Собаки мають багатий та тривалий історичний шлях, що охоплює тисячі років співіснування з людиною. Ставши частиною людського життя, культури та навіть релігії. Одомашнення собак відбулося приблизно 15-40 тис. років тому. Це перші тварини, яких люди навчились приручати.
В сучасному суспільстві ставлення до собак позитивне. Цінується відданість, вірність собаки. Більшість культур сприймають собак як членів родини, але в певних релігіях відношення до цих тварин неоднозначне. До прикладу на близькому сході серед мусульман обізвати когось «собакою» означає виявити свою велику зневагу. А відповідь на це знаходимо у ставлені релігії до цих тварин.
В греко-римських обрядах собаки приносилися в жертву на честь бога Юпітера чи Марса, як символ очищення або захисту від усього злого. Вони були супутниками героїв у грецьких та римських міфах. Найвідоміший собака в грецькій міфології – Цербер — триголовий пес, що охороняв ворота царства мертвих.
В Стародавньому Єгипті собаки були символом вірності. Бог Анубіс зображався з головою пса і є провідником в потойбічний світ. В єгипетській культурі та релігії собаки мали важливе значення, проте в інших частинах близького сходу (Палестина, Сирія, Месопотамія) їх позитивний імідж зменшувався, і більше асоціювався з вулицею, хаосом та нечистотою.
Юдаїзм
Наприклад у Старому Завіті у книзі Повторення Закону є такі слова:
«Не принесеш дару розпусниці й ціни пса до дому Господа, Бога твого, ні за яку обітницю, бо тож вони обоє гидота перед Господом, Богом твоїм.» (Втор.23:18).
Тут йдеться про заборону використання зароблених грошей від блудниць чи собак, що є метафоричним застереженням від «нечистих» джерел доходу. Тут собака згадується як символ чогось негідного. Також є інші згадки, де собак не можна використовувати в їжу чи в жертвопринесеннях.
У царя Давида є слова:
«Бо пси оточили мене… обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої» (Пс. 22-18).
В цьому місці собаки в контексті зла і небезпеки. А зневажливе відношення, як до нечистої тварини знаходимо у перших книгах Старого Завіту:
«ви будете Мені святими людьми, і не будете їсти м’яса, розшарпаного в полі, псові кинете його!» (Вих. 22:31).
В цій цитаті чітка заборона на вживання м’яса тварини, яку було вбито хижими звірами. Враховуючи закони ритуальної чистоти, що стосуються померлих. Коли до померлого не можна торкатися, а якщо таке трапилось, то слід провести ритуальне омивання, то з наступної згадки стає зрозуміло чого собаки вважалися нечистими тваринами:
«Померлого в Єровоама в місті поїдять пси, а померлого на полі поїсть птаство небесне. Так сказав Господь» (1 Цар 14:11).
Християнство загалом нейтрально ставиться до собак.
Але враховуючи той факт, що воно виникло з середовища Юдаїзму, і мають спільні священні книги (Старий Завіт), то і ставлення до цієї тварини схоже.
У книгах Нового Завіту є згадка про «собачу віру» та нечистих людей і в різних місцях Біблії знаходимо негативні моменти, пов’язані із нечистотою:
«Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас..» (Мт.7:6).;
«Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому..» (Лк.16:20-21)
В цій згадці ми бачимо «нечистоту» собаки, а також «вірність». Бо тільки пес залишився біля бідного Лазара.
Отож, собака в християнстві символізує вірність та відданість.
В католицькій церкві є святий, якого вважають покровителем собак, і зображають на іконах з ними. Хоча офіційно він вважається покровителем подорожніх і хворих. Святий Рорх Монпельєський жив у Франції XIV ст..
За легендою, коли Рорх захворів на чуму, то він пішов у ліс, а там врятувала його собака, яка приносила йому їжу і ліки, та надалі стала супутником його життя. Він став символом відданості собак і їхньої ролі в допомозі людям.
Іслам
В цій релігії так само як і в Юдаїзмі багато уваги присвячено ритуальній чистоті. І деякі консервативні напрямки строго ставляться до перебування пса у домі.
В хадисах (релігійних переказах) існує заборона на тримання собак в домівках, бо вважається, що слина собаки є «нечистою».
Але дозволяється утримання собак на вулиці:
«І пес їхній, випроставши лапи, лежав перед входом» Сура 18:18).
Собаки дозволені, якщо використовуються на полюванні та спеціально треновані. (сахіх муслім) у сурі 5:4 (Аль Маїда) собаки згадуються в контексті полювання та охорони:
«тобі дозволено їсти те, що зловили для тебе собаки».
Отож, собака як помічник у полюванні та у випасанні худоби є незамінним для людини.
Загалом схоже ставлення цих релігій до собаки ґрунтується на тому, що на П’ятикнижжя Моїсея (Танах) є складовою Корану та Біблії (Старий Завіт).
Саме в цій книзі описані всі правила ритуальної чистоти для юдеїв, християн та мусульман. Культурні особливості Близького Сходу також суттєво вплинули на формування негативного образу собаки.
Слід розуміти, що собака на Близькому Сході в той період це не той домашній улюбленець, якого ми можемо знати, а небезпечна дика тварина, близька до гієни – (смітника за стінами Єрусалима), яка живе в стаді.
Собаки нападали на стада овець, на людей, живилися мертвечиною, коли були голодні могли пожерти все. І тому в біблійній літературі, як і літературі Близького Сходу взагалі собаки були синонімом ворога.
Але час змінюється і суспільство розвивається, тож для багатьох людей собаки є членами родини.
Ні в якому разі ці тексти не слід розуміти як підставу до жорстокого поводження з собаками.
Адже тварини — це є творіння Бога, про які людина повинна турбуватися.
А негативний образ собаки як «нечистої» тварини скоріш пов’язаний з відразою, ніж жорстокістю до цих тварин. Тим паче культурні особливості цього регіону і часу суттєво відрізняються від наших.
Discussion about this post