U-16 чоловіки
Напередодні виконком ФБУ затвердив головних тренерів молодіжних збірних України. Виконувачем обов'язків наставника збірної U-15 хлопців (2010 рік народження та молодші) був призначений 32-річний асистент тренера чоловічого Київ-Баскета Володимир Решетник.
Перший самостійний досвід тренерської роботи він отримав минулого сезону у столичному клубі Вищої ліги Push Team. Раніше працював асистентом наставника жіночої команди Київ-Баскета й дитячим тренером.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Затверджено тренерів чоловічих молодіжних збірних України на 2025 рік
Володимир Решетник у розгорнутому інтерв'ю розповів пресслужбі ФБУ про завдання збірної України U-15 на першу половину 2025 року, виступ українських юнаків 2010 р.н. на турнірі в іспанській Каталонії, команду КСЛ-2011 та свій тренерський досвід роботи в Китаї.
– Нещодавно тебе призначили виконувачем обов'язків головного тренера збірної України U-15 хлопців на 2025 рік. З баскетболістами 2010 р.н. працював із минулого літа, тому ці гравці тобі добре відомі. Зумів переглянути багато кандидатів. Які завдання на 2025 рік має ця збірна?
– У 2025 році ми будемо заходити в передостанній цикл підготовки до чемпіонату Європи наступного року. Весною працюватимемо над завданням сформувати повноцінний тренерський штаб, далі готуватимемо літні табори. Головне завдання першої половини 2025 року – це сформувати кістяк команди. Якщо не станеться форс-мажорів, то саме цих гравців плануватимемо взяти на чемпіонат. Уже маємо напрацювання по людях, які дають стабільний результат. У цьому віці діти прогресують дуже швидко. Пів року, рік – це вже інші люди. Є цікаві хлопці, які викликалися на найперші збори. Продовжуватимемо стежити за перспективними баскетболістами як за кордоном, так і в Україні. Їх будемо додавати до збірної.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Володимир Решетник: У збірної України хлопців 2010 року народження багато цікавих гравців як у ВЮБЛ, так і за кордоном
– Наприкінці грудня збірна України U-15 стала шостою на Torneig Solidari Internaсional «Ciutat d'Esplugues» U-16, який відбувся в передмісті Барселони – Асплугас-да-Льобрегат. Що вийшло реалізувати із запланованого на історичному першому змаганні цієї збірної, а над чим треба далі працювати? Які сильні та слабкі сторони можна виділити в збірної?
– Це був перший турнір для гравців. Вперше я як тренер збірної поїхав на офіційні матчі. Що вдалося реалізувати? Найголовніше, що побачили хлопців в дії на такому рівні. Нашим завданням було подивитися на них у стресовій ситуації. Не в чемпіонаті України, де вони себе вже доволі комфортно почувають, демонструють хороші результати. А проти таких суперників, як на рік старші баскетболісти Ховентуда, Манреси…
Не вдалося «розкрити» певних людей із точки зору психології. Було доволі мало часу на збори, деякі хлопці лише наприкінці турніру почали себе «розкривати» та давати результат. Спочатку були сковані й зажаті. Але все це зрозуміло, бо такий вік. Дехто вперше за кордон виїхав і відразу Іспанія, Барселона… Тому був мандраж. Це частина нашої роботи. Маємо визначити хто більше, а хто менше стресостійкий. Дивимося не лише на фізичні дані. Вони мінливі. Зараз ці якості хороші, а через рік інші хлопці «підтягнуться». Уже не буде такої переваги.
