Василь Голуб: полтавського актора відзначили орденом – ПОЛТАВА СЬОГОДНІ

Василь Голуб

Фото – полтавський театр імені Гоголя

0 Альбіна Ковпак28 березня 2025, 12:03

Василь Голуб понад 50 років працює в полтавському театрі імені Гоголя. Його нагородили орденом «За заслуги».

Про це відомо з Указу Президента України від 27 березня. Провідний майстер сцени Василь Голуб відзначений орденом«За заслуги» ІІІ ступеня.

Василь Голуб

Творчий шлях Василя Голуба

У 1967 році чоловік закінчив Снятинське культурно-освітнє училище, був керівником самодіяльного театрального колективу. Вищу освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого за спеціальністю «Актор драмтеатру і кіно».

У театрі імені Гоголя Василь Голуб працює з 1971 року, нині він грає у виставах:

• «Лісова пісня» – Дядько Лев;
•  «Мартин Боруля» – Мартин;
• «Наталка Полтавка» – Виборний;
• «Ніч перед Різдвом» – Чуб;
• «Сватання на Гончарівці» – Прокіп;
• «За двома зайцями» – Прокіп Сірко;
• «Сорочинський ярмарок» – Солопій Черевик;
• «В степу безкраїм за Уралом» – Тарас Шевченко;
• «Наймичка» – Трохим;
• «Остання любов Гетьмана» – Іван Мазепа;
• «Кайдашева сім’я» – Омелько Кайдаш;
• «Тарас Бульба» – Кирдяга.

У 1992 році Василю Голубу присвоїли звання «Заслуженого артиста України», а у 2006 році – «Народного артиста України».

Репортаж з прем’єри «Театр, або Шум за сценою» в полтавському театрі

Першою на сцені зʼявляється акторка, витончено виконуючи балетні рухи. Вона тримає тарілку з сардинами і раптово лунає телефонний дзвінок. Вона бере слухавку, щось говорить, кидає телефон, залишає сардини й виходить.

З глибини залу роздратовано виринає чоловік:

«Газета! Ти маєш взяти газету! Покласти телефон на стіл, залишити сардини й взяти газету! Що тут незрозумілого?!» — він швидко наближається до сцени, жестикулюючи так, ніби від цього все стане на свої місця.

Це лише початок вистави «Театр, або Шум за сценою» – історії про театральну трупу, яка репетирує типову комедію положень. Проте замість чіткої, відшліфованої гри на сцені – розгубленість, плутанина й акторські промахи, що сиплються один за одним, мов картковий будинок.

Режисер Ллойд Даллас (у виконанні актора, що майстерно поєднує сарказм і розпач) намагається зберегти контроль, але марно. Втома, особисті конфлікти й нерви акторів вибухають у найнесподіваніші моменти, просочуючись у репліки й жести.

Події у виставі розгортаються в будинку, куди прибувають коханці, що прикидаються орендарями. За ними несподівано повертаються господарі, які ховаються від податкової. А щоб плутанина була повною, в якийсь момент з’являється ще й грабіжник, що вторгається у цей хаос під зловісну музику.

Проте справжня трагедія розгортається не в п’єсі, а у процесі її виконання. Актори гублять реквізит, забувають виходи, двері на сцені то не зачиняються, то заклинюють, а сардини, що мали бути лише дрібною деталлю, стають символом цього грандіозного театрального безладу.