Чи можливе відвідання Івано-Франківська Королем Великої Британії, про Зеленського, молитви за Україну та підтримку проєктів паліативної допомоги, — Кавалер Ордену Британської Імперії Грем Пероллз - Компроматор

Грем Пероллз — Офіцер Найвидатнішого Ордену Британської Імперії (Officer of the Most Excellent Order of the British Empire) та Кавалер Найвищого Ордена Святого Михайла та Святого Георгія (Companion of the Most Distinguished Order of St. Michael and St. George).

Він очолює британську благодійну організацію «Hospices of Hope», яка розпочинає проєкти підтримки хоспісної та паліативної допомоги в Івано-Франківську.

Партнером Hospices of Hope в Івано-Франківську є Фонд Святого Пантелеймона. Минулого тижня відбулося перше засідання Наглядової Ради Фонду (керівниця Ірина Слугоцька), в якому онлайн взяв участь і Грем Пероллз.

До слова, членами Наглядової Ради Фонду Святого Пантелеймона стали відомі франківці: президент Івано-Франківської ТПП Андрій Левкович, онколікарка Оксана Некрашевич, підприємиця та членкиня Бізнес-Асоціації Івано-Франківська Лідія Шкрібляк, депутатки Івано-Франківської облради Надія Левконович та Галина Карп, а також представник Уповноваженого з прав людини на Івано-Франківщині Віталій Вербовий.

Після засідання Наглядової Ради журналісту Фіртки вдалося взяти інтерв’ю у Грема Пероллза.

Принц Вільям вручає Грему Пероллзу нагороду

На початку бесіди Грем Пероллз розповів про свій шлях до благодійності та історію створення благодійної організації «Hospices of Hope».

Пане Пероллз, чи можете ви розповісти про те, що саме привело вас до благодійної діяльності? Як це сталося?

Спочатку я займався родинним комерційним бізнесом з продажу вантажних автомобілів. Мій дідусь був засновником одного із перших чотирьох центрів з продажу і ремонту автомобілів «Форд».

Я був старшим сином в родині та за всіма прогнозами я повинен був очолити сімейний бізнес. Але пізніше я відчував, що це не моє.

Я поїхав у Швецію і два роки викладав там англійську мову. І коли я був у Швеції, я писав наукову роботу, і для того, щоб підтягнути свою шведську мову, я влаштувався на підробіток в міський госпіталь. Кожні вихідні я мав змогу там волонтерити й бути соціальним працівником-медбратом.

Я працював у відділі, де перебували онкохворі. Я дізнався багато професійних порад щодо догляду за онкохворими.

А потім на рак захворів мій батько і я повернувся в Британію доглядати за ним. Батька госпіталізували до хоспісу Святого Крістофера в Лондоні, де його біль вдалося контролювати, щоб він міг повернутися додому. Він помер у 1980 році.

Отже, я повернувся, продав бізнес. А коли батько помер, то я повністю зайнявся благодійною діяльністю.

Сорок років тому ми з першими членами Наглядової Ради зібралися на першу нашу зустріч. Були люди з різних сфер: був юрист, був банкір, була медсестра і я з моєю дружиною. І так ми починали, невеликою групою людей. Але за сорок років наша організація розрослася…

Це складно, напевно, було починати… А як ваша сім’я ставиться до вашої благодійної діяльності?

Я дуже щасливий мати підтримку родини. Мені дуже допомагає моя дружина. В мене п’ятеро дітей. Вони дуже талановиті.

Я маю доньку, яка є співачкою, інша донька займається з дітьми, є вихователькою… І всі вони тою чи іншою мірою залучені в роботу благодійної організації.

Ви займаєтеся благодійною діяльністю в країнах Східної та Південної Європи. Чому саме тут?

Під час однієї з моїх подорожей до Румунії, це було через кілька днів після революції 1989 року, мій друг відвіз мене до онкологічної лікарні в Брашові, де я побачив молодого чоловіка, який помирав, терплячи жахливий біль.

Ця подія якраз зародила думку про можливість впровадження концепції хоспісу в Румунії.

Я звернувся до опікунів нашого хоспісу «Елленор», чи дозволять вони зібрати кошти для цього проєкту в Румунії, і, коли проєкт в Румунії почав розвиватися, тоді і була створена окрема благодійна організація «Hospices of Hope» для розширення доступу до паліативної допомоги в усіх країнах Південно-Східної Європи. Країнах, які були на той час із недостатніми ресурсами.

А яка зараз географія вашої діяльності?

В Румунії ми працюємо з трьома хоспісами. В 1992 році «Hospices of Hope» провела першу конференцію з паліативної допомоги в Брашові та заснувала там Hospice Casa Sperantei (Дім надії) – мобільну паліативну службу при лікарні. Це саме такий проєкт ми зараз хочемо реалізувати в Івано-Франківську.

Спочатку в Румунії ми починали з команди із трьох людей. Одна медсестра була з британського хоспісу, одна румунська медсестра і румунський лікар. А зараз в нас тут залучено понад триста людей в діяльності хоспісу.

Ми маємо три стаціонарних хоспіси з ліжками. Кожен хоспіс має денний стаціонар – центр для надання послуг і мобільну виїзну команду для допомоги хворим вдома.

Ми також надаємо допомогу дітям з онкозахворюваннями та іншими невиліковними хворобами. Наше завдання – спрощувати, покращувати якість життя наприкінці.

В Румунії в нас також є тренінгові навчальні центри для медсестер, для навчання персоналу.

