Про село Новогреднєве Калинівської громади Бериславського району Херсонщини у різних довідкових джерелах пишуть, що кількість населення там – трохи більше 200 людей. Проте Наталія Муравчук, староста Благодатівського старостинського округу, на території якого розташоване Новогреднєве, каже, що вже давно у селі живе небагато людей. Зараз – 56.
Навіть війна істотно не вплинула на кількість населення. Хтось виїхав з села, хтось пішов воювати. На жаль, є й загиблі. Але натомість деякі мешканці зруйнованих сіл і небезпечних територій Херсонщини обрали новим місцем проживання саме Новогреднєве.
Засноване наприкінці XIX сторіччя, село протягом усієї своєї історії було місцем, де люди жили спокійно, розмірено, статечно. За це й любили свою малу батьківщину. І зараз Новогреднєве є уособленням такого життя, як це не дивно для теперішніх часів.
Риба є, рибалити нема кому
«Тут наші рибалки ловили коропів по 6-8 кіло, а товстолобів – до 20 кіло і більше», – розповідає Наталія Муравчук.
Ми підходимо до обладнаних на березі річки Інгулець місць для риболовлі. Питаємо старосту, чи вплинула війна на кількість риби в річці.
Річка Інгулець біля Новогреднєвого
«Вплинула. Раніше було більше риби. Рибалок також стало менше», – відповідає староста.
На березі бачимо рибалку – немолодого чоловіка.
«Рибінспекцію до вас привезли», – звертаючись до нього, жартує староста.
Рибалка, незадоволений фото- і відеозйомкою, каже: «Може, не треба знімати? Я не фотогенічний».
Та цікавість і бажання поспілкуватися з новими людьми беруть верх.
«Віктор», – представляється він.
Каже, що риболовля цього разу вийшла невдалою: риба клює погано. А зазвичай місцеві мешканці ловлять в Інгульці карася, коропа, білого амура, товстолобика.
Віктор – з Благодатівки. На питання про життя відповідає: «Чим благодійники допомагають, тим і живемо. Гуманітарку нам привозять. Питну воду привозять. Спасибі старості, вона постійно шукає спонсорів. Щось на городах вирощуємо. Хтось працює у місцевих фермерів. І ми, пенсіонери, іноді щось робимо: комусь допоможу кришу перекрити або ще щось зробити».
Зараз рибалять на Інгульці переважно місцеві пенсіонери. Чоловіків працездатного віку у цих краях і раніше було небагато. А останнім часом…
«У нас, – каже Наталія Муравчук, – більшість населення – пенсійного віку. Тому мобілізованих до ЗСУ небагато. Та й серед них є загиблі, є зниклі безвісти. Є й такі, хто перебуває в полоні. Дуже хочеться, що вони повернулися додому. Власне, хочеться, щоб усі повернулися з перемогою».
«До нас їдуть переселенці»
На відміну від багатьох сіл правобережної частини Херсонщини Новогреднєве виглядає непогано, хоч і має залишені війною «рани»: на вулицях де-не-де можна побачити вже зарослі залишки зруйнованих у 2022 році будівель.
Староста каже, що це село, як і інші в Благодатівському старостинському окрузі, отримувало серйозну допомогу і від держави, і від благодійних організацій.
«Завдяки такій допомозі люди відремонтували покрівлі, вставили вікна, двері», – каже Наталія Муравчук і зізнається, що у жовтні 2022 року після визволення від російської окупації, яка тривала майже 8 місяців, не дуже вірилося, що зруйновані будівлі вдасться відновити хоча б в осяжній перспективі.
«Ми думали, – каже староста, – війна ж йде. Думали, не до нас у такій ситуації. Але ж люди отримали допомогу і від держави по лінії програми єВідновлення, і від українських та закордонних благодійних організацій. Зокрема, від Solidarity, ZOA in Ukraine, «Людина в біді», ADRA, БФ «Спадщина». Останнім часом обсяги допомоги суттєво зменшилися, та це зрозуміло. Є населені пункти, які значно більше потребують допомоги, ніж ми».
Наталія Муравчук каже, що зараз ситуація у Новогреднєвому така, що село стало привабливим для людей, змушених виїхати зі зруйнованих населених пунктів Херсонщини чи з небезпечних територій.
Наталія Муравчук
«Біженці, – каже староста, – беруть вільні будиночки, там облаштовуються. Ми як можемо допомагаємо трохи на ноги стати. Це – мешканці Херсонщини, які не хочуть їхати з області. З Берислава є люди, з Бургунки, з Тягинки. У багатьох їхнє власне житло зруйноване. Хтось з цих людей напевно отримає житлові сертифікати і, може, поїде. А є такі, хто навіть розбиті будинки відбудував і, думаю, налаштовані тут жити».
Тетяна, її чоловік, донька та онука переїхали в Новогреднєве наприкінці березня 2025 року. Тетяна з чоловіком жили в селі Ольгівці, донька з онукою – у селі Вірівка.
«Ольгівка, – розповідає жінка, – зруйнована повністю, росіяни її з землею зрівняли. З листопада 2022-го обстрілювали. Ми у таких умовах три роки жили. Ховалися у підвалі. Дивом врятувалися, коли в хату влучив ударний дрон. Потім перебралися до доньки, та через два місяці і звідти були змушені виїхати усією родиною. Зараз Вірівка майже повністю зруйнована російською артилерією і дронами. А у Новогреднєвому живе мій однокласник. Саме він і допоміг нам знайти будинок, де живе зараз уся наша сім’я. Нам допомагають облаштуватися. Усе у нас нормально».
