“П’ятдесят чотири дні в Україні триває повномасштабна війна, сорок п’ять з яких окуповано Херсон та більшу частину області”, – так починався перший матеріал ІМІ про ситуацію в медіасередовищі Херсонщини після початку повномасштабного вторгнення. Тепер, коли ми перейшли символічну цифру у 1000 днів від початку повномасштабного вторгнення, можемо вчергове озирнутися назад та трохи проаналізувати, як змінилися херсонські медіа, журналісти та їхня аудиторія.
Як від початку вторгнення змінився медіаландшафт
“Для нашого медіа війна почалася з того, що ми почали вивозити всю техніку з офісу вранці 24 лютого, тому що зрозуміли: росіяни наступають і дуже скоро вони будуть в Херсоні. Більша частина команди прийняла рішення не виїжджати і залишатися в окупації. Поїхали тільки ті, в кого були діти. Більшість медіа в регіоні перестали працювати так як працювали, залишилось тільки кілька ЗМІ, які постійно оновлювали інформацію, і ми намагались зосередитися на стрічці новин”, – згадує заступниця головного редактора медіаплатформи Вгору Єлизавета Жарких.
Дійсно, зустрічали перші дні війни херсонські медійники в непростій ситуації. На поштові скриньки редакцій сипалися погрози та пропозиції про співпрацю від росіян та їхніх проксі з так званих ДНР та ЛНР, сайти видань піддавалися сильним DDoS атакам, але частина редакцій не припинили роботу ні на хвилину.
Повідомлення, яке в перший день вторгнення отримали херсонські журналісти. Скріншот: МОСТ
Проте більшість медіа припинили роботу ще 24 лютого 2022 року, і велика їх частина не відновила роботу і досі.
На другий день після захоплення Херсона п’ять озброєних російських окупантів захопили будівлю філії АТ “НСТУ” “Херсонська РД “Скіфія”. Вони одразу ж відключили камери відеоспостереження та перевірили бомбосховище. Там перебувало 15 цивільних осіб, яких майже відразу відпустили. Через кілька днів окупанти відключили трансляцію українських телеканалів, а ще через добу увімкнули у Т2 російські канали. У перші ж дні окупації Генічеська Херсонської області про зупинення роботи заявили два місцевих сайти. 12 березня стало відомо про припинення роботи та творчої діяльності інтернет-видання “Новий Візит”. Про це повідомив у фейсбуку головний редактор видання Геннадій Осьмак. Навесні 2024 року росіяни викрали Геннадія Осьмака в Генічеську і наразі він перебуває у полоні.
При чому, Новий візит, найпопулярніше медіа херсонського Приазов’я, спочатку не закрився. З дня заяви до 2 квітня сайт працював, хоч і не оновлювався. 1 квітня на сайті з’явилося інтерв’ю місцевого депутата-колаборанта Андрія Клочка, якого росіяни «призначили» в.о. мера Генічеська. На наступний день, коли на це інтерв’ю почали посилатися місцеві медіа, сайт відключили. Не працює він і досі.
«Було дуже сумно споглядати, як щодня зникають наші місцеві медіа. Особливо боляче було дивитися, як поступово згасають медіа громад, пабліки у соцмережах, завдяки яким ми дізнавалися новини з місць», – згадувала директорка медіаплатформи Вгору Ілона Коротіцина.
Поступово більшість діючих редакцій релокувалися на підконтрольну Україні територію. Активно на початку вторгнення працювали: Суспільне. Херсон, МОСТ і Вгору. Пізніше відновили свою роботу редакція онлайн-медіа Гривна та декілька дрібних сайтів. Але лідерами ринку онлайн-медіа, якщо б цей ринок існував зараз на Херсонщині, були б явно ці три видання.