Сильною стороною є те, що маємо доволі високих гравців у складі. Троє вже під два метри та більше. Двоє баскетболістів зі зростом у діапазоні 175-180 см. Всі інші – за 190 см. Моя філософія, щоб двометрові гравці не були виключно центровими, а вміли грати як гарди. Спілкуюся з клубними тренерами, щоб навіть із Родіоном Тимченком зі зростом 202 см працювали більше як із легким форвардом. Хочу, щоб ми рухалися за розвитком світового баскетболу, де гравці зростом 205-208 см виводять м'яча, атакують з-за периметра й можуть віддати хорошу передачу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Андрій Кальніченко: Розвивати дитячий баскетбол в Одесі — це моє покликання
Наша слабка сторона поки що – це фізична підготовка. Ми не готові грати на рівні Манреси, «не вивозимо» фізично. Коли маєш хороше тіло та фізичну підготовку, тоді є і ментальна впевненість. Готуємо хлопцям індивідуальні плани роботи по загальній фізичній підготовці на розвиток швидкості, foot works (робота ніг – прим. ред.), витривалості. Теж є проблеми з технічною підготовкою. Хтось невпевний у своєму кидку, бажає кращого рівень передач, існує слабка якість дриблінгу на високій швидкості. Також зробимо фідбек на цю історію та передамо гравцям і тренерам клубів. Результати зможемо побачити влітку. Наші слабкі місця стандартні для такого віку. Люди намагаються здобути результат тут і зараз, але втрачається момент технічної підготовки та розвитку фізичних даних.
– Перший тренер одного зі збірників транслював останні дві гри турніру у соцмережах. Було видно, що Кирило Васильєв, Артем Дьордяй і Родіон Тимченко виконували ролі лідерів і провели вдалі матчі. Розкажи про внесок цих хлопців, та як вони проявили себе?
– Ми готували цих хлопців до того, щоб саме вони брали на себе провідні ролі в збірній. Кожен із них на своїй позиції є лідером у клубі. Родіон Тимченко найкращий за підбираннями. Артем Дьордяй є універсальною людиною, що і захищається, і нападає, дає хороший результат. Кирило Васильєв – гарний атакуючий захисник, що має наглість, яка нам дуже допомагала в Барселоні, бо деякі гравці боялися брати на себе ініціативу. Кирило в цьому плані молодець. Вони були лідерами на турнірі і за статистичними показниками, і в роздягальні.
Ми вимагаємо від гри хлопців, щоб був прогрес. Найбільше в Іспанії спрогресував Тимченко. За цей короткий турнір вдалося навчити його декільком скіловим навичкам: робота під кільцем, правильні атаки з-під кільця. Теж непогано відіграв на позиції форварда Макс Шульга. Він після літа підріс, уже має зріст 198 см.
– Твоя команда Київського спортивного ліцею (КСЛ) хлопців 2011 р.н. уже зіграла на трьох етапах ВЮБЛ. У сезоні 2024/25 тут змагаються 34 колективи – це наймасовіший український чемпіонат серед усіх вікових категорій. Особливо вдалими для киян стали перші два етапи. Суперники були непростими – чемпіони та віцечемпіони України цього віку. Як твої підопічні виступили та яких результатів досягли?
– У вересні ми вперше зібрали цю команду. До неї потрапили гравці з Боярки, Білої Церкви та Києва. Ми домовилися з хлопцями, що наша головна задача – розвиватися незалежно від результату. Бажаю, щоб ці хлопці залишилися в баскетболі. Не важливо це будуть гравці, тренери, менеджери чи адміністратори. Найперше хочу їм привити любов до баскетболу, а далі вже працюватимемо на результат.
Ми ставили задачу потрапити у «вісімку». Але в нас 34 команди, крутий чемпіонат, немає супер прохідних команд… Всі етапи для нас видалися важкими. У першому турі ми програли дуже сильній чернівецькій команді, але перемогли імениту академію з Південного (колишнє Южне) та призера чемпіонату Києва Маяк-Оболоні.
Дуже серйозно готувалися до другого етапу. Суперниками були Прометей, «патріоти» та МОБІ. Програли київським «патріотам», але після цього «зібралися» та здобули позитивний результат проти Прометея. Ця академія на слуху, мої хлопці завдяки цьому добре налаштувались. Вони видали класний матч. Вболівальники відмітили, що подивилися мінісуперлігу з якісним баскетболом і невеликою кількістю втрат.
На третьому етапі ВЮБЛ, на жаль, програли два матчі. Поступилися чемпіонам України з Одеси, сильній і збалансованій команді, але в першій половині ми показали доволі якісний баскетбол. Думаю, вони знову будуть у фіналі. І програли київській ДЮСШ №1. Нам ранувато потрапляти у «вісімку». Цей тур все розставив на свої місця. Далі змагатимемося за 9-16 сходинки. Мені здається, що ми отримали більше профіту, ніж ті команди, що нас перемогли.
