Фото – ФК Реал Фарма / Автор невідомий
В’ячеслав Кульчицький Автор UA-Футбол Новость на русском
Граючий президент одеського "Реала Фарми" Микола Лиховидов із сезону в сезон продовжує дивувати вболівальників. Незважаючи на солідний для футболіста вік, він виходить на поле, збільшуючи в кожному турі показник власного рекорду. Сьогодні найстаршому у нашому футболі гравцеві виповнюється 58 років і він навіть думки не припускає про те, щоб вішати бутси на цвях.
Про свої виступи у футболі та про справи "Реалу Фарми" Микола Іванович розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту UA-Футбол.
Зміст
- КОЛИ ЯКІСТЬ ПЕРЕВЕРШУЄ КІЛЬКІСТЬ
- ДИСПЕТЧЕР І РУЙНІВНИК
- ГУМОР, ЯКИЙ ДОПОМАГАЄ ВИЖИТИ
- БАЧИТИ СЕБЕ ЗІ СТОРОНИ
- ГРА НЕ ЗА ФАНТИКИ
- КОЛИ НОГИ ВИЩЕ ГОЛОВИ
- ДІТИЩЕ ДЛЯ ДОВІРЕНОЇ ЛЮДИНИ
- СІМ'Я, ЩО ПОВ'ЯЗЛА У ФУТБОЛІ ПО ВУХА
– У якому віці дебютували у професійному футболі – пам'ятаєте?
– Це сталося у сезоні-2011/12 – тоді мені було 45 років. Мій дебют відбувся в Івано-Франківську у матчі із "Прикарпаттям". У ньому ми зіграли внічию, 0:0. Пригадую, у тій зустрічі я відіграв перший тайм.
– Напрошується питання: чому дебютували так пізно?
– Дебютував тоді, коли з'явилася така можливість. Із "Реалом Фармою" ми дуже довго до цього йшли, росли разом із командою. Разом з цим зростав мій бізнес, йшли по наростаючій справи. Згодом пішли вгору і результати нашої команди, яка спочатку називалася "Реал Фарм" та представляла Південний. Нас тоді ще "травили": мовляв, ви фарм-клуб мадридського "Реала"? Я відповідав: "Ні, ми – фармацевти". Вже потім, починаючи з сезону-2014/15, почали називатися "Реал Фарма". Говорячи про себе, то й зараз, незважаючи на паспортні дані, прагну шліфувати свою майстерність. Можливо, саме тепер я працюю над собою більше, ніж будь-коли.
КОЛИ ЯКІСТЬ ПЕРЕВЕРШУЄ КІЛЬКІСТЬ
– Яке ваше враження про чемпіонат другої ліги, у якому ваш клуб проводить уже тринадцятий сезон?
– Дуже добротний, сильний турнір. Друга ліга – це свого роду бійцівський клуб, де всі грають на жилах та за невелику зарплату. Це кузня кадрів для нашої першої та Прем'єр-ліги, для іноземних клубів. У зв'язку з цим згадується напис на стадіоні "Інгульця": "Інгулець" – кузня чемпіонів!". Хто пройшов через горнило другої ліги, той йтиме далі. Я якось аналізував: якщо брати клуби найвищого рангу, то в УПЛ лише п'ять старших за "Реал Фарму" – це "Динамо", "Шахтар", "Чорноморець", "Ворскла" та "Зоря". У першій лізі схожа ситуація: зі старожилів назву лише "Гірник-Спорт", "Кремінь", "Ниву" (Тернопіль), "Буковину", "Поділля". Решта – або такі ж за віком, як наш клуб, або молодші.
– Чи немає бажання спробувати себе у першій лізі?
– Як це "немає"?! Команда, яка не ставить перед собою завдання бути кращою і грати класом вище, не повинна існувати. Пам'ятаєте, у чемпіонаті Франції був "Осер", який очолював Гі Ру? Цей клуб довгий час не вважався фаворитом, а згодом – бах! – і став чемпіоном країни. Якщо правильно побудована робота, то вважаю, що будь-яка команда, незважаючи ні на що – ні на різницю у беджеті, ні на рівень майстерності гравців може "вистрілити". Головне – мотивація, бажання та якість. А якість грошей завжди перевершує їхню кількість. Адже можна вкладати мільйони і виливати їх у пісок, а можна вкладати набагато менші кошти – і досягати результату. У цьому ми досягли успіху на аматорському рівні, багато разів завойовуючи високі місця. Повертаючись до питання про бажання спробувати себе в першій лізі, можу сказати наступне. Враховуючи, що у поточному чемпіонаті "Реал Фармі" не вдасться підвищитись у класі, ми намітили стратегічний курс – сформувати боєздатну команду на наступний сезон.