Саме там, до речі, ми й зустріли пані Ірину (Ірину Слугоцьку, керівницю Івано-Франківського Фонду Святого Пантелеймона – ред.), яка приїхала на курси на конференцію по паліативній допомозі в Брашов.

У 2003 році провели велике дослідження про якість надання послуг в паліативній сфері і нашу румунську команду залучили для того, щоб ми розширили присутність в Південній та Східній Європі.

Так з’явилася наша присутність в Сербії та Молдові. Там ми також починали з мобільних бригад при лікарнях.

На жаль, в Сербії виникли труднощі з владою, не було підтримки благодійних організацій і там прийшлося на деякий час припинити нашу діяльність.

На відміну, в Молдові в нас прекрасні стосунки з Міністерством та Міністром охорони здоров’я і там у нас вже є п’ять хоспісів, при яких також є денні стаціонари і мобільні виїзні бригади.

В Албанії ми почали налагоджувати систему, але також призупинили через брак фінансування.

В Греції, в Афінах, ми підтримуємо дві мобільні виїзні бригади. В Греції паліативна допомога лише на початку свого становлення.

Яка діяльність зараз є в Україні та які плани і перспективи?

В Україні, якраз як реакція на війну, ми почали допомагати. Маємо співпрацю в Києві з фондом «Свої» та в Івано-Франківську з Фондом Святого Пантелеймона в наданні якісних послуг паліативної допомоги.

З тим, щоб вони могли реплікувати і розширювати свою присутність для надання якісних послуг ширшому колу хворих по всій країні.

Ірина Слугоцька розповіла, що завдяки «Hospices of Hope» Івано-Франківський хоспіс отримав санітарний центр, санітарний транспорт для перевезення важкохворих, багато предметів догляду, перев’язувального матеріалу, функціональних ліжок, засобів зв’язку. Облаштували покращену палату і провели ремонти.

Також отримали допомогу у навчальній сфері – тренінги, навчання медперсоналу та медсестер.

Очевидно, що діяльність вашого Фонду «Hospices of Hope» потребує немалого фінансування. Хто саме є вашими донорами, хто допомагає діяльності в Україні – це компанії, фізичні особи, британська влада?

В нас є багато партнерських організацій, фондів, які підтримують нашу діяльність на інституційному рівні. І вони зараз хочуть допомагати нашому проєкту в Україні.

Ми маємо індивідуальних донорів, небайдужих людей, які хочуть долучитися до допомоги саме Україні під час війни.

Ми проводимо і різні заходи. До прикладу, нещодавно зібрали на благодійний концерт в філармонії, організовуємо благодійні обіди, вечері.

Чому саме концерти? Ви є любителем музики?

Так, я дуже люблю музику і вважаю, що музика об’єднує багатьох різних людей. І ми використовуємо концерти як інструмент залучення людей до благодійності.

Наприклад, минулого року ми організували в соборах кілька концертів і це було прекрасно – бачити людей, які насолоджуються музикою.

Останнього разу ми мали достатньо непоганий результат – зібрали близько 10 тисяч євро.

Хочу також зазначити і подякувати Посольству Великої Британії в Україні, пану Послу. Ми мали зібрання минулого року в Києві в його резиденції, зібрали людей.

І минулого тижня пан Андрій (Левкович) зустрівся з паном Послом, де обговорили плани подальшої співпраці. Раніше він був Послом в Румунії і звідти почалася наша співпраця.

В нас є багато компаній, які мають бажання долучитися саме до підтримки України під час війни.

Є в нас понад дев’яносто благодійних магазинів по всій Британії, які допомагають нашим проєктам. Ці магазини, наприклад, добре продають український мед.

Ми зараз знаходимося в Івано-Франківській торгово-промисловій палаті, можливо і вона могла б сприяти в пошуку виробників українських товарів для ваших магазинів – грибів, ягід…?

Можливо, хороша ідея. На жаль, ми не можемо продавати нічого свіжого, але запаковані чи консервовані продукти – можливо.

Принц Чарльз, майбутній Король Великої Британії Карл, в хоспісі в Брашові

Ви говорите про те, що багато британців мають бажання підтримувати в ваших проєктах саме Україну. Чи можете поділитися – як загалом британці ставляться зараз до України, до війни? Ми бачили, що ваш Король Карл прийняв президента України Володимира Зеленського… Якраз після того, як в США сталася неприємна подія в Овальному кабінеті Білого Дому, коли наш президент перервав свій візит в США…

До речі, наш Король, тоді ще майбутній Король – Принц Чарльз, був в нашому хоспісі в Румунії, в Брашові. Думаю, що йому буде приємно знати, що ми розпочали свою діяльність і в Україні…

…Я бачив трансляцію тих подій в Білому Домі. Я вважаю, що ваш президент тримався гідно, він апелював фактами…

На мою думку, президент Зеленський був атакований тоді в Білому Домі в дуже неввічливій неповажній манері.

Я вважаю президента Зеленського одним із найяскравіших героїв нашого часу, він заслуговує поваги та є прикладом стійкості, незламності. Він, як та фортеця, яка з першого дня війни тримає оборону.

Я дуже пишаюся тим, що наша британська влада, наш прем’єр-міністр висловив підтримку та допомогу Україні.

Думаю, що в Білому Домі недооцінюють рівень катастрофи, який вони розпочали.

Ми всі молимося зараз за Україну і я дуже радий, що і наша організація зараз реалізує проєкти підтримки України.

Дякую вам. Дуже цікаво було почути, що Король Карл відвідував ваш хоспіс в Брашові в Румунії… Можливо, Король колись відвідає і наш Івано-Франківський хоспіс?

(сміється — ред.) Чому б ні? Можливо, Принц Вільям…