Агенція новин Фіртка

Існує  такий  народний вислів: «в церковному календарі кожен день свято» і це частково правда, а частково ні. Використання цього виразу звучить як висміювання релігійної традиції.

Якщо ми беремо до прикладу католицизм та православ’я, то бачимо важливість літургійного  життя в  обох конфесіях. Це спільна молитовна практика, яка охоплює участь у богослужіннях, таїнствах та інших обрядах.

Центром літургійного життя є божествена літургія чи  свята меса, на якій відбувається Євхаристія.

А саме церковне життя грунтується на церковному календарі.

У католицизмі перелік свят та дні поминання святих знаходяться у  списку –   римський мартиролог (martyrologium romanum) або літургійний рік. В  православ’ї схожий список зветься – місяцеслов.

Православна та Католицька Церкви живуть за принципом постійної молитви та пам’яті божої і церковний календар допомагає  вірянам орієнтуватися  в духовному житті.

Згадка про того чи іншого святого та його особистий подвиг повинна надихати вірянина у своєму особистому духовному становленні. 

Можна припустити, що  цей іронічний вислів  з’явився  в  соціокультурному середовищі  українського села, коли працювати в недільні дні та дні великих церковних свят було не заведено.

А святкування іменин чи великих церковних свят  подекуди супроводжувалось застіллям. Таким чином з часом зміщувалися акценти і вкорінювалася думка, що святкувати дорівнює випивати.

Священники в своїх проповідях часто наголошують, що в такі дні цей час потрібно провести з корисними для душі речами: відвідати храм,  прочитати якусь книгу чи провести час із дітьми або провідати батьків.

Звісно темп сучасного життя настільки швидкий і шалений, що на такі речі багатьом бракує часу.  

Зрештою, якщо уважно проаналізувати  церковний календар, то таки дійсно буде поминання святого щодня, але це не означає, що треба зразу  бігти за пляшкою і накривати на стіл.

Бо той,  хто бачить в церковному календарі можливість чи причину до  такого «святкування» скоріш за все має залежність від певного виду напою.

Цей вислів наче звучить як насміхання з церковного життя, але все таки більше як іронія через не розуміння його.