Експерти розповідають, як розпізнати цькування та допомогти дітям у школах Івано-Франківщини.
Булінг (або цькування) в закладах освіти включає психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, включно із застосуванням інтернету. Його здійснюють щодо неповнолітніх, а агресорами можуть бути інші діти або дорослі (наприклад, шкільний вчитель).
Фіртка неодноразово викривала проблему булінгу в школах Івано-Франківської області — так, у попередньому журналістському розслідуванні йшлося про те, як знущання в дитячих колективах часто залишаються невідомими через страх жертв розповідати.
Стаття висвітлює зростання випадків булінгу майже в два рази порівняно з іншими роками, зокрема фізичного, психологічного та кібербулінгу, з понад 30 щомісячними випадками в Україні у 2025 році.
Ми зосередили увагу на тому, що зафіксовані випадки булінгу — лише частина значно ширшої проблеми, яка викликає серйозне занепокоєння.
Згідно з даними ЮНІСЕФ, 67% дітей стикаються з булінгом як жертви, агресори чи свідки, але ці цифри відображають довоєнний період, і є підстави вважати, що війна погіршила ситуацію. Нові дані на 2025 рік свідчать: 22% підлітків повідомили про систематичні образи та знущання, а 49% зазначили, що за останні пів року були свідками цькування інших, причому 25% із них спостерігали це регулярно.
У продовження теми Фіртка звернулася до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з проханням надати дані щодо випадків булінгу в навчальних закладах регіону за 2024-2025 навчальний рік. На запит відповів начальник ГУНП Сергій Безпалько.
За інформацією поліції, протягом 2024-2025 навчального року в Івано-Франківській області зареєстрували 90 повідомлень про ймовірний булінг у навчальних закладах.
Поліція Івано-Франківщини ретельно перевіряє повідомлення про конфлікти в школах, виявивши 11 фактів булінгу. Якщо булінг не підтверджується, адміністративні протоколи складають за невиконання батьківських обов’язків або дрібне хуліганство.
Систематичність діянь ускладнює класифікацію булінгу та збір статистики: якщо доведено лише один випадок цькування, його можуть зафіксувати як «дрібне хуліганство», а не булінг.
Поліція усвідомлює проблему, тому, за словами Безпалька, за кожним навчальним закладом області закріплено поліцейських, які проводять превентивну та роз’яснювальну роботу з дітьми, педагогами та батьками для попередження булінгу.
Протягом 2024-2025 навчального року провели 6 077 таких профілактичних заходів.
Чому жорстокість серед дітей зростає, а знущання в школах набувають розповсюдження? Корінь цієї проблеми, здається, криється в психології. Тому Фіртка звернулася із запитаннями до психолога Олександра Мирошниченка, керівника психологічно-тренінгової групи «Аніма», також отримали коментарі від шкільної психологині Ольги Левицької.
Фахівці розповіли про причини булінгу, роль батьків та способи захисту дітей — не лише жертв, але й свідків і самих агресорів.
Булінг не з’явився сьогодні: психологічні причини
Ми попросили спеціалістів прокоментувати статистику, чому зростає кількість звернень до поліції щодо випадків булінгу. Олександр Мирошниченко пояснив, що насправді проблема існує вже давно:
Психолог Олександр Мирошниченко
«Кількість звернень значно менша за кількість реальних випадків. Насправді, люди трохи почали активніше скаржитися. А так булінг був, і дуже серйозний, просто почало просочуватися», — зазначив Мирошниченко.
Він сказав, що булінг набув особливого розповсюдження ще в дев’яності, коли в країні відбувалися болючі зміни та злам старих світоглядних орієнтирів, але цю проблему ігнорували. Знадобилося приблизно п’ятнадцять-двадцять років, щоб на неї почали звертати увагу.
Булінг часто виникає в підлітковому середовищі через активну соціалізацію та боротьбу за місце в соціумі. Олександр Мирошниченко пояснив, що в основі цього явища лежать психологічні механізми, зокрема проєкція «тіні» за юнгіанською психологією.
«У тіні, це одна зі структур несвідомого, знаходяться наші витіснені, нереалізовані, заборонені бажання й потреби.
Поведінка більшості людей обумовлена не раціональними причинами, а саме ірраціональними засадами. У популярній психології їх ще називають токсичними засадами.