“Медіаландшафт Херсонщини змінився дуже сильно. Люди, які мали якийсь стосунок до журналістики, проявили себе з кращої сторони. Люди, які були просто якимись невдалими, містячковими, маргінальними медіапроєктами, зникли безслідно”, – розповідає фрілансер Іван Антипенко. За його словами, ще є журналісти, які працюють віддалено і продовжують називаються херсонськими медіа або херсонськими журналістами.
Херсонські журналісти під час повені, викликаної підривом Каховської ГЕС. Фото: Сергій Нікітекно
“Тобто, я не скажу, що ті, хто працюють віддалено – якісь неправильні або це якась критика по відношенню до них. Ні, в кожного свій рівень безпекового порогу, це нормально. Але щоб розуміти, що тут відбувається, треба тут бути, приїжджати на деякий час, хоча б на кілька днів. Спілкуватися з людьми, ходити на ринок, магазин, пошту, проїхатися громадським транспортом, таксі, сходити в банк, вирішити якісь питання з ОСББ. Для того, щоб прожити, відчути і в повній мірі відображати дійсність, те, що відбувається. Тому зараз я бачу, як деякі колеги дуже виросли. І я радий, що хоч небагато таких колег, але все-таки працюють на Херсонщині”, – говорить Іван.
Поки ми розмовляли з ним про журналістику, у Херсоні почався артобстріл.
“Можеш так і сказати – поки я записував тобі коментар, поряд вибухнуло”, – жартує медійник.
Власне, це вже і є звичайними реаліями для роботи журналістів в Херсоні. Наразі свої редакції в місті має хіба що Суспільне. Всі інші медіа, через безпекову ситуацію, працюють здебільшого віддалено, маючи кількох журналістів в Херсоні або приїжджають додому у відрядження.
Звідки херсонці отримують інформацію?
У перші дні великої війни основними каналами комунікації та й дезінформації, зрештою, стали телеграм-канали. Місцеві канали на кшталт «Ху*ового Херсона» швидко збільшили аудиторію в десятки та сотні разів, але «редакційна політика» цих медіа залишає бажати кращого. Контент, особливо у перші дні війни та окупації Херсона, ніхто не перевіряв та не верифікував, що створювало вал панічних та істеричних пліток.
До речі, цю ситуацію виправляли самі читачі, які проявили дива самоорганізації і відверто хейтили телеграм-канали та пабліки у соцмережах – спочатку за панічні чутки, а пізніше за фото та відео з місць обстрілів. Наразі така кампанія з медіагігієни призвела до того, що навіть місцеві телеграм-канали стали більш-менш достовірними джерелами інформації.
Поступово їхні анонімні автори навчилися працювати, більш менш перевіряючи інформацію, витримуючи певні часові проміжки перш ніж повідомити про результати ударів.
Щоправда, частина цих каналів, які виросли в перші місяці війни, станом на зараз почали втрачати читачів. Багато хто видалив ці канали перед виїздом з окупованого Херсона, хтось зробив це після звільнення Херсона, а хтось більше слідкує за новинами міст та країн, де живе зараз. У випадку із лідером «Ху*овим Херсоном», це падіння склало понад 125 тисяч підписників. Так, станом на 23 лютого 2022 року на канал було підписано 39 тисяч людей. Через девʼять місяців, в день звільнення Херсона та правобережної Херсонщини на канал було підписано понад 440 тисяч людей, а на початок 2023 року стався пік – на канал підписалося 470 тисяч людей. Після цього сталося падіння, яке триває і зараз. Наразі на канал підписано 345 тисяч людей, і падіння триває надалі.
Динаміка підписників каналу Ху*овий Херсон у 2014 році. Фото: скриншот tgstat.ru
Значно впав трафік і онлайн-медіа. Пік відвідуваності прийшовся на квітень-травень 2022 року, коли, наприклад, МОСТ, переступив відмітку у 700 тисяч унікальних читачів. Поступово цікавість до новин в аудиторії почала падати, і зараз місцеві медіа можуть похвалитися відвідуваністю від 50 до 200 тисяч на місяць.
