ВЮБЛ – Юнаки
9-10 березня в Хмельницькому команда чернігівської ОКДЮСШ хлопців 2010 р.н. обіграла чемпіона України та після двох турів залишилася непереможеною в топ-8 третього етапу Всеукраїнської юнацької баскетбольної ліги (ВЮБЛ) сезону 2024/25.
Команди 15-річних хлопців грають круговий турнір в одне коло. Кращі вийдуть у Фінал шести, а дві перші – отримають відпочинок у перший день фінального раунду чемпіонату України.
Головний тренер ОКДЮСШ U-15 Едуард Швидкий розповів пресслужбі ФБУ про останній тур, історію виступів підопічних, лідерів команди, перші дні повномасштабної війни в Чернігові та свій виступ за збірну області разом з Олександром Волковим.
– Напередодні чернігівська ОКДЮСШ мінімально виграла у дворазового чемпіона ВЮБЛ 2010 р.н. ужгородського КЗ «ДЮСШ» ЗОР (стара назва – ЗОДЮСШ) та залишається непереможеною на третьому етапі. Як зіграла минулого туру ваша команда?
– Дуже багато готувалися саме до цього туру в Хмельницькому. Ужгородську команду добре знаємо. Раніше двічі зустрічались. Програвали їй у Львові в Фіналі чотирьох із різницею «-41», минулого сезону ще раз програли – «-44». Тому головним для нас було не бійцівські якості й технічна підготовка, а психологічна готовність. На кожному тренуванні розповідав своїм гравцям, що «вісімка» для вас не межа. Нехай вони дворазові чемпіони України, але нам треба показувати результати своєї праці.
Двоє моїх хлопців з основної «п’ятірки» через хворобу не поїхали на тур. Довелося вносити зміни у склад і гру в захисті. З перших хвилин матчу зрозумів, що мої діти налаштовані по-бойовому. Десь ми суперника спочатку приголомшили, але загалом гра була непередбачуваною. Ми влучніше реалізували кидки з-за шестиметрової лінії: 11-4 на нашу користь. Не давали ужгородцям робити те, до чого вони звикли. Створили некомфортні умови. Можливо, після минулих перемог вони нас теж недооцінювали. На початку четвертої чверті Чернігів мав перевагу у 16 очок. Мої хлопці вже подумали, що справу зроблено. Але вийшло так, що Ужгород нас наздогнав у рахунку та за хвилину до завершення гри вийшов уперед. Тут уже була боротьба характерів. Усе ж завдяки останньому влучанню Дмитра Шульги ми вирвали перемогу. Так вийшло, що ми були цього разу сильнішими на 1 бал.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тренер ПСДЮСШОР №2 Максим Кравець: У третій етап ВЮБЛ-2010 заходимо як "темна конячка"
Звісно проти нас не грав багаторічний лідер ужгородців Артем Дьордяй, який поїхав у Італію. Це один із найсильніших хлопців в Україні, його дуже важко втримати. Проте цього Артема достойно замінив інший – Артем Білявський із Говерли.
Плоскирів – дуже хороша команда. Торік їх Ужгород зумів перемогти у Фіналі чотирьох лише в овертаймі. Певно, тоді хмельничани втомилися, тому програли Прометею матч за третє місце. Та, проте, команда показала, що заслужила місце в «четвірці». За Плоскирів грають звичайні діти, як і в Чернігові. Там відсутні вундеркінди під 200-205 см зросту. Але хлопці з характерами, працьовиті, технічні, з розумінням баскетболу.
Це була вже наша третя за два сезони гра з Плоскирівом. За вихід цього сезону у «вісімку» ми вже зустрічалися з ними в тому ж таки Хмельницькому. Тоді поступилися по грі. Деякі наші баскетболісти зіграли значно гірше, ніж повинні були. Вони знали наших лідерів та грамотно протидіяли їм.