ДИСПЕТЧЕР І РУЙНІВНИК
– На якому місці зазвичай волієте грати?
– Усю кар'єру я був центральним півзахисником, граючи з акцентом на оборону. Але потім років п'ятнадцять виконував функції диспетчера та руйнівника. Декілька попередніх сезонів грав другим нападником (не люблю визначення "під нападаючими") або, якщо так висловитися, висунутого вперед центрального півзахисника атакуючого плану. Розумію, що діючи на цій позиції, команді потрібні голи та результат, тому намагаюся на цьому акцентувати увагу на тренуваннях.
– Ви берете участь у визначенні складу на гру чи це є прерогативою головного тренера?
– Раніше, бувало, що окрім функцій очільника клубу я був ще й тренером, визначаючи склад. Так було перші три роки наших виступів у другій лізі, проте згодом зрозумів, що це не дає результату. Потім команду протягом двох сезонів тренував Владислав Зубков, після чого ми з ним попрощалися і решту турнірної дистанції "Реала Фарми" доопрацьовував я. Наступного сезону з командою почав працювати Олександр Бондаренко, однак у нього не склалося. Хоча він дуже талановитий тренер. Тоді мені вдалося вдало продовжити його роботу, і "Реал Фарма" був близький до виходу в першу лігу. Наприкінці сезону-2016/17 у матчі з "Нивою-В" у Вінниці нас влаштовувала лише перемога. Ми вели 1:0, проте за шість хвилин до фінального свистка суперник зрівняв рахунок – і в ранзі замість нас підвищилися "Балкани". Після цього я ще кілька років керував командою, потім у "Реала Фарми" були різні тренери – Олександр Спіцин та інші спеціалісти. Довго і плідно працював із командою і В'ячеслав Єрємєєв, а коли розпочалася повномасштабна війна, то першу половину сезону-2022/23 головним тренером був Юрій Куліш. Зараз "Реал Фарму" очолює Андрій Пархоменко, який став біля її керма трохи більше року тому. Ми б хотіли продовжити з ним роботу і наступного сезону.
ГУМОР, ЯКИЙ ДОПОМАГАЄ ВИЖИТИ
– З грошима у клубу проблем немає?
– Поки що не було. Для функціонування клубу та іншого коштів вистачає. Нещодавно була атестація на сезон-2024/25, то керівник Комітету з атестації сказав, що "Реал Фарма" – єдиний клуб у другій лізі, який має свій стадіон, точно дограє чемпіонат до кінця та гарантовано виконає всі вимоги цього Комітету.
– Ви, напевно, єдиний президент, який грає стільки сезонів у футболі?
– Із граючих президентів, наскільки мені відомо, є ще Артур Загорулько із вінницької "Ниви". Він, до речі, у цій команді найкращий бомбардир. Щоправда, йому лише 30 років. Тож якщо говорити про прецедент, то лише з позиції віку.
– Що у 58 тягне вас на поле? Душевний порив чи щось інше?
– Ні, це не душевний порив. Скажу так: футбол – це частина мене, частина мого життя. Якщо людина втратить якусь частину тіла, вона почуватиметься, м'яко кажучи, не найкращим чином. Так само в мене і щодо футболу. Без нього себе вже не уявляю. Наш земляк, письменник-сатирик Михайло Жванецький, якось сказав: "Нам пісня будувати та жити допомагає, а гумор допомагає вижити". І коли мене запитують: мовляв, як ви, людина зайнята бізнесом та важливими справами, ще й футболом встигаєте займатися, я перефразую Жванецького: "Нам бізнес будувати та жити допомагає, а футбол допомагає вижити".
БАЧИТИ СЕБЕ ЗІ СТОРОНИ
– Ви зазвичай виходите на заміну. Про своє рішення кажете самі чи це суто в компетенції тренера?