У березні 2023 року ми писали, що згідно даних сервісу similarweb.com, пʼятірка найпопулярніших сайтів області мала такий вигляд: МОСТ – 363 тисячі читачів; Типовий Херсон – 228,8 тисячі; Вгору – 132,9 тисячі; kavun.city – 119,3 тисячі; Херсон онлайн – 58,3 тисяч.
У жовтні 2024 року ці цифри виглядають вже так: МОСТ – 211 тисяч читачів; Типовий Херсон – 114,7 тисячі; Вгору – 67 тисяч; Херсон онлайн – 49 тисяч; kavun.city – 24,7 тисячі.
Якщо врахувати, що до великої війни населення Херсонщини складало майже мільйон людей, то лідери ринку охоплюють наразі біля 20% доокупаційної частки населення області. Враховуючи те, що ворог досі контролює більшу частину області, можемо вважати це непоганим показником.
Після звільнення Херсона у листопаді 2022 року відновили свою роботу декілька медіа, а також зʼявилося кілька нових. У день звільнення луцькі журналісти заявили про запуск у місті проєкту “Район”. Було створено 5 сайтів для кожного району Херсонської області, але за останні два роки у цих медіа не зʼявилося ані місцевих журналістів, ані нових проєктів і вони працюють, скоріше, як агрегатори новин, інколи публікуючи пару репортажів з Херсона, куди приїздять їхні працівники.
У першу річницю звільнення Херсона 11 листопада 2023 року в місті запрацювала перша локальна радіостанція X.ON.
Ведучі радіостанції з гостем. Фото: facebook Катерини Цимбалюк
За останній рік невелика команда журналістів під керівництвом радниці начальника Херсонської ОВА Катерини Цимбалюк створили потужне медіа, яке мовить на більшій частині деокупованих та частині окупованих територій.
Ситуація ж із телевізійним мовленням залишається стабільно поганою. Суспільне не веде повноцінне мовлення, хоч і виробляє багато контенту для інших платформ та центрального ефіру. Всі інші телеканали не працюють і навряд почнуть мовлення у найближчий час. “Я навіть не уявляю, скільки ресурсу і грошей потрібно зараз, аби запустити місцевий телеканал”, – ще рік тому казав директор каналу Херсон Плюс Володимир Косюк. З того моменту ситуація не змінилася. Телевежу, яку росіяни підірвали, відступаючи з Херсона, відбудувати не можуть через безпекову ситуацію, рекламного ринку в Херсоні немає, а знайти донора, який профінансував би телеканал буде нереально.
Про людей, які надихають
Головним відкриттям цих тисячі днів однозначно стала херсонська медіаспільнота, про що кажуть всі, з ким ми спілкувалися при підготовці цього матеріалу. Чи не з перших днів частина херсонських журналістів обʼєдналися в потужну спільноту, яка досі обʼєднує півтора десятки медійників, які періодично або постійно працюють в Херсоні. “Головним підсумком першої тисячі днів повномасштабного вторгнення для медіаспільноти Херсонщини стала її більша консолідація. Тобто, нас, журналістів в Херсоні та на правобережжі Херсонщини, стало набагато менше, більшість наших колег виїхали з регіону, небагато, але пішли на співпрацю з росіянами і втекли на протилежний берег Дніпра, але ті, хто залишився, почали більше співпрацювати”, – каже керівник проєкту ІРС-Південь Петро Коберник.
Тренінг Петра Коберника про російські фейки. Фото: МОСТ
Ще влітку 2022 року журналісти кількох редакцій обʼєдналися і створили спільний проєкт “Люди нашого краю”. Це була прямоефірна годинна програма, під час якої журналісти підбивали підсумки тижня і обговорювали усе те, що хвилювало херсонців. Вже на початку вересня 2022 року місцеві журналісти обʼєдналися і почали разом виїжджати на деокуповані території області, рухаючися фактично за військами, що звільняли села північної Херсонщини.
