фото: із сайту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника є найбільшим зі закладів вищої освіти Івано-Франківської області, який налічує понад 17 тисяч студентів.
Про навчальний процес, наукові досягнення, мобілізацію, обсерваторію на горі Піп Іван та перейменування університету Фіртка поспілкувалася з в. о. ректора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, професором Ігорем Цепендою.
Розкажіть про те, що зараз відбувається в Прикарпатському національному університеті? Поділіться новинами або цікавими подробицями.
З 6 вересня три українські університети ввійшли в експеримент, який передбачатиме подальшу автономізацію і розвиток корпоративного управління. Буде сформована Наглядова рада Університету.
Починаючи з 12 по 15 грудня пройде конкурс кандидатів в наглядові ради обраних університетів. Київський авіаційний інститут вже завершує цю процедуру, залишається тільки наш університет і Запорізький університет.
Вперше за історію української вищої освіти ректора університету обиратиме Рада, яка складатиметься з семи осіб, і їхня роль буде іншою, ніж була до цього часу.
А що це будуть за ради? Хто в них ввійде?
Ради формуватимуться з експертів, фахівців за різними напрямами — починаючи від освітніх процесів, закінчуючи фахівцями зі стратегії планування. Рада безпосередньо впливатиме на стратегію університету.
На сайті Міністерства освіти вже є прізвища кандидатів, їх є 15 на 7 місць. Серед них люди, які добре знають університет, зокрема й випускники, наприклад Роман Шеремета, і Тетяна Шіп — зараз працюють в США.
З іншого боку, є постаті такого рівня, як колишній заступник міністра освіти Тарас Фініков, народні депутати Ігор Фріс та Едуард Прощук. Ці люди добре знають університет і, я переконаний, що це сприятиме його розвитку.
Часто університети оприлюднюють свої позиції в різного роду рейтингах. Як себе «почуває» університет?
Впродовж останніх років нам вдалося ввійти в когорту тих українських університетів, які оцінюються як європейськими, так і світовими агентствами. Зокрема, за останніми результатами рейтингу від Times Higher Education нас ввели в групу 1500+1 університетів світу.
Це перші кроки, де ми наближаємося до наступних рейтингів — рейтингу QS, Шанхайського рейтингу, які є важливим з огляду позиції університету вже не тільки в Україні, але й серед університетів світу.
А як з науковими дослідженнями в університеті?
Зараз особливу увагу приділяємо також науковим напрямкам, цим також вирізняємося. Серед десятків університетів, які рейтингуються міжнародною наукометричною системою «Scopus», посідаємо 10 місце серед українських університетів.
Це справді високий рейтинг.
Так. Тобто перед нами (окрім Сумського університету) тільки ті українські університети, які засновані вкінці XVIII, в XIX і на початку XX століття. Ми з Сумським університетом є наймолодшими в цій науковій когорті.
Це втішає, тому що втриматися в десятці лідерів надзвичайно складно — публікаційна діяльність багатьох університетів вже є високою, а ціняться тільки англомовні публікації, які цитуються. Тому що університет без науки — це не університет.
Бачимо, що по багатьох системах вищої освіти Європи йде чітка градація університетів. Велика кількість закладів вищої освіти просто не мають права називатися університетом, якщо вони не мають наукових здобутків. Навіть вища професійна школа вважається закладом вищої освіти, але це не університет.
Для того, щоб мати великі грантові проєкти, без сумніву, потрібно мати науку. Без цього закордонні партнери просто не розглядають тебе, якщо ти не маєш наукових шкіл. Тому в цьому контексті ми, з одного боку, підтримуємо наукові школи, які мають великих міжнародних партнерів, але водночас підтримуємо й ті наукові школи, які мають велике значення для України.
А які наукові школи є найбільш розвиненими в Прикарпатському університеті?
Цей перелік можна розпочати з природничих наук, оскільки вони завжди в полі зору грантодавців.
Якщо порівняти міжнародні гранти, які отримують гуманітарії й природничі науки, то, без сумніву, різниця дуже велика.
В першу чергу, це наша школа біохімії професора Володимира Лущака. Вона входить в когорту найкращих наукових шкіл не тільки України, але й Центральної Європи. В топ-2% найцитованіших науковців світу входять Володимир Лущак і Олег Лущак, а також хімік Тетяна Татарчук.
Дуже сильна школа хімії, відповідно це професори Тетяна Татарчук та Іван Миронюк. Хоча, хімія незаслужено перебуває в занепаді, якщо подивитися по контингенту студентів в Україні, і на це потрібно звертати увагу.
Традиційно, дуже сильна школа фізиків. Насамперед мова про нанотехнології та матеріалознавство. Ми надалі зберігаємо лабораторію, яка має статус національного надбання саме в матеріалознавстві спільно з Інститутом металофізики імені Г.В. Курдюмова НАН України.
Протягом останніх років підсилилася математична школа. Якщо подивитися на англомовні журнальні публікації, то серед математиків України одним із найпотужніших видань є науковий журнал «Карпатські математичні публікації» (Carpatian Mathematical Publications), головним редактором якого є професор Андрій Загороднюк.
Математична школа є на такому високому рівні, що раз у два роки на базі університету проходять англомовні міжнародні конференції, які збирають математиків світу.
Тому цей спектр наукових шкіл засвідчує те, що наукові досягнення університету достатньо високі.
Рівень природничих наук в університеті справді високий, а як справи в гуманітаріїв?
Кожен факультет представлений достатньо сильними школами. Якщо говорити про психологів, то величезний досвід, який був сформований в попередні роки в плані вікової, клінічної психології, посттравматичних синдромів, сьогодні є надзвичайно потрібний.
Цей рівень є настільки високий, що не вистачає навіть фахівців для того, аби обслуговувати та мати можливість розширюватись. Стикаємося з тим, що психологи себе вичерпують та потребують супервайзерів, щоб їм так само надавали певну допомогу.
Нові проблеми та виклики виникають перед нами. Зустрічаючись в багатьох університетах Європейського Союзу запитую, чи є школа психологів, яка би могла спеціально співпрацювати з нашими для того, щоб провести якийсь певний психологічний реверс.
Якщо подивитися на школу педагогів, то ми вийшли на такий рівень, де в царині гірських шкіл розвивається цікавий проєкт в співпраці з університетами Сполучених Штатів Америки. Ніхто не міг подумати про те, що проблематика дітей гірських шкіл України є близькою до гірських шкіл району Апалачі.
Фактично, покійний професор Василь Хрущ започаткував проєкт «Гірська школа українських Карпат» спільно з університетами Апалач.
Ті самі проблеми педагогічного, психолого-педагогічного, логістичного характеру виникають попри те, що Сполучені Штати Америки є потужною, багатою країною. Завдяки цим проєктам вдалося втримати увагу і наші народні депутати зрозуміли, що таке гірська школа українських Карпат.
Відомо, що після початку повномасштабного вторгнення до нас релокувалися інші університети. Яка зараз в них ситуація?
Так, в Івано-Франківськ був релокований Херсонський державний університет. Ми йому надали корпус на вулиці Шевченка, 14 та тісно співпрацюємо.
До слова, його нинішній ректор раніше був очільником Комітету з питань освіти й науки Верховної Ради. Приїхавши сюди вперше, він пройшов стежкою, якою проходить мала дитина до школи в гірських умовах. Він зрозумів, наскільки це складні, важкі процеси, і яка психологія цих дітей.
До речі, поговорімо ще про Карпати. Широко відомий зараз є університетський проєкт обсерваторії на горі Піп Іван. Які новини в цьому проєкті?
Протягом останніх років, коли більш чітко починає функціонувати Міжнародний науковий центр-обсерваторія на горі Піп Іван, ми йдемо і в бік поглиблення цікавих проєктів екологічного характеру та біорізноманіття.
Цим займається кафедра біології і екології під керівництвом професорки Мирослави Миленької.
Біорізноманіття Карпатського національного парку Чорногірського хребта є надзвичайно привабливим для багатьох наукових шкіл Європейського Союзу як і Карпатського регіону, так і Альпійського простору.
фото: Facebook/ Ігор Цепенда
А які роботи та перспективи зараз власне щодо обсерваторії?
Протягом цього року ми наближаємося до фіналізації питань, пов’язаних з астрономічною обсерваторією.
Зараз в штат університету увійшов відомий молодий астроном Одеської астрономічної школи з великим досвідом Володимир Троянський, який розпочинає цей процес. Ми зараз на фазі визначення технічних характеристик телескопа. Планується встановлення на обсерваторії телескопа зі дзеркалом 50 см.
Таким чином ми повертаємося до прикладної астрономічної науки. Протягом десятків років астрономія на Івано-Франківщині була пов’язана з іменем нашого видатного професора Івана Климишина.
Зараз зацікавленість астрономію є наскільки великою, що окрім наукових досліджень є вже й напрямок астрономічного туризму. Багато європейців хочуть побачити зоряне небо. А оскільки світловий шум в містах навколо нас такий великий, то близько 70% населення Європейського Союзу не бачать Чумацького шляху! І Карпати в цьому контексті, зокрема Чорногірський хребет та гора Піп Іван є надзвичайно цікавими.
На Вашому робочому столі бачу книгу «Філософія театру». Це ще одна сфера Ваших зацікавлень?
Так. До речі, ми розпочали цікавий проєкт, який вже п’ять років проводить наш Івано-Франківський національний академічний театр імені Івана Франка, це «Театральні Попівання» на обсерваторії. Щороку напередодні Дня Незалежності актори театру грають тематичну виставу на горі. Цього року був «Гамлет», тому що наш театр став лауреатом Шекспірського фестивалю та ввійшов в когорту «шекспірських» театрів.
Успіх нашого Івано-Франківського академічного театру імені Івана Франка зумовлений, зокрема, завдяки й Прикарпатському університету. Сьогодні близько 90% трупи театру під керівництвом професора Прикарпатського університету Ростислава Держипільського — це випускники Інституту мистецтва ПНУ.
Ми також розглядаємо обсерваторію, як майданчик зустрічі театральних діячів, художників. Це унікальне місце, тому що там можна злитися з природою, поспілкуватися. Ми плануємо з наступного року запрошувати відомих театральних діячів, які б могли провести там час.
А з іншого боку робимо і пленерний центр, тому що краєвиди дозволяють оформити його для мистецтва. Основний пленерний центр розглядаємо у Ворохті, де в нас також є осередок. Світлотіні Ворохти є не менш унікальними.
Пленерний центр буде сформований зі запрошеннями цікавих пленеристів світу, які даватимуть майстер-класи. На основі цього пізніше можна буде сформувати для регіону музей пленеристів світового рівня, адже існує добра традиція залишати картину в тому місці, де ти її малював.
Такі мистецькі проекти ще раз засвідчують, що університет дуже багатогранно розвивається.
А які ще мистецькі та культурні проєкти реалізовує університет?
Зараз на завершенні ще один проєкт під назвою «Невидима спадщина». Професорка Надія Бабій організовує його з кафедрою дизайну і теорії мистецтва. Він зосереджений на тому, щоб використати всі сучасні методики, які дозволяють людям з вадами зору відчути ікону.
Перший проєкт вже експонували у краєзнавчому музеї і ми готуємося до того, щоб сформувати групу ікон, зокрема Вишгородської Богоматері, ікону монастиря Манявського скиту для людей, для наших воїнів, які втратили зір. Починаємо з офтальмологічних відділень, де людина на дотик і з аудіосупроводом може відчути ікону.
Переконаний, що цей проєкт не просто символічний, адже допоможе багатьом людям, які втратили зір, повернутися духовно до життя.
Знову ж таки, якщо дивитися на школи, які мають важливий вимір для України з точки зору показу в світі, зокрема на гуманітарні школи (повернемося ще до них), то без сумніву це філологи, історики, політологи, міжнародники. Якщо подивитися на роботу колективу під керівництвом професора Миколи Кугутяка, яка присвячена українським монастирям, то вона дала величезний поштовх для багатьох університетів України повернутися до духовного коріння.
Згадаю перший унікальний тритомник «Великий Скит в Карпатах», де вдалося знайти патерик монастиря. На сьогодні тільки два монастирі – це Великий скит в Карпатах і Києво-Печерська Лавра мають свої патерики, які є глибокими унікальними творами.
Закінчується тритомник виданням про монастир на Ясній Горі, він присвячений Гошівському монастирю.
Ще одна новина — 27 листопада Президент України підписав указ про присудження групі істориків, авторів з Прикарпатського національного університету, Львівського університету, Інституту українознавства імені І. Крип’якевича, Чернівецького університету Національної премії імені Бориса Патона за сукупну працю «Україна Соборна у боротьбі за державну незалежність 1917-1923 роки». В її основі є чотиритомне видання Енциклопедії Західноукраїнської Народної Республіки.
Це потужне видання, в першу чергу, за своїм великим змістом, тому що участь брали понад півтори сотні істориків. Більше, ніж три тисячі статей присвячені ЗУНР. Зараз ми плануємо розпочати роботу по англомовному виданню. Визначено шістсот англомовних статей, які повинні ввійти в англомовне видання.
Пишаємося ми й нашою діалектологічною науковою школою. Все більше пересвідчуюся в тому, що історики, географи, політологи можуть багато говорити про кордон, але ніхто не визначає чітко кордони так, як діалектологи. Той чи інший маленький населений пункт може по мові, говіркам окреслювати, хто тут проживає. Вийшло багатотомне видання «Гуцульська діалектна лексика у сучасній українській мові» під керівництвом професора Василя Ґрещука. Професорка Марія Голянич зробила двотомне видання «Мовний портрет села Тюдів», тобто два томи на базі одного села!
Покійний професор Микола Лесюк опублікував видання, яке розповідає про мовну палітру його рідного села Ковалівка. Це унікальні праці, які сьогодні надзвичайно цінні, тому що з точки зору діалектології ми показуємо, які ми багатобарвні.
Якщо подивитися на нашу Івано-Франківську область, то ми маємо сьогодні чотири субетнічні групи: бойків, гуцулів, покутян, опілян. Наші науковці дуже активно проводять дослідження, які дозволяють осмислити процеси, що відбувалися не тільки в розвитку української мови, але історії, культури, традицій.
Нещодавно професор Володимир Великочий провів гастрономічну експедицію по Дністру, де в селах вивчали давні рецепти, які ще збереглися. На перший погляд, яке воно має значення, але з точки зору гастротуризму, вони дають можливість привабити людей до регіону, до багатьох інших цікавих моментів, які дуже цінні.
Який внесок університету в розвиток зв’язків між молоддю інших регіонів, країн?
Одним із важливих проєктів, де ми хочемо згуртувати українців, і в той же час сформувати позитивний імідж України, є Міжнародний центр зустрічі студентської молоді України і Польщі у Микуличині.
Війна, на жаль, зупинила його завершення, але ми докладаємо зусиль для того, щоб цей процес розпочався. Фактично ми формуємо нове бачення ролі таких центрів, тому що традиційно вони були в Німеччині і Франції після Другої світової війни.
Пізніше це було в Німеччині і Польщі. Говорили про проблеми, про негативні наслідки, й молодь почала розуміти історію минулого, чому їхні батьки і діди допустили помилки, думали над тим, як їх уникнути. Ми входимо вже в елемент Карпатського діалогу.
Хочемо сформувати ці «Карпатські діалоги», на це вже є досить добра платформа, тому що впродовж 17 років в Яремче відбуваються зустрічі експертів України і Польщі, які згуртовують велику кількість експертів з українсько-польського боку, роздумують про процеси, які відбуваються в українсько-польських відносинах.
На цій основі ми починаємо формувати діалог, який має розширитися саме на регіон Карпат. Вже зараз сформований «Колегіум Карпатікум» — унікальна інституція, яка об’єднує університети Вишеградської групи, Румунії і України. Символічною штаб-квартирою визначено також обсерваторію на горі Піп Іван.
Розкажіть, як вплинуло на міжнародні зв’язки та контакти повномасштабне вторгнення росії в лютому 2022 року?
Звичайно, що пандемія, війна це сповільнили, але зараз проєкти набирають нового розмаху. Ми розпочали співпрацю з обміну викладачами, які читають курси про Карпатський регіон. Ми зацікавлені в обмінах студентів, в спільних наукових проєктах, тому що Карпатський регіон є надзвичайно цікавий для Європи з точки зору екології, процесів, які відбуваються.
І в певній мірі це така компаративістика і для альпійського простору, і для європейських університетів.
Зараз ми ввійшли в великий грант Цифрового університету, це «Горизонт Європи» — один з найпрестижніших наукових грантових проєктів, в якому беруть участь 19 університетів Європейського Союзу, і тільки ми одні з-поза меж Європейського Союзу.
Цифровізація, штучний інтелект — зараз про це багато мови. Процеси набирають обертів і в університеті?
Так. В багатьох випадках ми максимально намагаємося працювати з діджиталізацією. Починаючи від процесів, які мають змінити сам документообіг в університеті, закінчуючи питаннями, які дозволяють проводити аналітику процесів, які відбуваються, прогнозування, розуміння того, де виникають проблеми, як їх уникати та потрібно вирішувати.
Як університет впливає на регіон, місто, область? В чому місія університетів в цьому напрямку?
Однією із місій університету, окрім навчання і науки, є регіон. Всі ми розуміємо, що університет повинен бути, в тому числі, для регіону, а регіон — для університету. У багатьох випадках, якщо подивитися на трагедії внаслідок російської агресії, то розуміємо, що втрата в таких містах, наприклад, як Херсон, освітнього ланцюжка не дозволить місту відновитися.
Тому максимально докладаємо зусиль для того, щоб підтримати наших колег з Херсонського державного університету саме в плані не поглинання чи якогось об’єднання, а в тому, щоб він залишався Херсонським державним університетом і повернувся після війни туди. Важливо, що частина університету працює в Херсоні.
Довкола таких університетів відновлюється життя. Починаючи від дитячого садка, школи, коледжу університету освітній ланцюжок дозволяє це життя в регіоні відродити. Позиція Міністерства в перші дні війни, як і наша, була дуже чіткою – а саме в тому, щоб студенти з інших університетів могли навчатися в нас на умовах внутрішньоакадемічної мобільності, але не ставали студентами наших університетів.
Навіть якщо університет не міг розпочати роботу, вони залишалися студентами цих університетів. І якщо подивитися, наприклад, на Харків, Одесу, — це потужні навчальні, наукові осередки, які нам потрібно зберегти, зміцнювати, підсилювати. Тому ми дуже активно співпрацюємо з багатьма університетами, підтримуємо їх, допомагаємо, де є можливість. Освітня солідарність ще більше згуртувала українські університети, і, без сумніву, це має неабияке значення.
Щодо регіону, так само — в нас є активна і дієва співпраця із владою, її підрозділами, — в дослідженнях в формування стратегій.
В нас успішно розпочав роботу проєктно-освітній центр «Агенти змін», який сконцентрований на підтримку проєктної роботи об’єднаних територіальних громад. Виступили з ініціативою перед обласною радою і адміністрацією про те, що університет візьме на себе формування соціально-економічних паспортів для об’єднанихих територіальних громад, де ми залучимо наших студентів, викладачів, а в першу чергу студентів, які проживають в цих громадах.
Розглядаємо всі аспекти, питання підсилення громад, підприємств, які можна було б заохочувати для розвитку, аналізувати, які є корисні копалини, в якому напрямку розвиватися і тим самим дати можливість територіальній громаді мати перед собою реальну картину того, як далі рухатися. Ми пропонуємо так само проводити соціологічні дослідження стосовно того, яких фахівців потрібно об’єднаній територіальній громаді.
фото: Facebook/Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника
Світ зараз прискорюється, розвивається. З’являються нові виклики, нові шляхи розвитку. У зв’язку з цим, які нові спеціальності або нові освітні програми в університеті планують розвивати? У чому вбачаєте розвиток університету?
Ми сформували класичний університет. На сьогодні, якщо проаналізувати факультети, які є в університеті, інститути, вони відповідають класичному університету будь-якої європейської країни. Звичайно, що в умовах кардинальних змін, які відбуваються і прогресу цього буде недостатньо, але ми тримаємо руку на пульсі.
Перші напрями, які ми зараз хочемо підсилити і максимально розвивати, — це медицина та штучний інтелект.
Перший крок, який ми зробили, це відкрили цікаву магістерську програму спільно з нашими колегами — Тюбінгенським університетом в Німеччині, яка стосується біоінформатики. Це програма, яка об’єднує і міждисциплінарну, і міжфакультетну. Тобто, ми маємо з одного боку біохіміків, з іншого боку — інформатиків.
Це напрям, який йде в бік так званої персоналізації медицини, тому що в світі вже близько 20 мільйонів людей лікуються за допомогою штучного інтелекту. Це не означає, що лікарів нам не потрібно, але воно значно підсилить наші лікарські кадри, які матимуть більшу можливість допомогти людині.
З іншого боку, фізики розпочали і ґрунтовно розвивають програму «Медична фізика». Нещодавно відбулися цікаві розмови у нас в онкодиспансері за участю головного лікаря Ігоря Дмитренка про те, що такі потужні онкологічні центри потребують фізиків в обслуговані радіаційного обладнання. Це надзвичайно складна апаратура та процеси, які вимагають знань та зусиль.
Наприклад, ми маємо електронні мікроскопи, які також вимагають додаткових долучень, пов’язаних з радіаційними елементами.
Все це ще раз говорить про те, що в багатьох випадках ми намагаємося розуміти і оцінити світові тенденції, які відбуваються, і максимально наблизити їх до підготовки фахівців.
Ще один напрямок. Протягом багатьох років ми були успішними в робототехніці, і знову повертаємося до цього питання. До речі, декілька місяців тому на Піп Івані вже випробовували робота, який на швидкості 5-7 км/год може долати на одному заряді близько 25 кілометрів, вивозячи вантаж 300 кілограмів. Він на гусеницях, може пілотуватися і людиною, і за допомогою дрона.
Україна втратила внаслідок еміграційних процесів багато людей, але розвиток роботизації, штучного інтелекту дозволяє зменшувати кількість втрат. Ми це розуміємо, аналізуємо і працюємо в цьому напрямку спільно із нашими партнерами, тому що в такі питання вимагають великих зусиль для розвитку.
Зокрема, повертаючись до Міжнародного центру зустрічі в Микуличині, окрім діалогу ми зацікавлені в тому, щоб молоді люди починали перші стартапи, які пізніше вони змогли б вже розвивати в своїх університетах, об’єднуючи свої команди.
Також ми готуємо великий IT-хаб, де хочемо проводити (і вже маємо для нього обладнання) комп’ютерну симуляцію прийняття рішень для молодих лідерів. Цікаві моделі, які дозволяють побачити швидкість мислення, неординарність мислення людини. Хочемо робити такі речі навіть для органів місцевого самоврядування, — ще один напрямок роботи в регіоні та громадах.
Загалом, успіх університету полягає в тому, що він має потужну грантову історію, (зараз у в нас є гранти, які перевищують мільйони євро) завдяки не тільки ідеям, цікавим проєктам, а саме тому, що вони супроводжуються та успішно завершуються.
Коли ми говоримо про Міжнародний науковий центр-обсерваторію, то він ввійшов в сімку найкращих проєктів, реалізованих в рамках програми «Україна – Польща» з 2014 по 2020 роки, відзначених саме європейськими програмами.
Впродовж останніх п’яти років Україна, зокрема Івано-Франківщина, пережила багато викликів, в тому числі і повномасштабне вторгнення. Як це вплинуло на якість навчання в університеті?
Ми на початку війни зіткнулися з тим, що була невелика група студентів та їх батьків, які були переконані в тому, щоб переходити на онлайн-навчання. Але досвід багатьох університетів, які знаходяться навіть в зоні бойових дій, полягав в одному — максимально докладати зусиль, щоб студенти, викладачі були в очному режимі навчання. Не тільки з точки зору потреби і якості навчального процесу, але й з точки зору того, що спілкування зміцнює людей.
Наші колеги-партнери зі Запорізького університету максимально докладають зусиль для цього, тому зробили 22 аудиторії в сховищах, щоб продовжувати навчальний процес.
Тому ми з перших днів війни намагались, щоб навчальний процес відбувався в звичній формі. Крім того, перед нами були роки пандемії, які змусили перейти в інший режим навчання, але соціалізація, спілкування, прагнення студентів бути разом все ж таки перемогло. Впродовж всього цього періоду ми взяли такий курс.
Зараз, у зв’язку з рішенням Міністерства, рекомендаціями щодо питань, які пов’язані з труднощами зимового сезону, ми завершили навчальний процес швидше на 15 днів та перейшли на самостійну роботу. Потім будуть практики, сесії, але в своїй основі навчальний процес збережений і це має величезне значення.
У порівнянні з іншими університетами, нам гріх на щось нарікати, оскільки на тлі того, що відбувається сьогодні в Україні, ми знаходимося більш-менш в комфортних умовах з точки зору безпеки.
Івано-Франківськ — тилове місто. До області переїхали багато внутрішньо переміщених осіб, водночас багато людей емігрували. Як це вплинуло на кількість студентів та абітурієнтів?
Ми зберігаємо в основі ті показники університету, які є. Знову ж таки звертаємо увагу на те, що маємо і Херсонський державний університет, намагаємося не забирати студентів від них. Нещодавно вони провели соціологічне дослідження, що в них немає студентів (крім медичного факультету), на якому би були студенти не з Херсонщини. Це дуже важливо і ще раз підтверджує те, що наша спільна лінія є вдалою.
На сьогодні ми маємо 17,5 тисяч студентів. Тобто, якщо проаналізувати всі університети Івано-Франківської області, то всі разом вони по кількості, як Прикарпатський національний університет нині. Але і до війни кількість студентів коливалася від 14 до 17 тисяч. Це оптимальна кількість, яку сьогодні може витримати і викладацький склад, і навантаження корпусів університету. Це зрозумілі речі, хоча ми по багатьох напрямках готові збільшуватись.
Звичайно, є перевантаження, наприклад, для наших психологів, оскільки ця спеціальність стала найбільш популярною. Ми радіємо, але дуже уважно підходимо до магістерських програм, коли люди намагаються стати психологами за півтора року. Розуміємо, наскільки складно осягнути ці програми, тому що в світовій практиці психологія, як і медицина, ветеринарія, архітектура і право є цілісними програмами. В них не можна зайти з іншої спеціальності. Думаю, що це питання розглядатиметься.
Як загалом бачите майбутнє університету, які напрямки та спеціальності, окрім тих, про які говорили вище, є чи будуть затребуваними?
Є велика, і все більша, потреба в розвитку напрямку психології.
Велика зацікавленість є іноземними мовами, в першу чергу англійською мовою.
Традиційно, популярним залишається право.
Втішає, що на тлі багатьох процесів історична школа має затребуваність серед абітурієнтів.
Також має попит українська мова та література. До речі, є цікаві сучасні проєкти — ми вийшли на комп’ютерні ігри. Ми зробили комп’ютерну гру про життєвий шлях Стефаника, Франка, «Історія давнього Галича». Зараз прийняли рішення, що для 11 класів ми повністю по всіх 22 темах робимо комп’ютерну гру, яка дозволить вчителю за її результатами виставити оцінки.
Але, впринципі, найбільші проблеми, які сьогодні нас турбують, це природничі науки.
Ми активно починаємо працювати зі школами, тому що фізика, хімія, біологія — це науки, які є дуже важливими для України в майбутньому.
Без розвитку природничих наук в багатьох випадках держава не є повноцінною. Максимально докладаємо зусиль для того, щоб втримати потенціал, який маємо, оскільки, переважно, це фінансово нерентабельні спеціальності, але треба віддати належне колективу, який розуміє, що такі університети — це цілісний організм, де ми не можемо бути без природничих наук, без мистецтва, і це додає сили університету в цілому.
З іншого боку, наші природничники дуже успішні в наукових напрямах і паралельно формуються достатньо сильні наукові центри, лабораторії, які реалізовують великі проєкти. Нас завжди цікавить наступність. Сила університету полягала в тому, що ми мали наукові школи, зрілих науковців і в той же час успішних молодих науковців — це нас вирізняє.
На жаль, в світі загалом зараз є тенденція, що молодь не хоче йти в науку.
Якщо не вдасться зламати цей процес, то ми будемо програвати перед країнами Південно-Східної Азії, які в цьому контексті дуже наполегливо працюють, щоб формувати нові наукові школи, університетські, дослідницькі осередки.
Сама війна показала те, що в сучасних умовах не вистачає добре володіти автоматом — вона вимагає великих знань для розробки нових сучасних технологій, щоб ми не віддавали свої гроші іншим країнам, а формували це все в себе. Той потенціал, який ми маємо, потрібно зміцнювати і розвивати.
Роль університетської науки надалі залишатиметься великою. Зрозуміло, що потрібно завжди шукати нових партнерів для розвитку в середовищі, в першу чергу, країн НАТО, Європейського Союзу.
За час повномасштабного вторгнення одним із викликом стало питання мобілізації. Багато людей вступають в університет для того, щоб ухилитися від призову. Як з цим питанням у ПНУ?
Перша хвиля, без сумніву, була відома по всій країні, коли почалися масові прийоми в університети, на аспірантуру. Ця хвиля вже закінчилася, тому що відбулися випуски магістрів. Крім того, зараз вступ на магістратуру на багатьох спеціальностях відбувається за зовнішніми іспитами.
Успішно в цьому році пройшов вступ в аспірантуру, де ми маємо один із найсильніших прийомів, коли на державні місця зайшли люди, які, з одного боку, мають добру іноземну мову (оскільки це був зовнішній тест, тут ні в кого немає ніякого сумніву, що хтось комусь допомагав), а з іншого боку, мають добре розвинуте критичне, логічне мислення, тому що пройшли тест на загальні компетенції, який також вимагав високих балів. Тому цей етап вже в минулому. Сьогодні в університетах є студенти, які дійсно відповідають віку і хочуть здобувати знання.
А як відбувається бронювання викладачів?
Щодо збереження науково-педагогічних працівників, то позиція держави в цьому контексті є дуже виваженою і чіткою, фактично ми зберегли ввесь потенціал, який є.
Це нормальна традиція і принципи будь-якої держави світу, що, в першу чергу, у випадку війни рятують університети, бо війна закінчиться, а опісля потрібно буде подовжувати і відновлювати життя.
Натомість є студенти та викладачі, які добровільно пішли в Збройні Сили України, служать. Є випускники і студенти, які загинули. Сьогодні 54 випускники і студенти університету відійшли в засвіти в боротьбі з агресором. Ми не тільки пам’ятаємо про них, а й намагаємося допомагати їхнім сім’ям, в постійному контакті з ними.
Так само нагадуємо нашим студентам про пам’ять, щоб вони розуміли — ціна людського життя була віддана для того, щоб вони вчилися і набиралися знань.
Також працюємо з тими фундаціями, які бачать українців в Україні. Тобто не ті, які хочуть, щоб молода і цікава особистість поїхала на закордонну стипендію і не повернулася, а саме фінансують їх для того, щоб вони розвивали себе, вдосконалювали, збагачували, але залишалися в Україні.
Як ви оцінюєте співпрацю між іншими франківськими університетами? Чи є конкуренція? Чи допускаєте варіант об’єднання університетів?
Традиційно, на перший погляд, завжди може скластися враження, що будь-які університети, які є в регіоні, конкурують між собою. Є спеціальності, які перегукуються, адже так було сформовано ще далеко до нас. Це була необґрунтована позиція інституцій, які впливали на ці процеси. Зараз співпраця, яка йде між нашими трьома національними університетами і одним приватним університетом (УКД, ІФНТУНГ, ІФНМУ та ПНУ) засвідчує, що в багатьох питаннях ми можемо вирішувати цікаві спільні завдання.
Наприклад, телефонують з університету Короля Данила проханням допомогти з місцями в гуртожитку, то ми їм допомагаємо. Якщо у нас виникають питання проведення спільних заходів, то ми їх проводимо.
Нещодавно отримали генератори з однієї гуманітарної допомоги з-за кордону, зателефонували нашим колегам в національний технічний університет і запитали, чи треба їм — передали.
Або Херсонський державний університет придбав дуже цікавий унікальний анатомічний медичний стіл, а ми його не маємо — вони запрошують наших студентів.
Війна зняла дуже багато питань, які в мирний час розглядалися, як конкуренція. Сьогодні кожен з нас розуміє, що тільки об’єднавшись ми можемо виграти, витримати цю навалу і мати своє майбутнє.
Ми змінилися за цей час і це втішає, тому що кожен з нас бачить своє місце і в освітньому полі, але, найголовніше – співпрацює. Наші студенти зі студентами інших університетів реалізовують загальні проєкти на одній основі – треба виховати молоду людину, яка хотітиме відновлювати Україну. Це найважливіші речі.
Нас залишилося настільки мало, що не можна розкидатися людьми. Кожна людина сьогодні є на вагу золота. Тенденції, які почалися у нашому регіоні у вищій освіті є дуже позитивними, і ми їх підтримуємо.
Чи перейменують Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника на Карпатський? Про це сьогодні багато розмов.
Так. Це рішення прийняли на вченій раді університету. Ми розпочали процедуру ренеймінгу — спочатку ренеймінг, а потім почнеться ребрендинг. В першу чергу це викликано тим, що ми хочемо вийти за межі Прикарпаття. Тобто, ми вже ввійшли в Карпатський простір. Відверто кажучи, як я завжди жартую, якщо дивитися з москви на нас — то ми Прикарпаття, а якщо з Брюсселя – то Закарпаття. Питання в тому, звідки ми дивимося один на одного?
Але нас цікавить регіон Карпат, де ми маємо вже міцні позиції. Багато проєктів університету мають саме карпатський зміст. Якщо ми говоримо про математиків, вони мають «Карпатські математичні публікації». Якщо ми говоримо про педагогів – вони мають «Гірську школу українських Карпат».
Якщо ми говоримо про наш аналітичний центр, який успішно працює, то це Карпатський аналітичний центр.
Якщо ми говоримо про велику діяльність професора Миколи Кугутяка з його школою, то маємо інститут історії, етнографії, археології Карпат. Тому з цієї точки зору ми поставили це питання.
Якщо подивитися ще більш глибоко з точки зору історії, то треба розуміти, що термін «Прикарпаття» з’явився у нас не в найдавніші часи, а в 70-х роках. З якою метою? Тому що потрібно було геть затушувати Галич і Галичину, «перебрендити» її в Прикарпаття. І це було «унікально» зроблено.
Забути, що таке СС «Галичина», що таке Галич, Галицько-Волинська держава, що просто не вписувалася в модель Російської імперії, звідки взявся Король Данило…
Тобто це була їх основна мета. І, фактично, Галичина була вже стерта після розпаду Австро-Угорської імперії. Навіть в період Другої Речі Посполитої, ці території називалися Галичиною. Хоча Краків, традиційно, був Західною Галичиною, Львів був Східною Галичиною, наші території були просто Малопольська Східна.
З іншого боку, на цей ренейминг наштовхував досвід інших університетів. Якщо ми дивимося на потужний університет Франції Гренобль, то він знаходиться в Альпах, тому називається Гренобль-Альпи. Тобто в певній мірі ми окреслюємо своє місце.
В світі розуміють, що таке Карпати, але не розуміють, що таке Прикарпаття. Тому, звичайно, ми хочемо підкреслити роль Карпат, місця нашого регіону в Карпатах, величі Карпат, і в цьому напрямку хочемо рухатися.
Процедура ренеймінгу, а пізніше — ребрендингу, триває рік-півтора. Відповідно, є багато інших юридичних процедур. Університет матиме назву «Карпатський університет імені Василя Стефаника».
На завершення торкнімось ще раз бачення майбутнього. Які основні стратегічні цілі університету розглядаєте на найближчі роки?
Найважливіше зараз для нас — це збереження динаміки університету, яку він мав у попередні роки. Кількість університетів в Україні зменшиться —і це очевидні речі, хочемо ми цього чи ні. Відповідно, для нас, в першу чергу, треба зберегти університет, тому що це й збереження великого наукового потенціалу, який працює на регіони й Україну.
З іншого боку, це важливий осередок підготовки українців, які будуть професіоналами, але й будуть патріотами. Бути професіоналом без патріотизму — сьогодні ти тут, а завтра ти там…
У багатьох випадках великі люди, які любили свою країну, завжди залишалися з нею в різні часи, а не визначали своє місце, виходячи від заробітної плати. І це має особливе значення для нас, для України, яка буде переживати складні післявоєнні часи. Тому збереження цього потенціалу — це майбутнє регіону, це й майбутнє України.
Стратегічні напрямки є незмінними, тобто вони і місії є визначальними. Ми маємо давати потужну освіту, зберігати потужну наукову школу, впливати на розвиток регіону.
Друге, що найважливіше — це пошуки тих партнерів, які потенційно будуть важливими для розвитку університету. Сьогодні ми маємо Варшавський університеті як одного зі стратегічних партнерів. Також маємо технологічний університет в Кракові. Унікальний партнер з’явився у Великобританії — університет Східної Англії в Норвіку.
Ми максимально розширюємо географію університетів-партнерів, які мають бути не формальними, а спільно з нами реалізовуватимуть важливі для нас проєкти. Без цього ми не зможемо втриматися в науковому і освітньому полі, яке сьогодні розвивається, в першу чергу, в Європейському Союзі.
Університети України протягом вже багатьох десятирічь знаходяться в надзвичайно складній конкурентній боротьбі з університетами Європейського Союзу. Але наша сила має полягати в тому, що ми не боролися, а шукали партнерів до співпраці.
Успіхом університету є те, що ми сьогодні єдині в Україні ввійшли в Європейську асоціацію космічних університетів. Тобто сьогодні університети Європи, які займаються космічними технологіями, розглядають наш університет як потенційного партнера для реалізації проєктів після завершення обсерваторії в розвитку і супроводженні космічних робіт.
Якщо говорити про цифровізацію, то в цьому для нас найголовніше задання — людина не повинна втрачати час. Тобто, головна цифровізація сконцентрована на людину.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
“Катастрофічно не вистачатиме фахівців з перемовин”: ректор ПНУ про перспективи українського експорту в ЄС
МОН оголосило конкурсний відбір до наглядових рад Прикарпатського національного університету
Для підвищення прозорості управління ПНУ сформували комітет за участі міжнародних експертів
ПНУ увійшов до світового рейтингу університетів Times Higher Education World University Rankings
Прикарпатський університет серед учасників пілотного проєкту з розширення автономії закладів вищої освіти
