У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.
Висловлюючись простою мовою, людська душа – це нефізична складова людини. Це та частина, яка продовжує жити після тілесної смерті. У Буття 35:18 описана смерть Рахілі, жінки Якова, і те, як вона дала своєму синові ім’я, «коли виходила душа її». З усього цього ми дізнаємося, що душа відокремлюється від тіла та продовжує жити після фізичної смерті людини.
Душа займає центральне місце в особистості людської істоти. Як сказав К.С. Льюїс (C.S. Lewis): «Ви не володієте душею – ви і є душа! Ви володієте тілом». Іншими словами, не тіло формує особистість, а душа. У Біблії щодо людей неодноразово застосовується слово «душа» (Вихід 31:14; Приповісті 11:30), особливо в контексті цінності людського життя й особистості або щодо «всієї людини» (Псалом 16:9-10; Єзекіїля 18:4; Дії 2:41; Об’явлення 18:13).
Поняття «душа» людини відрізняється від поняття «серце» (Повторення Закону 26:16; 30:6), «дух» (1 Солунянам 5:23; Євреям 4:12) і «розум» (Матвія 22:37; Марка 12:30; Луки 10:27).
Вона створена Господом (Єремії 38:16). Вона може бути сильною або слабкою (2 Петра 2:14), пропащою або спасенною (Якова 1:21; Єзекіїля 18:4). Ми знаємо, що людська душа потребує викуплення (Левит 17:11) і є частиною нас; що Дух Святий очищає й охороняє її (1 Петра 1:22), а Ісус є великим Пастирем наших душ (1 Петра 2:25).
У Матвія 11:29 сказано, що ми можемо звернутися до Ісуса Христа, щоб знайти спокій нашим душам. Псалом 16:9-10 є месіанським псалмом, який дозволяє нам зрозуміти, що Ісус також має душу.
Давид писав: «Через те моє серце радіє та дух веселиться, – і тіло моє спочиває безпечно! Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу (пекла), не попустиш Своєму святому побачити тління!». Тут мова йде не про Давида (див., що казав Павло в Дії 13:35-37), тому що тіло Давида зітліло й розклалося після смерті. Але тіло Ісуса Христа не зазнало тління (Він воскрес), і Його душа не залишилася в пеклі. Отже, в Ісуса, Сина Людського, є душа.
Люди часто плутають дух людини з її душею. Може видатися, що в деяких місцях Святого Письма ці терміни є взаємозамінними, проте, насправді, існує тонка різниця. Як би тоді Слово Боже би проходило «аж до поділу душі й духа» (Євреям 4:12)? Коли в Біблії говориться про людський дух, то зазвичай мається на увазі внутрішня сила, яка спонукає людину робити певні вчинки. Його неодноразово описують, як рушійну, динамічну силу (наприклад, Числа 14:24).
Сказано, що існують тільки дві вічні речі: Боже Слово (Марка 13:31) та людські душі, тому що душа, як і Слово Боже, є нетлінною. Ця думка має протвережувати нас і викликати благоговіння. Кожна людина, з якою ви зустрічаєтесь, є вічною душею. У кожної людини, що будь-коли жила, була душа, і всі ці душі і досі десь перебувають. Питання в тому, де вони?
Душі, що відкидають Божу любов, приречені розплачуватися за свої гріхи протягом вічності в пеклі (Римлянам 6:23). А душі, які визнають свою власну гріховність і Божий милосердний дар прощення, житимуть вічно зі своїм Пастирем біля тихої води у повному достатку (Псалом 23:2).
Discussion about this post