Команда “Людей нашого краю” у жовтні 2022 року. Фото: Іван Антипенко
Пізніше, вже у звільненому Херсоні, до цієї невеликої спільноти приєдналися й інші колеги, які координують роботу, обмінюються інформацією та навіть проводять нетворкингові заходи в рамках діяльності мережі хабів Інституту масової інформації “Медіабаза Одеса. Херсон”.
Заняття з тактичної медицини від Медіабази Херсон. Фото: МОСТ
Через безпекову ситуацію відкриття фізичного приміщення “Медіабази” в Херсоні поки що неможливе, але щомісяця медійники проводять тренінги, діляться досвідом та навчають один одного.
Разом з цим, в області критично відчувається брак журналістських кадрів.
“Чимало людей пішло з професії з різних причин. Хтось виїхав за кордон і не в контексті реалій на Херсонщині. Хтось був в полоні, виїхав і боїться зараз повертатися в професію”, – розповідає журналіст Центру журналістських розслідувань Олег Батурін.
До важливого фактора, що сприяє кадровому голоду, треба додати і мобілізацію. Десятки наших колег мобілізувалися і стали на захист України. Буквально декілька днів тому це зробив і наш друг Олег Батурін. На час, поки херсонські журналісти в армії, аудиторія отримає менше чудових професійних матеріалів, але Збройні Сили України отримають талановитих та розумних солдатів і офіцерів.
“Тільки з нашої команди пішли в ЗСУ журналіст та відеооператор. Також мобілізувався юрист, з яким співпрацювала медіаплатформа Вгору”, – каже заступниця головреда Вгору Єлізавета Жаркіх.
Медіа виходять з катастрофічної ситуації з кадрами по-різному. Хтось залучає до роботи новачків, хтось перетягує працівників з інших сфер. МОСТ, наприклад, експериментує із наймом немісцевих спеціалістів. Серед наших журналістів є мешканці Харкова, Дніпра, Житомира, частина з цих людей ніколи не були на Херсонщині, але знають і розуміють набагато більше за “метрів”, які все життя прожили в місті, але досі не розуміють більшість політичних процесів.
“Хоч я ще не була в Херсоні, але ніби вже частково знаю це місто. Знаю його сильних людей. Знаю вулиці, будівлі на них, які пережили багато болю”, – каже SMMниця МОСТа Юлія Терещук.
Крім інших чинників кадрового голоду, є і трагічний. Декілька наших колег загинули в ході повномасштабної війни. На самому початку російської агресії у передмісті Херсона загинув Ділєрбек Шакіров, цивільний журналіст інформаційного щотижневика “Навколо тебе”.
Ділєрбек Шакіров. Фото: Суспільне
Подробиць його загибелі ми не знаємо досі. Все, що відомо, що він «був розстріляний 26 лютого в передмісті Херсона з автоматичної зброї». Ділєрбек не був професійним медійником, але я особисто знав його з часів Майдану, і він часто надсилав різним медіа фото та відеоматеріали.
Наприкінці грудня 2023 року в Одесі попрощалися із режисером “Суспільне. Херсон” Антоном Коломойцем. Наш колега загинув на фронті, захищаючи Україну. Антон Коломієць був випускником факультету культури і мистецтв Херсонського державного університету. Перед приєднанням до Збройних Сил працював ведучим і режисером на телеканалі “Скіфія”, пізніше – на Суспільному. Багато років був ведучим прогнозу погоди. Також був режисером програми “Починайте ранок з нами”.
Антон Коломієць. Фото: Суспільне
“Моя особиста втрата – вона не пов’язана з Вгору – людина, з якою я працювала на Суспільне Херсон – це режисер прямого ефіру Антон Коломієць – він загинув одразу після того, як його мобілізували. У нього залишилось двоє дітей і дружина. Антон був дуже світлою людиною. Я вдячна йому, що він був у моєму житті”, – каже Єлізавета Жаркіх.