Перед останньою зустріччю розуміли, що це за команда. Ми її вже вивчили. Через згадані кадрові проблеми використовували зовсім іншу систему захисту. Напевно, для суперників це був сюрприз. Я поставив на позиції центрового майже двометрового Микиту Корнєєва 2011 р.н. Це теж був сюрприз. Він не забиває в атаці, але, певно, суперники його просто злякались. Також залучив гравця резерву Ігната Решетняка зі зростом 195 см, котрий тренується лише другий рік. Він уже встиг набрати свої перші 2 очка на такому рівні. На позиції захисника вдало зіграв Іван Риженко, який не завжди їздить на тури з командою. Він проти Хмельницького набрав 17 очок, а раніше Ужгороду забив 18 очок. Це діти, про яких не знали, як вони грають. Ми вийшли вперед у рахунку в четвертій чверті та зуміли довести гру до перемоги.
Минулого туру ми були зовсім іншою командою. Не тією, проти якої збиралися грати суперники. Можливо, нашим перемогам посприяв ефект несподіванки. Я задоволений матчем із Плоскирівом, а гра з Ужгородом показала дуже багато проблем, над якими треба працювати, працювати та працювати. Діти раділи перемозі, а мене та гра дуже засмутила, чесно вам скажу. Не може команда високого класу починати четверту чверть з «+16», але «провалитися» до «-1». Не може баскетболіст, що грає вже сьомий рік, під жорстким зонним пресингом просто віддавати супернику м’яча в руки. Такі помилки не можна пробачати.
Далі нас чекають матчі проти Дніпра й Прометея. Буде важко протидіяти їх високим баскетболістам. Моїм хлопцям зручніше грати проти суперників, які з ними одного зросту.
– На шляху до топ-8 цього сезону чернігівці отримали сильний супротив від чернівецької команди в другому раунді. Програй тоді, могли б відправитись боротися за 9-16 місця. Ваші підопічні також програли на першому етапі. Хто у вас тоді зумів виграти?
– У Хмельницькому ми виграли перший матч проти КДЮСШ №1 (Черкаси). Вони виступали без двох лідерів. Я дав зіграти всім баскетболістам, що були в заявці. Другий поєдинок грали саме проти Че Баскета з Чернівців. Я бачив, що там двоє хороших високих гравців: Єгор Бєланов із Житомира та місцевий хлопець Богдан Мельник. На цей поєдинок зумів налаштувати своїх дітей. Була справжня битва, нервова гра, всі розуміли ціну перемоги. До фінальної сирени не було зрозуміло, хто виграє. Ми програвали наприкінці, але «вирвали» цю перемогу. Гравець суперників через хвилювання не влучив штрафний кидок на овертайм. Якби чернівецька команда замість нас потрапила у «вісімку», чого, на щастя, не сталося, вона змогла б дати бій або виграти тут у багатьох.
Щодо першої поразки… На першому етапі в Києві ми спочатку виграли в Пісочина з Харківщини. Тому наша друга гра з Плеймейкером, які до цього перемогли КСЛ, була вирішальною за вихід далі. Ми вже багато зіграли матчів із киянами. Той наш поєдинок був схожий на інші: спочатку вони дали бій, потім десь втомились, а ми перехопили ініціативу та довели поєдинок до переконливої перемоги рівно у 30 очок. Так ми зробили собі великий запас (+29 очок) і на 99% проходили далі. А у спортінтернату (КСЛ – ред.) був лише один шанс – виграти хоч 1 бал у нас, щоб пройти далі з третього місця. Вони хапалися за цей шанс, як потопаючий за соломинку. Мої лідери Дмитро Шульга й Данило Терлецький рано сіли за фоли. Я дав установку грати команді на Івана Комка (набрав 46 очок) та не відпускати киян далеко в рахунку. Хлопці впорались – програли лише 4 очок. От така вийшла наша перша поразка у сезоні.
За всі ці три роки ми так звикли грати на виїзді, що, напевно, в гостях тепер завжди гратимемо краще, ніж вдома (сміється – ред.).