Це, наприклад, стереотипи на кшталт «хлопчики не плачуть», «дівчинка має бути тиха, скромна», «не вирізняйся, не випинайся». І ось якщо з точки зору глибинної психології подивитися, то булінг багато в чому зумовлений боротьбою з інакшістю», — підкреслив психолог.
Він додав, що ці стереотипи змушують підлітків придушувати природні риси, що компенсується агресією до інших.
Ольга Левицька доповнила, що булінг часто є проявом внутрішніх проблем агресорів.
«Деякі діти, які стають булерами, можуть самі бути жертвами насильства вдома чи в інших середовищах, що провокує їх переносити агресію на слабших», — зазначила психологиня.
Левицька також звернула увагу на вплив війни в Україні, яка підсилює дискримінацію за регіональними, культурними чи політичними ознаками:
«Діти бачать конфлікти між дорослими, ненависть до інших політичних поглядів, думок, чорно-біле бачення, агресію до людей з іншими поглядами, і переносять все це в своє середовище».
Наслідки булінгу: відбиток на все життя. Або чому у школах стріляють?
Булінг залишає глибокий психологічний відбиток на всіх учасників. Для жертв булінгу наслідки є особливо травматичними. Мирошниченко підкреслює, що приниження завдає серйозного удару самооцінці, формуючи психологічну травму, яка може проявитися у двох крайнощах:
«Ці люди можуть ставати, по-перше, замкнутими, пригніченими, з дуже низькою самооцінкою. Відповідно, нерішучими, неініціативними, що забороняють собі що-небудь відчувати, проявляти себе будь-яким чином.
Інший варіант, коли людина довго це пригнічує, пригнічує і потім ми приходимо до афективних спалахів. І згадуємо історії одразу про шкільних стрільців, наприклад».
Такі афективні спалахи, коли жертви вдаються до насильства, відомі не лише в США, але й в пострадянських країнах, де психологічна травма може поєднуватися з доступом до зброї, особливо під час воєнного стану.
Кадр з естонського фільму «Клас» (2007), який заснований на реальних подіях: про жертв булінгу, що розстріляли своїх кривдників
Ольга Левицька додає, що жертви можуть страждати від тривожності, депресії та навіть думок про суїцид.
«Постійне приниження призводить до почуття самотності, а в довгостроковій перспективі — до труднощів у формуванні здорових соціальних зв’язків», — зазначає вона.
У контексті війни в Україні дискримінаційний булінг може посилювати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
Свідки булінгу також зазнають серйозного впливу, хоча їхня роль часто залишається недооціненою. Мирошниченко пояснює, що страх стати наступною жертвою формує в них хронічну тривожність:
«Свідки: тут також дуже цікава ситуація. Чому? Тому що ці діти, які могли б втрутитися, але бояться, що вони можуть стати жертвою і об’єктом наступних зазіхань.
Це формує яке ставлення? Підвищену, пригнічену тривожність, пролонговану, з усіма наслідками, що звідси випливають, глибокий, тривалий стрес».
Такий стан може мати довгострокові наслідки, включаючи зниження емпатії та нормалізацію насильства в їхньому сприйнятті.
Агресори також зазнають негативних наслідків. Мирошниченко пояснює, що булінг закріплює деструктивні моделі поведінки.
«Людина засвоює агресію, маніпуляцію, залякування як спосіб комунікації, що ускладнить її взаємодію в інших умовах», — каже фахівець.
Левицька додає, що булери часто мають власні психологічні проблеми, і без корекції їхня поведінка може призвести до асоціальних вчинків у дорослому житті.
Профілактика булінгу: системні зміни
Олександр Мирошниченко переконаний, що сучасна система освіти потребує докорінних змін.
«Як песиміст я вважаю, що потрібно змінювати взагалі всю систему освіти задля того, щоб формувати навички мислення, самостійного вирішення світоглядних проблем, комунікації, конструктивної дискусії, протидії «промивання мозку».
Наголос має бути на гармонійному розвитку особистості. Діти повинні вчитися знаходити себе, розуміти себе, слухати себе. Вони повинні вчитися узгоджувати своє з іншими людьми, розуміти, що таке мої межі, що таке межі інших людей», — зазначає він.