Задоволений розвитком гравців команди КСЛ, якій немає навіть пів року. Було приємно дивитися, що за перші місяці нашої спільної роботи хлопці прогресують. Не скажу, що по годинах, але по днях так точно.
– За статистичними показниками кращими в КСЛ-2011 є Матвій Боярчук, Денис Корецький, Андрій Лозицький, Антон Фардєєв і Святослав Юркін. Будь ласка, розкажи про згаданих гравців та оціни кадровий потенціал цього колективу.
– Сьогодні в нас 5-6 гравців, які мають високі статистичні показники. Немає явного одного лідера. Мені подобається, коли м'яча «рухають», знаходять вільні кидки, в тому числі на периметрі. Я за індивідуалізм, але він має бути правильним. Не повинен переростати в те, що один баскетболіст грає, а всі інші йому тільки підносять «патрони». Хочу, щоб була «широкою» лавка запасних, а резервісти могли підсилити команду.
Найвищий гравець моєї команди – 186 см. Не маємо високих виконавців, тому сповідуємо філософію швидкого баскетболу run and gun. Навчаю їх бути впевненими у своїх діях, грі один на один.
Так, Матвій Боярчук дає найбільший результат, тренується в КСЛ понад рік. Він найкраще фізично готовий до таких турнірів. Найстабільнішим є Денис Корецький. Кожного матчу демонструє однакову гру. Як і Андрію Лозицькому, як і Антону Фардєєву, так і Денису треба ще дуже багато працювати над фізичними якостями та грою в захисті.
Потенціали у всіх них великі стати першими-другими «номерами», але все залежатиме від їхнього бажання працювати. Київський спортивний ліцей дає для цього всі можливості: час, зал і турніри. Уже з літа за гравцями цього віку будуть спостерігати тренери збірної U-14, що має бути додатковою мотивацією. Говорив їм за це.
Також хочу відмітити Святослава Юркіна, він бореться завдяки своїм атлетизму, швидкості та бійцівському характеру. З Одесою єдиний не здавався до самого фіналу, незважаючи на рахунок.
– Крім роботи зі збірною та в Київському спортліцеї працюєш асистентом тренера чоловічого Київ-Баскета зі Суперліги та головним тренером його дубля з Першої ліги. Як встигаєш усе поєднувати?
– Маю непоганий тайм-менеджмент. Навчився цього ще в Китаї. Планую свій день і логістику. Команда Суперліги та першої ліги – це одна організація. Маю асистента в дублі. Ми страхуємо один одного. Зранку проводжу одне тренування в КСЛ, а потім протягом дня працюю з Київ-Баскетом.
Складнувато, що постійно завантажений баскетболом. Але для мене це не проблема, бо люблю гру. Якщо буде інше навантаження, то матиму дуже багато вільного часу, який не знатиму куди дівати. Мені краще, коли є багато практичних занять. Я так вчуся швидше та краще, чим сидітиму за підручниками й відео. Напевно, це найголовніша причина.
– Володимире, з чого розпочався твій шлях у баскетболі?
– Я виріс у сім'ї військового льотчика, вся моя юність проходила в мандрах містами. До баскетболу спробував себе у різних видах спорту: айкідо, футбол, санний спорт. У 12 років потрапив у баскетбольну команду Львівської обласної спортивної школи тренера Зиновія Івановича Курси. Пограв 4 місяці й мене забрали в КСЛІ, бо мав непогані дані для баскетболу (вже тоді мій зріст був 181 см).
За НБА почав слідкувати після перегляду відео, як Вінс Картер зробив постер-данк через Фредеріка Вайса. Моїм першим номером був дев'ятий, під яким американець грав за збірну. Тоді не знав, що за Торонто він грає під №15.
Свого часу тренер КСЛІ мотивував мене фразою: «Ти півтора року тут нічого не робиш, а я витрачаю на тебе час». Я зрозумів, що треба змінюватись або залишати спортінтернат. У 9 класі перетворився з фаната у фанатика. Під впливом голлівудських фільмів, наприклад про Роккі Бальбоа, наступного літа зі своїм братом щоранку тренувався, добираючись до найближчого майданчика на велосипедах. Це дало свої плоди. У 10 класі став лідером команди та потрапив на перегляд до Віталія Миколайовича Чернія в дубль БК Київ. Згодом отримав виклик до збірної України 1991-1992 років народження, був на зборах команди перед чемпіонатом Європи.
