Освячення води на Богоявлення пов’язане із біблійною згадкою про хрещення Ісуса Христа у річці Йордан.
Така вода називається – Агіасма (гр. – святиня, свята вода).
Чин освячення води приписують апостолу і євангелісту Матфею.
Згодом отці Церкви написали молитви на освячення води, а традиція окроплювати оселі свяченою водою належить папі Римському Олександру 1 (2 ст.).
Вперше освячення води на свято Богоявлення відбулось у Єрусалимській Церкві. Саме там з’явився звичай виходити на річку Йордан для водосвяття.
До 4 ст. ця традиція здебільшого була в Єрусалимській Церкві, а згодом почала поширюватися і в інших Церквах.
До середини 5 ст. воду освячували опівночі, а з середини цього ж століття введено надвечір’я Богоявлення – тобто напередодні. Цей звичай існує і до сьогодні, тому вода освячується двічі.
Про чудодійні та незвичні властивості йорданської води говорив Св. Іван Золотоустий.
Скептики вважають, що свіжість води зберігається довго завдяки срібному хресту. Далеко не на кожній парафії є срібний хрест, і священники використовують такий який у них є: латунний чи дерев’яний.
Купанням в ополонці на свято Богоявлення (Водохреща, Йордан) зараз нікого не здивуєш. Традиційно після освячення води на водоймищах збирається багато охочих зануритись у крижану воду.
Безліч людей в плавках і купальниках в січні, часто «заряджених» алкоголем помалу збирається біля водойми, і після занурення впливових людей (бізнесменів чи депутатів) заходить в воду – три рази занурюючись і хрестячись.
Вважається, що такий ритуал змиває всі гріхи людини. Цікаво те, що за розповідями старших людей, виявляється, таких традицій не було. Скоріш за все така псевдорелігійна традиція з присмаком атеїзму зародилася в 90-ті роки в московській церкві, коли у 90-х почалася мода на релігію, і таким чином колишні комуністичні боси показували свою набожність. З легкої руки ЗМІ та російського кіно ця псевдотрадиція перекочувала і до нас.
Хоча традиція пірнання у воду є у Константинопольському патріархаті, вона виглядає зовсім по – іншому: патріарх освятивши воду у відкритій водоймі (море) жбурляє дерев’яний хрест у воду. Тоді за ним стрімголов пірнають у воду молодики, щоб наввипередки дістати його з дна. Вважається, що Господь протягом року залишиться милосердним до переможця і його родини.
Також цікаві й українські традиції. Професор Дмитро Яворницький наводить спогади старого запорожця Микити Коржа, які записав наприкінці ХІХ ст.:
«Всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на чудово прибраних конях.
Після закінчення Божественної Літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з Євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу.
Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів вкривав густий дим, мов пітьма…
Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розсіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться…».
Отож, бачимо, що в українській традиції козаків ніякого купання в ополонці не було.
Зберігся ще один опис української традиції освячення води. Після недовгої відправи священник занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: піснеспів свята «В Йордані хрестився ти Господи…».
Своєю чергою мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню». Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки та набирають у свій посуд води.
На жаль, в наш час ця традиція частково втратилась, а її місце зайняло безглузде пострадянське псевдорелігійне купання.
Discussion about this post