Психолог критикує сучасні шкільні програми, які не вчать дітей «екологічної» комунікації:
«Людина повинна набувати навичок комунікації, неконфліктної. Уміти відстоювати свою думку, свою позицію, боротися, припустимо, за місце в групі, в мікрогрупі.
Але, знову ж таки, за допомогою «екологічних» засобів, неконфліктних, недеструктивних. Де в нас цьому вчать? Дізнайтеся, розкажіть, будь ласка».
Ольга Левицька пропонує конкретні заходи: створення безпечного середовища з чіткими правилами, проведення тренінгів з толерантності та залучення батьків до шкільних заходів.
«Школи повинні мати анонімні скриньки для скарг і програми на кшталт «Стоп булінг», які розвивають емпатію», — каже вона.
У контексті війни психологиня наголошує на необхідності виховання толерантності до регіональних і культурних відмінностей:
«Ми різні, і в цьому наша єдність, а не в конфронтації та дискримінації».
Роль дорослих у подоланні булінгу: як працювати з батьками агресорів
Виявлення булінгу в школі ставить перед педагогами та батьками складне завдання — необхідність реагувати не лише на поведінку дітей, але й на ставлення дорослих до проблеми. Особливо складно працювати з батьками, чиї діти є агресорами, оскільки вони часто заперечують причетність своїх дітей до булінгу, ідеалізуючи їх. Психолог Олександр Мирошниченко пояснює:
«Є така проблема батьків: ось я народив дитину або я народила дитину, це моя намистинка, моя улюблена, моя найкраща. Жодних вад.
А чи дійсно так буває? Насправді людина не хоче бачити об’єктивно ситуацію. Це стосується найрізноманітніших аспектів. Краще жити в ілюзії свого ідеального батьківська, ніж визнати проблему».
Фахівець наголошує, що для багатьох батьків дитина стає інструментом для реалізації власних амбіцій, а не окремою особистістю, що потребує підтримки.
«Для них дитина — це відпрацювання чергового соціального стереотипу: «я ж мати», «я ж батько». «Ідеальні батьки» — і все. У «ідеальних батьків» мають бути «ідеальні діти»», — пояснює Мирошниченко.
За його словами, визнання проблем дитини викликає в батьків дискомфорт, оскільки змушує їх переглядати звичний уклад життя, тому їм здається, що краще ігнорувати ситуацію.
Для ефективної роботи з такими батьками психолог радить уникати звинувачень і наголошувати на можливості корекції поведінки.
«У першу чергу, спробувати донести, що ваша дитина — це не «исчадие ада». Що це не клеймо на все життя. Так буває, що навіть хороші люди чинять погані вчинки.
І ось так сталося, що ваша дитина, ваша намистинка, ваше золото, у якого там п’ятнадцять курсів, шістнадцять репетиторів, ще тренування. Вона проявила таку поведінку.
Зараз ми це можемо відкоригувати. Або, як мінімум, спробувати розібратися», — зазначає психолог.
Такий підхід допомагає знизити опір батьків і відкриває шлях до конструктивного діалогу, спрямованого на благо дитини.
Важливість відкритої комунікації в сім’ї для подолання булінгу
Олександр Мирошниченко підкреслює, що відсутність діалогу між батьками та дітьми формує бар’єри, які ускладнюють вирішення проблем, пов’язаних із булінгом.
«Як бути жертві булінгу, як бути батькам? Просто поговорити? Класні слова: «просто поговорити». А якщо батьки не звикли просто говорити? Вони не говорять. А з підлітками тим більше.
Дитина закрилася, дитина не реагує, вона нічого не розповідає. Чому? Тому що ось ротом у сім’ї не розмовляють. Дитина не бачила, як це ротом розмовляти, вухами слухати», — пояснює фахівець.
За його словами, у багатьох сім’ях комунікація обмежується маніпуляціями, недомовками чи ультиматумами, що змушує дитину відчувати себе непочутою.
Мирошниченко зазначає, що брак діалогу часто пов’язаний з повсякденними обставинами життя батьків, які через зайнятість не приділяють достатньо уваги дітям.
«Дитина приходить, намалювала картинку. Тато, дивись, як я намалював. Так-так-так, класно. Іди, відволік, не заважай, відпочиваю.
