Найменша на Херсонщині за кількістю мешканців, Музиківська громада в прямому сенсі не медійна. Про життя там було мало інформації під час російської окупації, немає її у медіа і зараз.
“У нас тут нічого не відбувається, може і слава Богу”, – каже знайома, з якою ми не бачились більше трьох років.
Приїхати саме в середу в Музиківку, куди я хотів потрапити вже давно, порекомендувала вона ж. У цей день з раннього ранку в центрі села працює ринок.
Ринок — це центр суспільно-політичного життя громади. Купити карасів тут можна одночасно слухаючи новини із Дарʼївки, а бакалійні товари здобрюються свіжими новинами із сусідньої Зеленівки.
“Ми “потопельники”, живемо на самій нижній вулиці Дарʼївки, беріть карасів по 60. Крупні по 90. Короп по 140 з ікрою”, – каже продавчиня, показуючи десятикілограмову рибину.
Поки йде процес зважування карасів “по шістдесят”, дізнаємося, що люди в Дарʼївці, з якими ми спілкувалися влітку, через місяць після підриву Каховської ГЕС, почали отримувати компенсації та потроху відбудовуються.
“Компенсація є, звісно, але робити все доводиться своїми руками — ціни на будівельні матеріали тройні – від довоєнних. За металом їздив до Миколаєва, бо в Херсоні всі бази розбомбили”, – вступає у розмову чоловік продавчині риби.
Немісцеві продавці охоче розмовляють та дозволяють себе фотографувати — місцеві ж навпаки обережні та скандалять через фотографування. Про життя в громаді поговорити теж важко — люди закриті.
Важко сказати, чи це побоювання, виховані девʼятьма місяцями окупації, чи щось інше.
Місцевий студент Олександр всю окупацію пробув у селі, має досвід спілкування із окупантами, які приходили до нього з обшуками.
“Розпитували, де я навчаюся, я приховував, казав, що просто сиджу вдома. Показував їм не свій основний телефон, а старенький”, – згадує він.
Режим окупації у Музиківці був не такий суворий, як в сусідніх громадах або Херсоні. Місцеві розповідають, що у них навіть не було свого місцевого керівника окупаційної адміністрації. Росіяни прислали якогось чоловіка зі Східного — села, яке входить до складу громади.
На обраного сільського голову Олександра Лейбзона тут відчутно ображені. Головним чином через те, що він тихо виїхав і, як вважають люди, покинув їх.
Такі закиди на адресу обраних голів громад ми часто чуємо у багатьох громадах, але тут це відчувається особливо гостро.
Мабуть, справа у тому, що вся влада у громаді рівно два десятиліття асоціювалася із Лейбзоном, який є людиною хазяйновитою, але авторитарним керівником. Спадок його видно в селі скрізь. Якісні дороги із ливнівками, благоустрій на кожному кроці.
Зараз Олександр Лейбзон живе за кордоном, а громадою керує призначений Президентом мешканець сусідньої Чорнобаївки Ігор Підгородецький. Про нього тут не кажуть ані доброго, ані поганого.
У 2020 році вибори у спокійній Музиківці були з елементами несподіванки — місцевий аграрій Сергій Сорокунський висунув кандидатом на посаду сільського голови свого сина Сергія. У 2016 році Сорокунський-молодший вже намагався стати “мером” тоді ще Музиківської ОТГ, але впʼяте перемогу святкував Лейбзон.
У 2020 ж році Сергію Сорокунському-молодшому навіть вдалося виграти в одному з сіл громади. У маленькій Загорянівці він набрав 64 голоси. Тоді як діючий сільський голова – 50.
Амбіції, судячи з того, що кажуть зараз у Музиківці, родина Сорокунських має і зараз. Перед новим роком аграрії роздавали дітям подарунки, точково допомагають односельцям. Хоча репутація родини в громаді, мʼяко кажучи, неоднозначна.
“Ми коли виїхали з окупації у квітні, постійно ж тримали звʼязок із тими хто залишився, і головним показником того, що справи у Музиківці йдуть не так вже і погано були звістки про те, що Сорокунський-старший не почав співпрацювати із росіянами відкрито”, – розповідає мешканка громади.
Інформація про те, що Сергій Сорокунський-старший домовився із росіянами зʼявилася невдовзі після його викрадення у травні 2022 року. В полоні у росіян він пробув недовго, але залишився в окупації і навіть, як кажуть в селі, продовжив працювати.
Перед деокупацією правого берегу він виїхав за кордон, але вже у грудні 2022 року його бачили в Херсоні.
Наразі Сергій Сорокунський-старший вирішив через суд змусити два херсонських медіа, в тому числі і МОСТ, прибрати всі згадки про його можливу колабораційну діяльність. Причому, в позові він просить видалити навіть згадку про те, що він є депутатом обласної ради від політичної партії “Блок Володимира Сальдо”.
Місцеві мешканці, після запитань про можливу співпрацю аграрія із росіянами або припиняють розмову, або просять на них не посилатися. Відчуття того, що потрапив в Україну часів Януковича не полишає весь час.
Не бажають розмовляти про період окупації і мешканці місцевого чоловічого монастиря. З часів нашого останнього репортажу з Музиківки, у монастиря зʼявися капітальний паркан, але всередині храм навіть не почали ремонтувати. Мовчазні співробітники та якась жінка перебирають гуманітарку прямо в храмі, але підказати, з ким поспілкуватися, не хочуть.
Місцеві кажуть, що бачили, як до монастиря приїздили працівники СБУ, але подробиць цього візиту ніхто не знає. Як і ніхто не каже, чи співпрацювали місцеві священники УПЦ із росіянами.
Село, в якому нічого не відбувається, після цієї короткої прогулянки можна назвати селом, в якому всі мовчать.
Discussion about this post