– Виступи ваших хлопців схожі на «американські гірки»: два сезони тому вибороли «бронзу», торік боролися за 9-18 місця в другій вісімці, наразі лідери верхньої сітки третього раунду.
– Ми завоювали «бронзу» у сезоні 2022/23. Фінал чотирьох грали у Львові. Усі розуміли рівень команди Ужгорода. Тоді вони були сильніші за всіх на голову. В ЄЮБЛ «Південь» стали віцечемпіонами, поступившись англійцям. У фіналі ВЮБЛ перемогли Дніпро з різницею у 55 очок. Перший матч ми грали саме проти ужгородців, а в іншій парі спочатку зустрічалися Прометей і Дніпро. Слобожанці викладалися на 100%, але програли, на скільки пам’ятаю, 4 очок. Тому вирішив, що мої хлопці не будуть «убиватися» в матчі з Ужгородом, а сконцентруються на грі за третє місце.
Чернігівці пройшли такий довгий шлях і не збиралися залишитися без медалей. Для контролю я перед грою провів командні збори та намагався ще раз це донести хлопцям. Під час «бронзового фіналу» ми зуміли «перекрити» гру Прометея в нападі та впоралися із забіганнями суперників. Зі старту поєдинку грали на рівних. Коли стало можна використовувати змішану п’ятірку в третій і четвертій чвертях, ми просто вийшли вперед у рахунку та більше не втрачали лідерство. Наші «маленькі» тоді зіграли краще, ніж їхні «великі». Перемогли з різницею у 7 очок. На Фінал чотирьох замість 12 привіз 14 хлопців. Усім дав зіграти. Всі отримали перший дорослий розряд. Дві медалі, які повинні були вручити головному тренеру й асистенту – віддав дітям.
Торік у Рівному ми грали вирішальний тур за вихід у «вісімку». Ми та Плоскирів програли Ужгороду. Хмельничани поступилися з більшою різницею, ніж чернігівці. А діти як думають? Якщо ми краще зіграли з ужгородцями, то ми – сильніші. Були наївні дитячі підрахунки. На командному зібранні я їм пояснював, що це так не працює, там класні діти, вони грамотно «розбивають» пресинг і біжать в атаку, мають лідерів. Довелося грати у вузькому залі, що ми планували робити – не змогли. Не зуміли «розбігтись». А хмельничани – бойова команда з неймовірним бажанням перемогти. Такого опору ми не очікували. Ми намагалися наздогнати в рахунку суперників, а зробити це не могли. Через цю поразку не потрапили у «вісімку». Далі ми всіх обіграли та посіли 9 місце. Одна гра нам не дала пройти в топ-8. Тому й отримали такі «американські гірки».
– Команда грає з першого року ВЮБЛ? З якого віку працюєте з цими баскетболістами?
– У перший рік ВЮБЛ кістяк майбутньої команди 2010 р.н. грав із хлопцями 2009 р.н. на змаганнях на рік старших. Багато програвали. Інколи експериментував, коли на майданчик відправляв п’ятірку з баскетболістів 2010 р.н. Змушував м’яча виводити проти сильних захисників. Гравці отримували впевненість у собі та ігровий досвід. Мої заявки завжди були великими, бо хлопців дуже багато. Зараз у команду також додаю кращих гравців 2011 р.н.
Є діти, яких можна вже назвати «ветеранами». Пару хлопців грали ще за 2008 рік в Олександра Ігоровича Хоменка, «накатувалися» на змаганнях і тренувалися зі старшими. Інші почали приходити на секцію пізніше. Є здібний хлопець, що має за плечима лише рік тренувань. Один хлопчик взагалі нещодавно прийшов, але дуже цікавий, з бажанням і самовіддачею. Характер, бажання, координованість – це фактори успіху. Також є везіння, щоб не було травм. Але це вже потрібно для тих, хто виросте під два метри й більше та буде грати у Суперлізі.
– Ваші чернігівці є чинними чемпіонами та непереможними лідерами поточного сезону Юнацької баскетбольної ліги Київської області (ЮБЛКО). Розкажіть за виступи там.