Полон
У перший день повномасштабного вторгнення росіяни швидко просувалися Херсонщиною, що призвело до того, що частина журналістів не змогли вчасно виїхати і багато місяців наражали себе на небезпеку. Частина з них потрапила у полон, більшість з яких перебуває там досі.
Першим у російський полон потрапив каховський журналіст Олег Батурін. 12 березня 2022 року його викрали російські військові близько 17 години у Каховці у районі автостанції. Він провів у полоні 8 днів, а після звільнення виїхав разом з родиною на підконтрольну Україні територію. У полоні Олега били та катували. Вже у червні українські правоохоронці повідомили про підозру бойовику так званої “ДНР” Валентину Мотузенку, який віддав наказ викрасти Олега Батуріна. Через місяць поліція повідомила про підозру у причетності до викрадення Батуріна окупаційному керівнику Каховського району Володимиру Леонтьєву.
Олег Батурін після полону. Фото: Олег Батурін
Також окупанти викрали в Новій Каховці журналіста, письменника, активіста, керівника ГО “Каховський плацдарм” Сергія Цигіпу. На початку квітня 2022 року у Новій каховці викрали і редактора місцевого видання “Нова Каховка сіті” Олександра Гунька. Пізніше, після виїзду з Херсонщини, він розповів, що його викрадали декілька разів і змушували до співпраці. Після відмови росіяни порекомендували йому виїхати. Восени 2022 року провела близько місяця в ізоляторі тимчасового тримання в Херсоні, який росіяни перетворили на катівню, місцева журналістка Анжела Слободян.
А 7 березня 2024 року російські пропагандистські медіа повідомили про затримання генічеського журналіста, головного редактора видання “Новий візит” Геннадія Осьмака. За словами російських пропагандистів, Осьмака затримали на території тимчасово окупованої частини Херсонської області. Як йдеться в повідомленні, Геннадій Осьмак на початку повномасштабного вторгнення виїхав до Росії, отримав російський паспорт. Затримали його після того, як хтось упізнав у ньому журналіста, за статтею “Участь у незаконних збройних формуваннях”. Наразі Сергія Цигіпу росіяни засудили до 13 років позбавлення волі, а Геннадій Осьмак утримується у СІЗО.
Допомога журналістам
Інститут масової інформації з першого дня повномасштабного вторгнення почав допомагати журналістам, і, підсумовуючи події цих тисячі днів, не можу не згадати за цей важливий аспект. Першочергово нам треба було допомагати людям, які залишилися спочатку у заблокованому, а потім і в окупованому Херсоні. Зараз це здається бардаком і несистемною роботою, але тоді, наприкінці лютого-на початку березня 2022 року, нам вдалося за допомогою партнерів перераховувати журналістам, що втратили роботу і можливість виїхати з міста, невеликі кошти, які багато кого рятували.
Пізніше ми розширили спектр можливостей і навіть змогли передати в окупований Херсон павербанки, декілька смартфонів і один супутниковий телефон. На той момент росіяни вже відключили український інтернет і зв’язок, тому існували побоювання, що тим колегам, хто працював в окупації, треба користуватися смартфонами без історії.
За допомогою волонтерів ми двічі доправляли посилки в Херсон і таємно роздавали обладнання медійникам. Від ідеї передати в окуповане місто старлінк, щоправда, довелося відмовитися, аби не наражати на небезпеку перевізника, і убезпечитися від потрапляння обладнання до рук росіян.
Одночасно з цим постало питання про забезпечення колег, які виїжджали з окупованого міста. Більшість виїжджали без грошей та без обладнання. Комусь ми шукали гроші на виїзд, комусь – ноутбук або смартфон.
Початок херсонського контрнаступу вимагав вже зовсім іншої допомоги. Журналістам потрібні були засоби захисту та аптечки, які Інститут масової інформації відправляв на південь у промислових масштабах. Після звільнення Херсона ми забезпечували журналістів, які працювали там енергетичним обладнанням.