– Вважаю, що це прерогатива тренера. Якщо він мене питає, то тоді я йому кажу. В інших випадках тренер сам приймає рішення, тому що саме йому видніше, що і як краще зробити. Я входжу до тренерського штабу, тому ми радимося колегіально щодо кожної гри. Останнє рішення за головним тренером – і це правильно. Саме він відповідає за тренувальний процес та кінцевий результат. У моїй компетенції – справи команди. Кожен має займатися своєю справою.
– Тертя у роботі трапляються?
– Зрозуміло, що бувають якісь моменти. Але у робочому порядку ми це все вирішуємо. Іноді у пориві емоцій головний тренер каже: "Беріть свисток – і самі тренуйте!". У таких випадках я вибачаюсь, бо розумію, що може десь перегнув, крикнувши чи сказавши щось не те. Після цього можу вибачитись перед усіма, визнавши, що погарячкував. Знаєте, адже ми себе з боку не бачимо – от і буває, що виявляємо зайву імпульсивність. Іноді трапляється, що і тренер починає "пресувати" футболістів, кричати. У таких випадках спокійно кажу: мовляв, вони тебе не чують, не заганяй їх морально. І тренер, охолонувши, погоджується: "Так-так, ви маєте рацію. Адже я себе збоку не бачу". У таких речах завжди потрібна взаємодія. І порозуміння людей, які об'єднані однією метою. Адже командний результат – це така тонка хімія, де дуже важливо, щоб усі гвинтики даного механізму крутилися в одному напрямку.
– Голів на професійному рівні у вас поки що немає. Шанси забити у вас хоча б були?
– Якось виконував одинадцятиметровий, але на жаль – не забив. Воротар парирував. Було це чи то у 2014-му, чи у 2015-му році. Взагалі ніколи не був забивалою, хоча у другій лізі граю тринадцятий сезон. Щоправда, граю не завжди. Не було такого, щоб я хоч один раз відіграв повний матч. А от у поєдинках зимової першості забиваю регулярно, навіть у найкращих бомбардирах ходив.
ГРА НЕ ЗА ФАНТИКИ
– За спиною, напевно, глузують: мовляв, у такому солідному віці – і грає. Чи не ображаєтесь?
– (Сміється). Бачите – я навіть сміюся. Зрозуміло – всі так говорять, і це звичне явище. На відміну від цих людей, тренер каже футболістам: "Микола Іванович виходить на поле і виконує свої функції – забиває, віддає гольові передачі. Так, можливо, він може в якомусь епізоді не встигнути або недострибнути, проте робить свою справу – перекриває зони, зриває атаку суперника, в потрібний момент притримає м'яч".
– Наскільки ви до себе критичні?
– Якщо я зіграв нижче свого рівня, бачу це сам. І роблю висновки, працюючи над цим на тренуваннях. Знаєте, якби всі молоді футболісти ставилися до футболу так само професійно, як люди у віці, то "Реал Фарма" вже був би в Прем'єр-лізі.
– Захисники проти вас жорстко грають?
– А вони не можуть не грати жорстко. Я теж такий самий, як і вони. Як сказав один наш досвідчений гравець: "Ми ж бо не на фантики граємо". Ми граємо за гроші. Тому якщо захисники команд-суперниць не виконуватимуть свою роботу належним чином, то не зможуть досягати потрібних результатів. Загалом проти мене футболісти грають з повагою. Вони не зловживають грубістю і не зносять з ніг, але повторююсь: грають жорстко. Але я звик до цього, бо вийшов із колгоспного футболу, де не просто били, а "відривали" ноги! Футбол же у другій лізі зовсім інший, професійний. Буває, молодий гравець стрибне в мене, а я його спокійно питаю: "Ти не забився? З тобою все гаразд?"
КОЛИ НОГИ ВИЩЕ ГОЛОВИ
– Часто доводиться спостерігати, як той чи інший футболіст довго валяється на полі, найчастіше симулюючи з метою виклянчити в арбітра штрафний або пенальті.