– Минулого сезону змагалися, на скільки пам’ятаю, 12 команд. Ми не програли жодного матчу. Важкими були ігри з черкаською КДЮСШ №1, яка у ВЮБЛ була п’ятою. В їх складі тоді виділялися захисник Євгеній Караван і форвард Дмитро Літвінов.
У поточному сезоні грати в ЮБЛКО стало на багато цікавіше. Заявились 16 команд. Дуже багато з Києва, представлені майже всі провідні школи. Плюс Житомир, КДЮСШ №1 та Черкаські Мавпи, які награють склад 2011 р.н. Дійсно, ми поки що йдемо без поразок – виграли всі 17 матчів. Наша участь у цьому турнірі – великий плюс для основного складу та резерву, бо більше нам зараз грати ніде. Завдяки цьому за сезон проводимо понад 40 ігор, а Комок – ще на 10 більше.
– Лідерами команди є розігруючий Іван Комок, захисник Данило Терлецький і форвард Дмитро Шульга. Також вперше у ВЮБЛ дебютував син титулованого українського біатлоніста Андрія Дериземлі – Ярослав. Розкажіть за цих хлопців та оцініть їх перспективи в дорослому баскетболі.
– Звісно, в будь-якої команди є явні лідери. З перших турів цього сезону в Івана Комка пішла гра. Хлопець дуже цікавий, технічний, по-хорошому нахабний у грі, грамотний, має бійцівські якості, величезне бажання грати й тренуватись. Не хоче нікому програвати. Мозок і мотор команди. Головніше за нього – лише тренер, а на майданчику – Іван головний. Грає з першого класу. Виступає також за чернігівські команди Першої ліги, обласного чемпіонату серед дорослих та 2008 р.н.
Данило Терлецький є амбіційним і по-дорослому розважливим хлопцем. Аналізує кожну свою помилку. У той день, коли в нього не все виходить у нападі, він обов’язково це компенсує класною грою в захисті. Невисокого зросту, але зумів зробити 13 підбирань у матчі проти Хмельницького. Чекаємо, що він ще може підрости. Його батько Станіслав Романович Терлецький очолює Чернігівську обласну федерацію баскетболу та завжди нам дуже допомагає. Комок і Терлецький – вихованці Олександра Хоменка.
Дмитро Шульга розпочав навчатися баскетболу у Володимира Володимировича Рушакова. Цей хлопець не мав впевненості у своїх силах. Завдяки змаганням, атмосфері в команді та дружньому колективу почав розкриватися минулої осені. Ужгороду забив зверху з двох кроків, що дало емоційний підйом. Завжди виділявся зростом, тому з користю для команди забивав з-під кільця. Зі зростом близько 196 см уже перегнав батьків. Якщо ще виросте, то небагато. Розвиватиму його, як «другого номера». Будемо працювати над дриблінгом.
Ярослав Дериземля 2011 р.н. зі спортивної родини. Усі знають про досягнення його батька. Цікавий хлопчик, якому поки що не вистачає фізичної сили. Може віддавати непередбачувані передачі. Батько розповідає, що син – його копія. А сам Андрій Васильович ріс і фізично формувався до першого курсу університету.
Команда Першої ліги вже на 90% грає старшими вихованцями нашої школи. Ми будемо оновлювати її склад і додавати цих дітей. Хлопці зможуть грати в Першій лізі. А щоб претендувати змагатися вище – треба далі спостерігати за їх розвитком. Спорт – жорстока річ. Сьогодні ти кращий – ти граєш. Завтра ти станеш гірше – не гратимеш. А твоє місце у складі займе той, хто ще вчора виходив із лавки. Завжди про це кажу хлопцям.
– Ви дуже багато років присвятили підготовці баскетболістів у Чернігові. Як почали грати в баскетбол? Коли розпочали тренувати?