Іван Антипенко та Петро Коберник з обладнанням від ІМІ. Фото: Сергій Нікітенко
Наразі Медіабаза в Херсоні продовжує видавати захисне обладнання, аптечки та павербанки журналістам, які працюють в місті та області. За ці тисячу днів ми допомогли сотням українських та іноземних журналістів.
Українські журналісти перемогли Наталію Гуменюк
Ледь не половину з останніх тисячі днів українські журналісти провели під зіркою Наталії Гуменюк, яка довгий час очолювала обʼєднаний пресцентр ОК Південь. Її особиста позиція “Приберіть інформацію негайно” була незмінною виключно в одній області України – Херсонській. І поки в інших областях журналісти працювали з військовими на передовій, херсонські та інші журналісти отримували відмови у спробах зняти хоч щось на Херсонщині, або працювали “в чорну”. Люди тижнями чекали погодження на вʼїзд до Херсона, і, врешті, знімальні групи одна за іншою їхали на Донбас, до Харківської та Сумської областей, де працювати з військовими та в прифронтових громадах було значно легше.
Ще у квітні 2023 року Наталія Гуменюк повідомляла, що українським військовим потрібна інформаційна тиша до завершення бойових завдань, і закликала українців не коментувати роботу ЗСУ, вірити в хороші новини та захисників. У телефонній розмові в червні Гуменюк повідомила, що такі обмеження “вважає за необхідне вводити командувач”. Публічно цю тему з того моменту військові майже не комунікують. І якщо потрапити до Херсона ще був невеликий шанс, то про значну кількість громад області українські й іноземні журналісти могли забути. Причому це стосувалося навіть населених пунктів, які розташовані відносно далеко від лінії зіткнення, але входять до складу громад, закритих для журналістів.
За це фото дна Каховського водосховища, яке зафіксувало черговий військовий злочин росіян, пані Гуменюк сварила автора 14 хвилин. Фото: МОСТ
У червні 2023 року, коли відбувалося підтоплення цих сіл, внаслідок підриву Каховської ГЕС, і навіть після сходження води пресофіцери майже не давали дозволу на їхнє відвідування, хоча це була чи не єдина, крім Херсона, локація, де українські та іноземні журналісти могли б зняти наслідки сходження води, поговорити з потерпілими, щоб показати аудиторії наочні приклади російських воєнних злочинів.
16 квітня 2024 року українські медіники розповсюдили заяву до військового керівництва щодо усунення Наталії Гуменюк з посади начальниці Центру стратегічних комунікацій Сил оборони півдня. У ній медійники звинуватили Гуменюк у забороні висвітлювати воєнні злочини Російської Федерації в зоні її відповідальності. Вони вимагали від військового керівництва замінити Наталю Гуменюк “на компетентнішу особу і не допускати її до будь-якого керування комунікаціями”. Також журналісти вимагали забезпечити доступ до районів Херсонщини. 17 квітня голова Об’єднаного координаційного центру Сил оборони Півдня України Наталія Гуменюк заявила, що факти в заяві медійників про її усунення від керівництва зазначено без жодного доказу. Ще через два дні Наталю Гуменюк звільнили з посади начальниці Центру стратегічних комунікацій Сил оборони півдня, а очолив його Дмитро Плетенчук.
Втім, 5 червня стало відомо, що Наталя Гуменюк стала заступницею керівника Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони Півдня України. Цього ж дня Медіарух вийшов із заявою, у якій вимагав від військово-політичного керівництва країни звільнити Наталю Гуменюк з нової посади та відсторонити її від будь-яких посад, які передбачають комунікаційну роботу або будь-яку публічну взаємодію із засобами масової інформації від імені Сил оборони України. Своєю чергою Управління стратегічних комунікацій Збройних сил України повідомило, що Наталю Гуменюк звільнили з посади заступниці начальника Управління комунікацій ОК “Південь” та перевели на посаду, яка не пов’язана зі взаємодією з медіа.
