Феномен релігійних вірувань гуцулів

Особливість та унікальність Гуцульщини, її культури усім відома. Їхні звичаї та обряди пов’язані із силами природи.

Самобутня гуцульська культура з її духовним світом яскраво відображена у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Особисто мене, у фільмі вразила, сцена похорону Івана коли на мертве тіло кидали монети, грали на сопілці, кричали та трясли тіло покійника, і це все супроводжувалося цілком звичним для християн читанням псалтиря дяком із церкви.

Але як то кажуть: “щоб зрозуміти гуцула потрібно самому бути гуцулом». Фантастичний, самобутній гірський народ, що зумів поєднати християнство та язичницькі вірування.

Цей релігійний феномен полягає в тому, що гуцули зуміли дотримуватися євангельських настанов  та водночас жити в язичницькому векторі, перебуваючи у своєрідному трепоті перед силами природи.

Спостерігаючи за силами природи та фактично залежачи від них там у горах, гуцули наче законсервували свої вірування, які проявляються в багатьох забобонах чи обрядах.

З  розповсюдженням християнства, а саме візантійського християнства. Візантійські обряди отримали блиску  гуцульського трепету перед силами природи. Формально, залишаючись християнами, у гуцулів не зникає віра у сили природи. 

Так,  чітко існують певні уявлення, які описані дослідниками гуцульщини починаючи з 19 ст., а саме: уявлення про «упирів» / «упириць» та наявність у людини «дводушшя»; уявлення про загальну, неперсоніфіковану «нечисту силу» та чортів, які представлені різними образами й евфемізмами («скаженик», «щєзник», «щез би», «той, що каламутить», «шо ріжки у него ростуть», «дідьо», «юда», «він» та ін.); уявлення про «закляті» («нечисті», «прокляті») скарби;  уявлення про «погані» («нечисті») місця; уявлення, пов’язані з деревами й рослинами (смерека, осика, верба, папороть, мак, рута тощо); уявлення про реальних історичних осіб (опришків, Олексу Довбуша та ін.), які наділені міфологізованими рисами тощо.

Зі скупих гірських ґрунтів гуцулам прогодуватися важко. Тож і доводиться їм трудитися на землі не лише з мотикою в руках, але й із дотриманням певних ритуалів. Скажімо, у деяких селах гуцули також вірять, що не можна плювати на городі, бо від того зігниє капуста та часник.

А ще на городі не можна їсти. Інакше весь урожай з’їсть хробак. У гуцулів існує багато ритуалів, покликаних захистити корову від відьом, які, за тутешніми повір’ями, забирають у неї молоко. Для цього корову, яка щойно отелилася i яку ще не ссе теля, переводять тричі через брилу кам’яної солі.

Потім кожну п’ятницю корові дають шматочок з цієї солі, поки вона доїться. У день святого Юрія як оберіг від відьми на дверях хліва вішають борону. А напередодні цього свята корові змащують місце між рогами й хвіст часником та дьогтем, і в чотири кути хліва кладуть часник, щоб відьма не зайшла.

Це все існує паралельно з глибокою побожністю, відвідуванням храму та намаганням твердо дотримуватись Десятьох Заповідей, акуратно забуваючи ту, яка забороняє забобони.

Специфічність стародавньої віри гуцулів полягала в тому, що вона була пов’язана з навколишньою природою і пастушим життям, які з приходом християнства залишились незмінними. щодо конфесійної приналежності, то можна сказати, що гуцули здебільшого греко-католики та православні.

Етноконфесійний синкретизм гуцулів означає, що вони належать до українського християнства з київським софійним характером релігійності.