буде розширюватися й надалі, потім отримає якусь полігональну форму, викристалізується одним словом.
Світ гібридний випочатково. Війна – це форма вирішення критично ентропійного згромадження невирішеного алгоритму. Це вже говорить більш систематизована форма колективної безсвідомої пам’яті. Форма колективної безсвідомої пам’яті (кбп) – корупція. Чому корупція, тому що вона окультно прищеплена в структуру скелету самої історії. Двигун, так би мовити.
Корупція – зглажує та спрощує. А світ прагне одного – заокруглення гострих кутів; заокруглення – тому що Тіло планети стало ніжним й лагідним, теплим. Зараз все тепле.
Тіло людське не хоче страждань. Не хоче болю, не хоче смерті, не хоче переломів й поранень та травм. Хоче релаксу. Змучене Тіло хоче ласки. Хоче бігати, хоче спати, хоче антистрес й колаген. Це знову ж таки корупція, тільки фізіологічна.
Отже, мистецтво – це війна, і до чого тут Рене Жирар. Звідки він це знав. Добре, мімезис, це термін Арістотеля, є він і в Платона, це загальноприйнятий закон основи Лейбніца, й копія з копії Жака Дерріди, що є базисом деструкції..
Крутимося навколо істини, а істина кругла.
Крутимося трикутниками, квадратами, сферами – шукаємо пропорції знаменниками…робимо тонкі надрізи та січення. Зрештою, це все має систематизувати штучний інтелект в квантовому акваріумі чи тераріумі. Він це зробить : каструбато заангажовано й толерантно.. Бо він рукотворний той квант, як не крути…
Мімезис це основа, так би мовити канон. Канон – це базис, базис це фундамент. Питання: що є ґрунтом? Ґрунтом, звісно, є страх. Страх також корумпований..
Формою людської волі є інтерпретація. Можна інтерпретувати канон, гратися з ним: співати, малювати й різьбити в свій спосіб.. Співати рапсодії, гратися в дискурсі, пірнати в міждискурсну яму. І тут війна. Війна, бо є канон, а власний ґрунт й спів треба захистити. Треба вибороти, вигризати собі нору, свій тунель, свою печеру. От заспівав власну історію і захищай її, бо поряд ще співають, хтось голосніше, хтось гучніше. В кожного свій тембр.
Це перший етап – перспівав ти всіх і хочеш вже цілу планету переспівати.. перекричати. Скоріше, ту несвідому планетарну оду.. Війна, тепер з цілим невідомим планетарним.. от і з нею ти до кінця йдеш, до фінішу. Ти вже не Сізіф, не Діоніс , не Ахілл, ти просто ракета, яка летить в темряві.
Цікава ця теорія Рене Жирара. Це про персональну війну, а є ще світова війна, а є колективна, а є несвідоме, є ще форма персонального несвідомого з колективним безсвідомим в межах часової парадигми.
