Фейсбучні знайомі жваво обговорюють публічні бідкання (чи то замасковані під бідкання хвастощі) популярної блогерки. Та пише, що її шанувальники плюс шанувальники її колежанки відправляють їм сотні дікпіків (фоти своїх ерегованих членів). Фейсбучні знайомі хитро питають в мене: оце вже той ваш Гіпермодерн чи все ще наш старий-добрий Постмодерн))) Вважаю доречним нагадати, що: По перше, дискурс Гіпермодерну спирається на уподобання та смаки багатомільйонних «мережевих» мас, а не на естетичні ігри еліт, як дідусь-Постмодерн. Відповідно, культурні, мистецькі, політичні, тусовкові та комунікаційні практики Гіпермодерну більш «плебейські» та більш розраховані на швидку емоційну реакцію, на просте фронтальне споживання. Ми живемо за золотої доби мемів та стендапів. По друге, Гіпермодерн повертає у простір актуальності заборони та ідеологічний терор. Хтось дивувався напису «расист» на монументі древньому шотландському монарху. Але ж це лише початок. Адже немає більш зручного ворога, ніж минуле. Воно не здатне само себе захистити. Минуле побудувало собі монументи, сподіваючись на вдячних нащадків. Гіпермодерн каже: «Немає тих ваших вдячних нащадків. Вдячність – ознака слабкості. Повага породжує нерівність. Жодна з образ не забута. Й не все канонічне пройде крізь фільтри «позитивного злопам’ятства» Гіпермодерну». Злопам’ятність та мстивість нині у тренді. По третє, Гіпермодерн не потребує чесної гри та не вклякає перед принципами. Він підтримує та легалізує відверті фейки, якщо вони цікаві, приносять гроші та ефективно розхитують опори старого світу. Авторитетні історики заперечують, що древній шотландський король був расистом? «Та пофіґ ким він там був насправді. В новому дискурсі він – «расист», а той, кому це чомусь не подобається, також «расист» і всі його однодумці і друзі – «расисти». І ті авторитетні історики теж. І нехай вони усі збирають валізи й звалюють з корабля сучасності. На ньому й без них затісно», – кажуть нам ті, які у потоці. Думаю, що у світі Гіпермодерну знайдеться чільне місце не лише для екзальтованих мільярдерів і молодих троцькістів з цитатами з Гі Дебора, але й для тих простих звичайних, котрі стверджують свою особистість через демонстрацію геніталій онлайн. Зрештою, нам вже ж пояснили, що «Мобі Дік» це не лише про кита. Ну й, звичайно ж, критично важливим, як і раніше, залишається напрям потоку. Й плюс до того – здатність бігти на півкроку попереду повені.
