Церковне марновірство: народні вірування на межі з церковними законами

Забобони  або марновірство — це ті  низинні вірування в певні сили чи предмети, які нібито мають здатність впливати на наше життя.

Походження  цих вірувань сягає дохристиянського часу. З ними активно  намагається боротися православна та католицька церкви нагадуючи, що це порушення заповіді:

«Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене (Вих. 20:2-6).

Але попри це у багатьох людей, які навіть є практикуючими християнами все одно залишається віра у різноманітні сили чи предмети, які нібито надприродно впливають на життя.

Окрім загальновідомих забобонів про чорну кішку чи порожнє відро є багато вірувань, пов’язаних з церковним життям, вони стосуються здебільшого обрядовості та традицій і зустрічаються здебільшого серед православних або греко-католиків тобто в Церквах східного обряду.

В католицизмі, на перший погляд, наче менше, але також існує.

Забобони або марновірство з’являються там, де бракує віри. Часто не розуміння певних обрядів та традицій Церкви продукують марновірства церковного змісту.

Найпоширенішими забобонами в православній церкві стосуються теми: свічок, похорону, поминального обіду, весілля та хрестин:

Забобон пов’язаний зі свічками:

• не можна в храмі виймати свічку з  підсвічника поки не догоріла до кінця;
• Стрітенську свічку потрібно сім разів освятити, щоб вона була сильнішою.

В цих забобонах чітко проглядається магізм і вони є абсолютно антихристиянським.

     Хрестини:

• в дитини не буде ангела-охоронця, якщо назвати ім’ям, якого немає в церковному календарі;
• не можна хрестити дитину в монастирі, бо стане монахом;
• не можна відмовлятись від запрошення бути хресним;
• вагітна жінка не може бути хресною мамою.

У поляків католиків існує забобон, що не можна дарувати хрестик на хрестини, ніби на важке життя новоохрещуваного.

Похорон

З цим обрядом  пов’язано забобонів ще більше:

• в оселі покійника накривають усі дзеркала, вважаючи, що дзеркало якимось чином може вплинути на душу померлого.

Тут люди надають магічну силу  звичайному побутовому предмету вважаючи, що душа може побачити себе у дзеркалі, налякатись і піти невідомо куди.

• іноді в труну кладуть монети (40 монет) для сорока севастійських мучеників, щоб заплатити їм за перехід в потойбічне життя.

Це посилання до давньогрецького міфічного персонажа Харона, який переправляв покійників в царство мертвих.

Поминальні служби та обіди:

• на поминальному обіді забороняється користуватись виделками, а тільки ложками, мовляв, покійник попаде в пекло на чортові вила.
• окрема молитва «до борщу». Коли на поминальному обіді подають борщ, то слід знову всім помолитися;
• на одній  парафії священник заборонив приносити чорний хліб на панахиду.

В католиків поляків з похованням  є також забобони:

• померлого слід похоронити до настання недільного дня. Бо якщо цього не трапиться, то знову хтось помре з родини;
• якщо священник, виходячи з будинку померлої людини, оглянеться, то знову хтось помре з цієї сім’ї. Цьому можна завадити штовхнувши священника, збивши його з ніг.

Весілля:

• поширений забобон, пов’язаний з весільним рушником, на який стають молодята. Вважається, хто перший стане на рушник, той і буде головним в сім’ї;
• в католиків поляків поріг церкви слід переступити правою ногою;
• найкращим для одруження вважається місяць в назві якого  є літера «R», а в травні «maj» чи листопаді «listopad» — не бажано;
•  слід роздати всі весільні запрошення, щоб жодного не залишилось вдома.

Деякі забобони настільки абсурдні, що їх не можливо коментувати й зрозуміти їхнє походження. Хоча походження більшості забобонів — це людська малоосвіченість.

Забобони з’являються там, де недостатньо віри та знань. Людина починає додумувати, вигадувати, а згодом вірити та нав’язувати іншим. 

На перший погляд, може здатися, що у католицизмі менше забобонів, ніж у східній християнській традиції (православ’я, греко-католики), але це не так.

У поляків католиків таких вірувань також достатньо, але їх активно викорінюють, оскільки у католицизмі церковно-правова система постійно розвивається, видаються нові булли та постанови, а в православ’ї  тлумачать старі канони.

Що стосується православ’я, то в цій конфесії присутнє явище інкультурації — це коли в церковну традицію проникають культурні особливості народу.

Але також слід згадати, що в поширенні таких марновірств винні так само священники. Частково через їхні недопрацювання або малоосвіченість церковне марновірство стоїть перепоною між християнським вченням і людиною.

Хоча можна зазначити, що віра у забобони серед молодого покоління значно менша, ніж у старшого, і це можна пояснити з більшою освіченістю та доступом до інформації.