Де межа компромісу зі злом?

Ханна Арендт назвала «банальністю зла» — здатність жорстокості ховатися в буденності: в «моя хата скраю», в «я просто виконую свої обов’язки», тобто – у відсутності думання. Сьогодні ми бачимо іншу її форму: зло як компроміс, що виглядає розумним. Переговори, в яких жертву змушують поступитися, щоб не дратувати вбивцю. Ми майже не чуємо голосів, що запитують: а де межа компромісу зі злом? А що як мир без правди — це не мир, а лише пауза між фазами війни? Зло зростає у відмові називати речі своїми іменами. А тиша – це акт співучасті. Тиша, що виглядає як виваженість. З досвіду ХХ століття відомо: хто уникає позиції перед лицем зла — вже займає позицію. І не на боці добра. Арендт писала, що зло часто виникає не з фанатизму, а з банальності. З відсутності мислення. Сьогодні ми бачимо, що це мислення може бути витіснене не лише страхом, але й банальною втомою. Людство, що втомилося від боротьби за справедливість, готове поступитися злу заради зручності та комфорту, нехай і тимчасових… Де сучасні Аренд чи Фройд, що не лише думають, але й говорять незручну правду вголос? Де мислителі, які спроможні опонувати політикам?