За словами Тетяни, ані їй з чоловіком, ані дочці з онукою немає куди повертатися. Такий варіант як виїзд в інший регіон не розглядається. Через непросту фінансову ситуацію: немолоде подружжя живе лише на пенсію, донька має проблеми зі здоров’ям, а онука – інвалідність. Та й не хочеться їхати з рідного краю.
«Ольгівка, – з сумом розповідає жінка, – красиве село на березі річки. Коли у 2022 році прийшли росіяни, вони за голову брались. Кажуть: «Хіба так можна жити красиво? Хіба можуть такі бути села красиві, як у вас?». Вони до нас як перший раз зайшли в хату і кажуть: «А як це так? У кожну хату заходимо, у хаті – туалети, килими, душові кабінки стоять, двори асфальтовані!». Їм просто це було дивно. А ми ж – працьовитий народ. Ми що захотіли, те й мали. Працювали, дбали, готувались до пенсії з чоловіком, щоб все було гарно. У нас хата велика, красива… Була».
Тетяна каже, що Ольгівки фактично не існує з серпня 2024 року, коли звідти евакуювали останніх мешканців. Зізнається, що не вірить у відбудову села, бо вже нема кому жити там: «За офіційними даними у селі жило 860 людей, а фактично – більше тисячі, враховуючи тих, хто часто батьків відвідував або мав будинок і використовував його як дачу. Роз’їхалися всі. Багато людей – у Кривому Розі, є також – у Черкасах, Чернівцях, в Прилуках… Та багато де. А дехто – за кордоном. Ми ж спілкуємося з односельцями, телефонуємо один одному. Село у нас було дружне. А нашій сім’ї куди тікати? Ми – на своїй землі».
Віра Сергіївна виїхала з Херсона у травні 2022 року і відтоді не відвідувала місто. Каже, що виїхала, бо не могла дивитися на російських окупантів, миритися з тим, що вони відчували себе господарями. Спочатку жила в Одесі, але життя самотньої пенсіонерки у великому місті нелегке. Тому вирішила перебратися у Новогреднєве, де живуть двоюрідні сестра і брат. Родичі допомогли знайти й облаштувати порожній будинок, де жінка проживе принаймні до весни. А, може, й далі тут житиме, якщо ситуація в обласному центрі не покращиться настільки, що буде можна безпечно перебувати у мікрорайоні Корабел (Острів).
Подвір’я будинку, де живе переселенка з Херсона, яка на невизначений час стала мешканкою Новогреднєвого, зараз не виглядає подвір’ям тимчасового житла. Там чисто, доглянуто, багато квітів: чорнобривці, троянди, хризантеми, навіть садовий кактус.
Віра Сергіївна (ліворуч) з сестрою
«Навесні планую ще посадити квітів, – каже Віра Сергіївна. – І хоч подобається мені працювати на землі, але планую повертатися в Херсон. Щоправда, не знаю, коли зможу це зробити».
Будучи у Новогреднєвому, ми не могли не заїхати до Миколи Соколенка – місцевого, який у 2022 році переховував і доглядав пораненого українського військового.
Подружжя Соколенків
Тоді, у липні 2023 року, на будинок подружжя Соколенків – Миколи і Ольги – було страшно дивитися. Настільки сильно він постраждав внаслідок повені. Тоді після руйнування греблі Каховської ГЕС піднялася вода у кількох річках, у тому числі – в Інгульці, через що сильно підтопило Новогреднєве.
Микола Соколенко і Наталія Муравчук
Понад два роки тому кореспонденти МОСТа спілкувалися з Миколою і Ольгою, коли подружжя бодай якось приводило до ладу майно, яке вдалося врятувати з дуже пошкодженого будинку.
А зараз Ольга Соколенко показує майже відремонтований будинок: «Ще дещо доробити треба, але ж, бачите, скільки зроблено. І держава виділила гроші за програмою єВідновлення, і благодійники допомагали: дах нам перекрили».
На будинку, де живе подружжя, висить український прапор – вицвілий і потріпаний вітром
«Сьогодні новий там буде», – каже господар.
В очікуванні палива
Тетяна Миколаївна, мешканка Новогреднєвого, показує своє подвір’я: «Тут було потрощено. Тут побито. Там дах знесло. А тут – літня кухня. Відремонтувати б її, та руки не доходять. І ресурсу вже немає».
Втім, головне – будинок і основні господарські споруди – родина відновила завдяки державній допомозі та благодійникам. Та пошкодження майна – не найбільша біда цієї родини.
У листопаді 2022 року, невдовзі після визволення Новогреднєвого від російської окупації, під час ворожого обстрілу був важко поранений чоловік Тетяни Миколаївни. Врятували його українські військові, серед яких був лікар. Військові швидко надали пораненому першу допомогу і, незважаючи на обстріли (лінія фронту тоді проходила неподалік села), відвезли у селище Березнегувате Миколаївської області, у лікарню.
На вулиці Новогреднєвого
Зараз Новогреднєве готується до зими, і найгостріша проблема – паливо, бо село – не газифіковане. Багато мешканців сподіваються на допомогу держави та благодійників. Бо це невелике село – не з заможних.
Коментувати цю новину post