З того моменту ситуація на Херсонщині нарешті змінилася і сталося нечуване – журналістів локальних видань почали пускати до військових, і вони жодного разу не розкрили ані військової, ані якоїсь іншої таємниці, а натомість показали, як бійці ЗСУ боронять херсонські землі.
Комунікація із владою
На початку вторгнення звʼязку між медіа і владою не було взагалі, бо тодішній очільник області Геннадій Лагута зник майже на два місяці і так і пішов у небуття, не спілкуючись із медіа. Натомість, його наступник Ярослав Янушевич розумів важливість спілкування з медіа, чим ми відверто користувалися, двічі заїжджаючи в деокуповані громади, де тільки відгриміли бої, в його кортежі. Та і наступник Янушевича, Олександр Прокудін, начальник обласної поліції, який відверто побоювався незалежних медіа, дуже швидко освоївся і став більш-менш відкритим для журналістів.
Але з цим згодні не всі медіники.
“Комунікація з владою погіршилася. Відверто ігнорують запити на публічну інформацію. Я мав багато таких випадків. Просто не відповідають, іноді пояснюючи це війною, тим, що ця запитувана інформація становить якусь там таємницю. Я ніяких військових секретів не розпитував, питав тільки те, що стосується публічної інформації. На правому березі простіше комунікувати з представниками місцевої влади, та й в принципі деякі начальники адміністрацій окупованих громад з лівобережної Херсонщини йдуть на контакт. Але загалом проблема залишається. Іноді отримати якусь інформацію доволі важко”, – каже Олег Батурін.
Його колега Іван Антипенко вважає, що за останні 1000 днів стерлася грань необдуманого хайпу і критики в медіа щодо влади. “Якщо медіа критикують, то по ділу, фактах, документах. А водночас влада і міська, і обласна, йдуть на комунікацію, щоб відповідати на питання медіа. Навіть якщо ці питання незручні, наприклад, про “підземні школи”. Тобто не можна сказати, що взагалі вони закриті. Вони доволі відкриті, це нормально”, – каже Іван Антипенко, згадуючи нещодавну історію із неможливістю поговорити з тимчасовим очільником міста. На думку Івана Антипенка, в Херсоні склалися більш-менш “робочі, правильні професійні стосунки” із владою.
“Це такий показник воєнного часу, тому що до війни були журналісти, яким влада платила по 6 тисяч на місяць і натомість не отримувала ніякої критики. Точніше, адекватної обґрунтованої, критики було дуже мало. МОСТ, можливо, Вгору десь там щось робило, якісь розслідування, матеріали. Зараз ці медіа виросли і можуть питати значно гучніше”, – вважає Антипенко.
Начальник пресофісу Херсонської обласної адміністрації Олександр Толоконніков каже, що останні 1000 днів показали, що у взаємодії влади та медіа важлива правда. “Останнім часом бачу, що часто перекручуються факти нашими медіа заради хайпу. Медійникам треба більш професійно підходити до контенту і я тільки “за” нагляд за владою і діями влади. Але коли перекручуються факти, то це мене обурює особисто”, – говорить він.
На думку прософіцера, українським медіа, вистачає балансу. “Відверта брехня нас тягне знову на дно і призводить до того, що люди нам не довіряють і до того, що влада не довіряє медіа”, – каже він.
Замість висновків
Що ж. Ми точно не знаємо, скільки ще триватиме ця війна, що вступила у друге десятиліття, але цей невеликий аналіз, на нашу думку, демонструє головне – херсонські медіа ростуть якісно і кількісно. Вони готові вчитися і змінюватися. І скільки б не тривала ця війна, херсонські журналісти триматимуть свою сферу відповідальності.
Сергій Нікітенко, регіональний представник Інституту масової інформації у Херсонській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews
