Кубок України
24-26 січня 2025 року відбудуться матчі першого етапу Кубка України серед жіночих команд в Івано-Франківську та Вінниці. Це буде 13-й розіграш українського кубка, його змагання повертаються після паузи довжиною в три роки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жіночий Кубок України: розклад матчів першого етапу
Востаннє змагання Кубка України проводили у сезоні 2021/22. 20 лютого 2022 року команда столичного Будівельника у фіналі обіграла землячок із Київ-Баскета.
У сезоні 2024/25 за кубок змагатимуться сім команд: чотири представниці Суперліги (Франківськ-Прикарпаття, ІнтерХім-СДЮСШОР ім. Літвака Б.Д., Вінниця-МедУніверситет і Київ-Баскет) і три клуби Вищої ліги (Збірна Рівненської області-БК Рівне-ОСДЮСШОР, Франківськ-ПНУ-ДЮСШ-2 та Інваспорт-СДЮСШОР-5).
Напередодні першого раунду кубкових баталій лідерка БК Рівне Вікторія Шматова в розгорнутому інтерв'ю поділилася з пресслужбою ФБУ очікуваннями від змагань Кубка України та поточного сезону, говорила за успішний сезон 2019/20 та найкращий матч кар’єри, розказала про виступи за збірні України й тренерську діяльність.
– Після бронзових нагород Суперліги жіноча команда Рівного зробила крок назад і «заявилась» у Вищу лігу. Протягом сезону йдете непереможеними. Які цілі маєте на сезон 2024/25?
– Як ти сказав: «Команда зробила крок назад»… Насправді це погляд вперед. У клубі немає дівчат-середнячків за віком. Відсутні баскетболістки 24-30 років, які вже мають досвід, але ще молоді. Тому існує велика різниця між дорослими лідерками та гравчинями 20 років і молодше. Капітанкою команди стала дуже перспективна 18-річна Соня Кириченко. Ми пожертвували цим сезоном і перейшли у Вищу лігу, щоб молодих дівчат, серед яких є ті, кому 15-16 років, підготувати до серйозного дорослого баскетболу. Тут вони можуть отримати більше ігрового часу, показати себе. Думаю, для них це корисніше, ніж якби ми грали у Суперлізі на результат.
Це крок назад, щоб зробити два кроки вперед. Підготувати нашу молодь. Їм потрібно зробити свої мільйон втрат і мільйон помилок, щоб у підсумку з’явилася впевненість у собі. Завдяки цьому майстерність баскетболісток виросте, з’являться наші нові зірочки. У Суперлізі ставки великі, подібні помилки не дозволили б робити. Це головна причина, крім нюансів фінансування через ситуацію в країні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жіноча команда Рівного гратиме у Вищій лізі
Звісно, ми націлені на перемогу у Вищій лізі. Хочу, щоб дівчата прогресували, а ми повернулися в головну лігу й там створили конкуренцію.
Ми повернемось у Суперлігу, ви про нас ще почуєте!
– Жеребкування Кубка України пройшло вдало для рівнянок. У вашій групі лише один клуб із Суперліги (а не три, як в іншій) і три команди загалом (в іншій – чотири). Усе це робить доволі реалістичним завдання виходу у Фінал чотирьох. Як вважаєш?
– Дійсно поки що фортуна на нашій стороні. Там (в іншій групі – прим. ред.) три клуби Суперліги змагатимуться лише за два місця у наступному етапі. Боротьба буде не на життя, а на смерть. Проте в нашу групу також потрапив дубль Івано-Франківська, з яким ми «зчепились» у Вищій лізі. Ця команда не подарунок.
Торік кубка не було, а тепер є можливість зіграти та показати себе. Щоб про Рівне знову почули, бо зараз не граємо у Суперлізі. Перше наше завдання – це потрапити в «четвірку». Ми цього прагнемо. Для нас це досяжне завдання. Я докладу всіх зусиль, щоб знову боротися за Кубок України. Мова не йде про виграш кубка, але ж це один матч… Хтось того дня може краще зіграти, а хтось гірше. Це не чемпіонат… Тому тут не варто говорити, що Франківськ фаворит і все. Можливо, там склад трішки сильніший, але буде одна гра, від якої все залежатиме. Цим і цікавий кубок.
Торік у чоловіків Прометей із Вищої ліги з юнаками у складі мало не взяв Кубок України, обігравши на шляху до фіналу команди Суперліги. Ми можемо теж показати такий результат. Проте не люблю загадувати наперед. Я тверезо оцінюю сили суперників, але ніколи в житті не гратиму «спустивши рукава». Навіть коли розумію, що, можливо, вони сильніші. Боротимемося в кожній грі. Шанси є завжди.
– Чи є команди, проти яких особливо хотіла б зіграти? Як оціниш рівень конкуренції в Кубку України?
– Із задоволенням зіграла б з кожною командою Суперліги. Змагання за кубок буде цікавим для мене, бо хочу відчути який там зараз рівень. Побачити під час трансляції – це по-іншому. Зараз у Суперлізі не зрозуміло, якими фінішують клуби в підсумку. Кожен у кожного виграє. Висока конкуренція. Думаю, так буде й в Кубку України. Минулого року я знала на 100%, що Івано-Франківськ стане чемпіоном. Це було видно під час кожної гри та по складу. Зараз такого фаворита я не бачу. І в кубку теж. Маю бажання побачити знайомих дівчат і позмагатися з ними. Я це люблю.
– БК Рівне з тобою у складі виграв перший у своїй історії Кубок України, здолавши у фіналі бердянську Чайку, в академії якої тебе підготували до баскетболу. Згадай про свій успішний сезон 2019/20.
– Це дійсно був незабутній сезон. У Рівненській області цей Кубок України став першим, який місцева команда здобула в ігрових видах спорту. Тому ця подія була значущою та увійшла в історію рівненського баскетболу.
Рівне та Чайка завжди зустрічались у вирішальних матчах: за третє місце, вихід до наступного етапу, Кубок України. Між нами постійно існувало дербі. Грали зі змінним успіхом. Результат окремої зустрічі був загадкою. Знову нагадаю, що немає нічого неможливого. Тоді в півфіналі Чайка обіграла непереможний Київ-Баскет. Жеребкування і тоді, і зараз склалися сприятливо для нас. Як кажуть: «Бог дає – треба брати». Тому потрібно не випустити таку можливість із рук, але спочатку завданням є відібратися до «четвірки».
– Той сезон був особливо вдалим для тебе, бо до кубка ти поклала медалі чемпіонату та чотири індивідуальні нагороди: два MVP (кубок і чемпіонат), краща захисниця кубка та скорерка чемпіонату…
– Так, мені повідомили, що подібного ще не було в історії українського баскетболу. Вдома довелося робити спеціальну полицю для цих нагород. Пишаюся цими досягненнями. Коли згадую ті моменти, то вони гріють мою душу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Визначено MVP сезону 2019/20 жіночої Суперліги
Зараз у мене відсутня ціль зібрати індивідуальні нагороди. Якщо хтось із наших молодих дівчат отримає відзнаку, то це буде й моя нагорода також, бо теж її виховую. Хочу, щоб вони себе проявляли. Не намагаюся під час ігор набрати найбільше очок. Коли бачу, що хтось із молодих баскетболісток добре себе показує, то граю саме на неї.
Від успіхів молоді отримую кайф!
– В одному з попередніх інтерв'ю ти говорила, що плануєш тренувати. Чи не змінилися ці плани?
– Отримала ліцензію категорії PRO. Плани не змінились, от уже другий сезон треную дітей. Я навчаю їх, а вони – мене. Доки не спробувала тренувати, то не знала «зайде» мені це чи ні. Це виклик для мене. Усе життя віддала баскетболу, як гравчиня, а тепер ще працюю і як тренерка. У мене три групи: 1-2 та 2-3 класи – хлопці та дівчата, 4-5 класи – дівчата.
Головне моє завдання, щоб діти закохалися в цей вид спорту та не лінувалися. Вважаю, що в нас такого не було… Ми всі жили баскетболом, була висока конкуренція, а зараз дітей потрібно постійно мотивувати працювати. Навіть, щоб просто пробіжку якісно зробили. Звісно не всіх, але більшість. Хоча один 6-річний хлопчик у моїй групі завзято працює та всім каже: «Моя мрія потрапити в НБА».
Розумію, що з дорослішими дівчатами було б простіше ділитися своїми знаннями та порадами з особистого досвіду. Те, як мене вчили, та як зараз навчають – це два зовсім різні підходи. Виходжу зі своєї «зони комфорту», але мені дійсно це дуже подобається. З часом хочу побачити результати своєї праці та визначитися чи продовжувати далі. Я люблю баскетбол. Якщо буду передавати цю любов новому поколінню, то почуватимуся щасливою. Бажаю залишатися в улюбленому виді спорту й надалі, навіть після завершення кар’єри баскетболістки.
– Які поради дала б молодим баскетболістам, що мріють за успішну професійну кар'єру?
– Пораджу йти до своєї мрії та не зраджувати їй. Якщо ти вже присвятив скільки років цій справі, то доведи її до кінця. Не зраджуй собі, цінуй свою працю. Без бажання, «спустивши рукава» ходити на тренування, щоб аби що робити… Навіщо це? Як каже моя мама: «Що б таке робити, аби нічого не робити». Ну, піду на тренування… Якщо ти вже займаєшся цією справою, то віддавай цьому всі сили, душу й тіло. Якщо немає бажання або часу на це, то краще не мучити ні себе, ні тренера. У зворотному випадку «пахай» на тренуваннях і віддавайся грі повністю. Тоді й прийде результат.
– Розкажи, будь ласка, за свій дебют у складі національної збірної та досвід виступів у різних молодіжних збірних України.
– Розпочинала свою кар’єру в Бердянську. Перспективні місцеві дівчата приблизно мого віку – Саша Радулович (Горбунова) та Ганна Зарицька (Рульова) – рано потрапили у спортивні інтернати. Мене нікуди не запросили. Бердянська команда моїх однолітків тоді не виступала у ВЮБЛ. Тому в мене перспективи потрапити в збірну не було ніколи, бо мене ніхто ніде не бачив.
Завдяки тому, що у 15 років мене взяли в команду дорослих баскетболісток Чайки, почала їздити на змагання за межами Бердянська. Тренерка Ірина Щепакіна вперше у 18-річному віці викликала мене на збори, я поїхала на чемпіонат Європи та побачила закордонний баскетбол. Дуже їй вдячна, завжди про це говорю. Познайомилася з дівчатами. Киянки, одеситки вже грали за збірні України з 14-річного віку та знали одна одну. Так і розпочалася моя кар’єра в збірних. Далі я щороку була в молодіжних збірних. Марина Ткаченко навіть брала мене в збірну на рік старших.
Мій дебют у головній збірній країни відбувся, коли призначили тренером національної команди Геннадія Чечуро. Він провів наймасштабніші збори та покликав близько 30 гравчинь у розширений склад. У підсумку до 15 кращих крім мене потрапили Тетяна Панченко, Ганна Зарицька, Ірина Цекова, Марина Сазоненко, Саша Радулович, можу когось забути… Усього семеро бердянських вихованок. Моя кумирка Таня Панченко, теж «перший номер», уже дорослою разом зі мною вперше потрапила в збірну. Вона демонструвала відмінну гру, бійцівські якості й «тягнула» збірну декілька років.
– У твоїй кар'єрі були сезони в Білорусі, Казахстані, Польщі та Італії, але вирішила повернутися в Україну. БК Рівне за ці роки став для тебе другим домом. І далі плануєш продовжувати кар'єру та життя в місті Рівне?
– Після Казахстану поїхала в Польщу. Був складний для мене сезон, вирішила залишити клуб. Так втомилася, що думала завершувати кар’єру або їхати догравати в Чайці. Потрібна була пауза, щоб поїхати додому, видихнути й подумати, що робити далі. Повідомила, що повертаюся в Бердянськ, але так і не отримала пропозиції від Чайки. 10 років не грала в Україні та не слідкувала за місцевими командами. У Facebook побачила презентацію клуба Рівне. Раніше нічого подібного в Україні не бачила. Потім агент мені запропонував грати за БК Рівне. Я погодилася й тепер звідси не хочу їхати.
Планую продовжувати жити в Рівному. Це місто дійсно стало для мене другим домом, тут я знайшла справжніх друзів і це дорого коштує. Поважаю клуб, всіх причетних до нього людей. Заради рідного БК Рівне маю бажання, доки «ноги носять», бути корисною та віддячити своєю працею і на майданчику, і як тренерка. Під час кожного інтерв’ю говорю, що дуже вдячна долі за те, що звела мене з Рівним. Цьому я шалено рада.
– Чи маєш якісь ритуали або звички перед матчем, котрі допомагають налаштуватися на гру?
– Насправді ритуали відсутні. Мені потрібно просто заспокоїтися та не мати сплесків емоцій. З цією метою не дивлюсь інші матчі перед своїми іграми. Напередодні згадую лідерок команди-суперниці та особливості їх гри.
На початку своєї кар’єри я грала в бердянській Чайці. Був дуже сильний чемпіонат: київські ТІМ-СКУФ і Динамо, запорізькі Козачка й ЗІГМУ, одеська, донецька, південноукраїнська команди. Лідеркою тих років незмінно була Козачка, її дівчата грали за збірну України. Програти їм у 20-30 очок для Чайки було святом, хоч ми й були третьою командою чемпіонату.
Одного разу грали домашній матч проти Козачки. Мені, певно, виповнилось 17 років. Під час зустрічі всі змирилися, що ми знову програємо. Я не виходила в «основі», але тут мене випустили. Не знаю, чи то Козачка погано зіграла, чи то ми добре… У нас був овертайм, а може й два. У підсумку виграли той матч. Перший та єдиний раз. Це була моя найкраща гра за кар’єру: у свої 17 років чемпіонкам України забила 46 очок.
До мене підійшов керівник клубу, похвалив за гру та сказав: «Завтра знову матч. Будь ласка, згадай, що ти робила сьогодні: як налаштовувалася, про що думала, яку музику слухала, що їла… Завтра повторюй те ж саме. І, повір, у тебе вийде така ж гра». Я намагалася все повторити. Вийшла на наступну гру, й звісно це був найпровальніший виступ у моєму житті. Через це в мене й відсутні ритуали.
– Чим займаєшся у вільний від баскетболу час?
– Люблю провести час у караоке з друзями, поспівати пісні. Усе життя мріяла навчитися грати на гітарі. Нарешті ця мрія розпочала здійснюватись. Опановую маленьку гітарку укулеле. Яким би не був важким день, але ввечері завжди знаходжу час для гри. Скоро навчуся грати на гітарі та зможу випустити свій альбом, бо маю друзів, які мене в цьому підтримають (сміється – прим. ред.). У нас буде відмінний тандем!
Я кайфую від музики. Відразу -50% втоми. Звісно велику частину часу приділяю своїй собаці. Це ще -50% втоми. Отже, ніколи не буваю втомленою!