Або там, мамо, я хочу бути балериною. Ти що, дурна? Яка балерина? Ти хочеш стати алкоголічкою, як Волочкова? Ні, ти краще йди на юриста вчися, тому що юристи гарно заробляють.
Ось так дитина і починає розуміти, що вона нікому не потрібна», — продовжує психолог.
Психолог наголошує, що після багатьох років ігнорування чи критики дитина перестає вірити в можливість щирого діалогу:
«І потім проходить п’ятнадцять років такого життя. І раптом батько приходить і каже, ну давай поговоримо. А дитина, вона не розуміє, як це поговоримо і навіщо це «поговоримо».
Для подолання цієї проблеми Мирошниченко радить батькам розвивати навички відкритої комунікації, що передбачає вміння слухати та поважати думку дитини.
«Потрібно вчитися розмовляти ротом, слухати, відгукуватися на потреби, цінувати, поважати думку тощо», — підсумовує він.
Такий підхід може допомогти відновити довіру та створити умови для розв’язання проблем, пов’язаних із булінгом.
Для відновлення впевненості жертв булінгу необхідна комплексна підтримка. Левицька радить залучати психологів для роботи з травмою, використовуючи техніки когнітивно-поведінкової терапії.
«Важливо дати дитині зрозуміти, що вона не винна, і заохочувати до занять, де вона може досягти успіху», — каже психологиня.
Мирошниченко додає, що робота з «тінню» — усвідомлення витиснених емоцій — може допомогти жертвам інтегрувати травматичний досвід у свідоме життя.
Булінг: що далі?
Булінг у школах Івано-Франківщини та України загалом залишається серйозною проблемою, яка вимагає комплексного підходу до вирішення.
Як показують дані поліції, ЮНІСЕФ та коментарі психологів, цькування має глибокі психологічні корені, які часто пов’язані з соціальними стереотипами, браком відкритої комунікації в сім’ях та впливом зовнішніх факторів, зокрема війни.
Наслідки булінгу торкаються не лише жертв, але й свідків і самих агресорів, залишаючи тривалий відбиток на їхньому психологічному здоров’ї та соціальній адаптації.
Психологи наголошують на необхідності системних змін у підходах до освіти, виховання та профілактики булінгу. Створення безпечного середовища, розвиток толерантності, залучення батьків до діалогу та навчання дітей екологічної комунікації — ключові кроки до зменшення цього явища.
Особливу увагу слід приділяти відкритості в сім’ях, адже саме там формується основа для здорових стосунків і самосприйняття дитини.
Робота поліції Івано-Франківщини, зокрема проведення тисяч превентивних заходів, демонструє прагнення до змін, але цього недостатньо без спільних зусиль педагогів, батьків і суспільства.
Лише через усвідомлення глибинних причин булінгу, комплексну підтримку всіх учасників процесу та виховання емпатії й поваги можна досягти реальних змін. Боротьба з булінгом — це не лише захист дітей сьогодні, але й інвестиція в їхнє здорове майбутнє.
Довідково: булінг — це свідоме та систематичне психологічне, фізичне чи інше насильство, приниження або залякування однієї особи іншою або групою осіб.
В Україні булінг визнається правопорушенням і передбачає різні види відповідальності:
-
Адміністративна відповідальність. За булінг може бути застосований штраф або інші адміністративні санкції відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (наприклад, стаття 173-4 КУпАП).
-
Кримінальна відповідальність. У разі тяжких наслідків, повторного вчинення або булінгу з використанням зброї, погроз життю чи здоров’ю, можливе притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до Кримінального кодексу України.
Школи, заклади освіти, роботодавці зобов’язані запобігати булінгу, створювати безпечне середовище та реагувати на випадки насильства.
Свідки та потерпілі мають право і обов’язок повідомляти про випадки булінгу компетентним органам — адміністрації закладу, поліції, соціальним службам.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Булінг серед дітей в Івано-Франківській області: про що не здогадуються дорослі
Після випадку цькування шестикласника: в Івано-Франківську ліцеї перевірять на толерування булінгу
У кожному випадку проводять ретельну перевірку. Цьогоріч на Прикарпатті зафіксували шість фактів булінгу
Ні в якому разі не мовчати: що відомо про булінг на Івано-Франківщині
Discussion about this post