– На полі "Реал Фарма" не лежить. Саме цього я вимагаю від футболістів. Якщо раптом хтось із наших гравців впаде на газон і валятиметься, показуючи, що йому боляче і у нього травма, а потім продовжить гру, то такому я говорю: "Вибирай: або штраф, або заміна". Більшість обирає штрафи. Якось сказав нашим футболістам, що якщо вони побачать, що я лежатиму на полі після єдиноборства з суперником і показуватиму, що мені боляче, то отримають від мене… подвійні чи потрійні преміальні. Але такого в історії команди ще не було. Якось я розмовляв із нинішнім гравцем "Чорноморця" Орестом Кузиком, запитавши його: "Чому ти падаєш, лежиш на полі? Ти не думаєш у цей момент про те, що це бачить твоя мати і як їй ріже серце, коли ти корчишся від болю? Адже можеш перетерпіти, піднятися з газону з посмішкою і продовжити гру. А так виходить, що матері потім не дивляться футбол, бо бачать, як їхніх синів б'ють і як їм дуже боляче". У відповідь на це Кузик посміхнувся, зате в одному з матчів, за яким я спостерігав, йому так "вставили", що ноги були вище за голову. Але Орест молодець – не став валятись на газоні, піднявся і продовжив гру.
– Скільки часу зазвичай проводите у грі?
– Як правило, один тайм чи трохи менше. Потрібно давати можливість грати молодим. Та й мети будь-що забити самому в мене немає. Головне, щоб команда вигравала.
– У рішенні поповнити ряди тим чи іншим футболістом останнє слово за головним тренером чи за вами?
– (Без роздумів) За головним тренером. Я ще кілька років тому, коли команду тренував В'ячеслав Єрємєєв, це право дав йому на відкуп. Так триває і досі.
ДІТИЩЕ ДЛЯ ДОВІРЕНОЇ ЛЮДИНИ
– Як вам працюється з Андрієм Пархоменком?
– З ним у нас дуже гарне взаєморозуміння. Мені подобається його робота та підхід до неї. Тренувальний процес, який застосовує Андрій Вікторович, приносить мені задоволення. Це той випадок, коли кажуть: "Закохайтеся у свою роботу – і все життя не будете важко пахати, а займатися улюбленою справою". Саме Андрій Пархоменко є автором цьогорічної команди. Йому відомі всі якості кожного футболіста не гірше, ніж мені – як мінімум. А може, навіть і краще. Якщо є така людина, якій можна довіряти своє дітище, це обнадіює та радує. Пархоменко належить саме до категорії таких.
– Якось Олега Блохіна, який перетнув 30-річний рубіж, запитали, як довго він збирається грати, на що він відповів: "Поки ноги до колін не зітруться". А що відповісте на це запитання ви у свої 58?
– "Ноги до колін" – це чергова фраза. Можна грати і до 70 років, але для цього необхідно докладати зусиль – працювати над собою, причому чимало. Не каторжно, а систематично та методично. Якщо ти в системі і підтримуєш себе у формі, то це саме те, що потрібно. Можу сказати, що я вже шостий рік поспіль не хворію. Шостий рік маю постійні тренування, постійно підтримуючи організм у тонусі. Є деякі речі, які молоді футболісти із того, що роблю я, не можуть робити. Для них, як вони вважають, це щось недосяжне. Але насправді нічого неможливого немає. Адже я не просто так маю сили виходити на поле і грати. І нітрохи не вважаю себе "якорем", як кажуть у народі.
СІМ'Я, ЩО ПОВ'ЯЗЛА У ФУТБОЛІ ПО ВУХА
– Як сім'я ставиться до вашого захоплення?
– Нормально. А що дружина може говорити, якщо чоловік і син (Лиховидов-молодший також грає за "Реал Фарму" – прим. авт.) у цій справі, можна сказати, зав'язнули по вуха? Вона все це розуміє і навіть допомагає клубу – веде сторінку в Instagram.
– Чи є у вас футбольна мрія?
– Коли одного відомого волейбольного тренера, який виграв золото на Олімпіаді-2012 у супердраматичному матчі з Бразилією після фіналу запитали "Як ви почуваєтеся?", він відповів: "Збулася мрія ідіота". Здивований журналіст вирішив уточнити: мовляв, як так, ви ж стали олімпійським чемпіоном? На що тренер сказав: "Так, я здійснив мрію, досягнувши вершини. А що далі?". Як кажуть азіати, "Мрія чи мета – це ніщо. Рух – це все". Коли людина досягла якоїсь мети, і виникає це питання: що далі? Ну пішов ти після тріумфу пити-гуляти з думкою про те, що все виконав. Насправді ж меж у вдосконалення немає.
– Як довго плануєте грати?
– Давайте домовимося: я готовий дати вам інтерв'ю у 60 і 65 років, коли ще буду чинним футболістом (Сміється). А ще сподіваюся нарешті відкрити рахунок своїм голам у професійному футболі.
Фото – ФК "Реал Фарма"