– На секцію баскетболу мене запросила Алла Георгіївна Вергун, яка також знайшла Олександра Волкова. З ним разом ми їздили на Молодіжні ігри та у спортивні табори. Тільки я був молодшим на два роки. Як приїхали в чернігівську команду на Молодіжні ігри, то Олександр запитав: «Навіщо ви мене покликали? Я очікую виклик зі збірної». Тоді Волков уже грав за Будівельник, був кандидатом у збірні УРСР і СРСР. А наш головний тренер Євген Олександрович Синельник, який вклав у мене душу з першого року заняття баскетболом, відповів: «Саша, ти ще будеш олімпійським чемпіоном, а за Чернігів зіграєш останні змагання». Наша команда на турнірі посіла 9 місце, а пророчі слова тренера про олімпійське чемпіонство Волкова справдилися у 1988 році.
Далі я поїхав навчатися в Харків, але згодом перевівся в Чернігівський педагогічний інститут, бо отримав серйозну травму, через яку не зміг продовжити грати в баскетбол. Завжди мріяв стати тренером, не бачив себе шкільним вчителем. 1 вересня 1987 року прийшов працювати у спортивну школу за розподілом з інституту. Тут і викладаю баскетбол до цього часу. У мене таке враження, що я в ДЮСШ народився, виріс і прожив усе життя.
– Навесні 2022 року ворог близько наближався, але не зміг захопити Чернігів. Розкажіть за цей період. Коли зуміли відновити роботу баскетбольних секцій у місті?
– Вранці 24 лютого на власні очі побачив, як машини з біженцями із півночі Чернігівської області поїхали у сторону Києва. Мені подзвонили з Новгорода-Сіверського та розповіли, що вже пруть російські військові колони. Написав хлопцям в чаті: «Тренування скасовуються. Дай Боже нам усе це пережити. Бережіть себе».
Увесь час був дома, нікуди не поїхав. Росіяни підступали до самого Чернігова. Обстрілювали місто. Коли їх відігнали, то я став писати в чат. Усі мої вихованці відгукнулись. Хтось протягом місяця в підвалах відсиджувався, а хтось у погребах. І такі були випадки. Як у квітні трішки потепліло, то почали з Олександром Хоменком збирати дітей на вуличних майданчиках. Були щасливими, коли у 2022 році відновили змагання ВЮБЛ.
У Чернігові дуже завантажені спортивні зали, а через постійні тривоги ми змушені призупиняти заняття. Наш зал ділимо разом із численними вихованками секції художньої гімнастики. З нетерпінням чекаємо тепла, щоб можна було тренуватися на вулиці.
1 червня 2024 року я поховав сина, сержанта Сергія Швидкого, який загинув під час оборони Вугледара. Робота з дітьми – одне з небагатьох, що допомагає пережити горе й тримає мене на цьому світі.
– Чи втратила ваша спортивна школа баскетболістів через початок повномасштабної війни?
– Так. На жаль, як і всі інші регіони, Чернігівщина також втратила. Як почалася війна, то дуже багато виїхало старших дітей. Хтось із них продовжував грати в баскетбол, а хтось уже завершив. Ігор Блудший грав у Німеччині, а Кирило Сахаревич – в Брно (Чехія). Є такі, що повернулися з-за кордону. Але це одиниці. Наприклад, Роман Троцик.
Вважаю, що з хлопцями 2010 р.н. мені пощастило. Спочатку виїхав лише один Сахаревич, а тепер ще один сильний захисник поїхав навчатись. Усього двох втратили. На їх позиції маємо інших дітей.
Велику конкуренцію баскетболу в нас створює волейбол. У чемпіонаті Чернігівської області з волейболу грають до 18 команд. На їх секції йдуть високі хлопці. Баскетбол у нас розвивають лише в обласному центрі. У Новгороді-Сіверському раніше працювали два тренери з баскетболу. Зараз обидва воюють. Там відсутні тренування, та й навчання у школах – онлайн. Це місто розташоване найпівнічніше в Україні. Колись у Ніжині успішно розвивали баскетбол, а зараз не працює жоден тренер.