– Чому обрав професію баскетбольного тренера?
– Навчався в університеті Запоріжжя, де 5 років грав у Вищій, Першій і студентській лігах. Мої команди ставали призерами. Коли був на четвертому курсі, то тренер студентської команди припинив свою діяльність посеред сезону. Я визвався тренувати, це став мій найперший досвід.
Потім життя змінилось. У 2014-2015 роках в Україні баскетбол переживав кризу. Я поїхав за екшеном і новими відчуттями до Китаю. Швидко зрозумів, що там баскетбол люблять, і він на першому місці. Цей вид спорту має колосальне фінансування. Перші ази тренування дітей отримав у місті Шеньчжень, де працював 4,5 роки. Спочатку вів групи здоров'я для юних баскетболістів на приватній основі, потім тренував у академії клубу другої ліги, а далі – команду загальноосвітньої школи, яка виступала в чемпіонаті провінції.
Саме в Китаї зрозумів, що тренерська справа мені дуже подобається. Почав відвідувати курси та семінари. Щоліта приїздив в Україну, де поєднував активний відпочинок із навчанням. Далі протягом трьох років навчався на тренерській програмі ФІБА FECC. На першому курсі нас зібрали під час чемпіонату Європи U-16, на другому – U-18, а на третьому – U-20 у 2022 році. Менторами були Светіслав Пешич, Пабло Ласо, Андреа Трінк'єрі, Гордон Герберт.
Пабло Ласо та Володимир Решетник
– Що з китайського досвіду використовуєш у своїй роботі? Можливо, навчив китайців чогось із досвіду, що отримав в Україні?
– У Китаї сподобалась організація баскетбольних івентів. Починаючи із фото, відео, водички, музики та завершуючи організацією перельотів літаком навіть для вікової категорії U-9. Був у шоці від їх підходу до дитячих змагань, раніше нічого подібного не бачив. Дуже хочеться давати цей максимум і тут. Коли повернувся, то перші роки мені було складно адаптуватись. Дивувався чому в нас не так. Але попрацювавши зрозумів, що не все залежить від тренерів, а інколи навіть від організаторів. Люди фізично не встигають усе охопити.
Китайці – працьовита та в хорошому плані специфічна нація. Було цікаво й складно навчати їх дітей, що на майданчику повинні бути креатив та ініціатива. Китайці прямолінійні. В ігрових видах спорту досконально виконують вказівки тренерів. Зробити крок вправо, або крок вліво від установки – для них складно. Але ті діти, що навчилися це робити, потім потрапляли до академій клубів головної ліги CBA.
– Чому вирішив повернутися в Україну, а не продовжив працювати в китайському Шеньчжені?
– Приїхав в Україну у 2020 році на Китайський Новий рік. Майже місяць були канікули у школі. Розпочався ковід, тому затримався в Україні. Мене чекали до літа, але там ситуація була не найкраща, тому ми розірвали контракт. Коли вже почав працювати з Київ-Баскетом у жіночій Суперлізі, то зрозумів, що в Україні розвиватимусь і вчитимусь як тренер набагато краще. Звісно, хочу в майбутньому спробувати тренувати за кордоном, але не як дитячий тренер, а на відповідальніших ролях.
– Яку вершину хочеш підкорити у статусі тренера? Чого мрієш досягти в професії?
– Напевно, найголовніша мрія чи вже ціль – перемогти у фіналі Олімпійських ігор американців з українською збірною.
До речі, розповім цікаву історію про українсько-американське баскетбольне протистояння. Як тільки приїхав у Китай, то у Шеньчжені зібралося дуже багато українських баскетболістів. Ми створили команду з 12 гравців і взяли участь в аматорському турнірі міста. За нас грали Саня Гудков, Стас Балашов, Артур Хачатурян… Також була команда американських гравців, що мали досвід виступів у різних дивізіонах NCAA. Її рівень був серйозний. Вважаю, вона б стала призером чемпіонату України. У фіналі при заповнених вболівальниками трибунах ми обіграли американців із різницею у 2 очка!
