Прикарпатка Юлія Каллай до повномасштабного вторгнення працювала в Україні та за кордоном, але війна змінила її життя. Дівчина обрала службу на фронті як операторка БпЛА, ризикуючи власним життям заради захисту країни.
Про свій шлях, мотивацію, спогади про фронт, отриману травму та плани після перемоги Юлія Каллай розповіла журналістці Фіртки.
«Рішення визрівало дуже довго. Постійно щось заважало: я зважувала всі плюси й мінуси. Згодом, поїхавши кілька разів на фронт із волонтерами, я відчула, що маю бути саме тут.
Тож, довго не думаючи, пішла до військкомату і зробила перший крок до своєї мети. Хоча на той момент у думках було: “Я в будь-якому випадку повернуся додому”», — розповідає Юлія Каллай.
Для неї фронт починається не з техніки, а з базових речей — уміння врятувати життя.
«Найважливіше — це навичка надавати першу медичну допомогу. Адже, якщо не собі, то побратимові ти зможеш врятувати життя».
Зараз оператори БпЛА — одні з пріоритетних цілей для ворога, тож війна вимагає постійної зосередженості та готовності до будь-яких ситуацій.
«Потрібно добре маскуватися й бути готовим до всього», — додає Юлія Каллай.
Мотивацію дівчина черпає у підтримці людей та пам’яті про захисників.
«Найбільше мотивує, що люди пам’ятають і допомагають. Їм не байдуже. Також важлива підтримка друзів і родини».
Рідні дізналися про її рішення піти на фронт в останній момент, коли дівчина вже мала вирушати.
«Мої рідні нічого не знали до того дня. Я зробила так, щоб вони думали, ніби я там, де безпечно.
Реакція близьких була непростою, але з часом рідні прийняли вибір та почали підтримувати», — розповідає Юлія.
Дівчина також розповіла, що пережила травму, через яку зараз працює діловодом.
«Коли ми поверталися з полігону, у нас у бік пікапа влетіла машина, і автомобіль злетів у кювет. Медики, які їхали позаду, думали, що ніхто не виживе. Але ми вижили майже без ушкоджень.
У мене був перелом правої ключиці зі зміщенням, і мене одразу забрали на операцію. Зараз у ключиці стоїть пластина на шести болтах».
Юлія Каллай визнає, що підтримувати емоційну рівновагу на війні надзвичайно важко.
«Щодня стикаєшся і з радісними моментами, і з дуже стресовими. Без підтримки побратимів і сили власного духу втримати рівновагу практично неможливо».
Водночас Юлія Каллай говорить про людей поруч — тих, хто дає відчуття плеча й довіри.
«Мене оточують прекрасні люди, які завжди допоможуть і підтримають у будь-якій ситуації. З ними хоч у вогонь, хоч у воду. Саме з ними бойовий дух завжди є. Я дуже вдячна їм за це».
Свята на фронті, за словами Юлії, майже не відрізняються від звичайних днів.
«Хотілося б, щоб усі святкували вдома з рідними та друзями, але для когось це ще один день на позиції».
Про життя після війни військова поки що не планує конкретно, але вірить у майбутнє.
«Поки не знаю, чим займатимусь після війни, але точно знайду щось до душі. До війни я працювала і в Україні, і за її межами, як більшість українців».
Найтепліші спогади Юлія пов’язує з простими радощами, а не героїчними моментами.
«Найтепліший спогад — друзі, які постійно підіймають настрій, і котик, якого я назвала “Донбас”. Він ще той розбишака, але дуже ласкавий».
Після перемоги Юлія Каллай мріє про тишу, відновлення та просте людське щастя.
«Хочу подякувати всім, хто був поруч. Хочу морально відпочити, адаптуватися до звуків, що нагадують про фронт, побудувати щасливу сім’ю і просто насолоджуватися життям».
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел! Читайте також:
Повернувся з-за кордону та став на захист України: історія військовослужбовця Володимира Горбачова (ФОТО)
“Війна — це хіба не мотивація?”: військовий з Івано-Франківська Олег Стефанишин про шлях у війську, тил та мобілізацію
“Найбільше болить байдужість”: життя в тилу після фронту очима ветерана з Івано-Франківська Степана Савчука
Коментувати цю новину post