Капела бандуристів з Полтавщини відзначила 100-річчя – ПОЛТАВА СЬОГОДНІ

Концерт до 100-річчя Полтавської капели бандуристів

Фото ЗМІСТу

0 Вікторія Іванова11 грудня 2025, 12:12

На початку 1920-х років музична спільнота Полтави активно обговорювала створення міської капели бандуристів. Тепер, через 100 років Полтавська капела бандуристів дала символічний концерт.

10 грудня на сцені виступили бандуристи музичних навчальних закладів Полтави, кобзар Назар Лозинський та народний артист Володимир Язиков. Концерт відбувся у полтавському фаховому коледжі мистецтв імені Миколи Лисенка. У рамках мистецького проєкту «Бандурою поєднані долі» зібралася повна зала слухачів. ЗМІСТу також вдалося побувати на лекції-концерті до 100-річчя від часу заснування Полтавської капели бандуристів.

Одним з ведучих лекції-концерту став  праонук учасника державної зразкової капели бандуристів УРСР Тихона Мєдвєдєва й артист театру імені Миколи Гоголя Максим Дашевський.

Яким був шлях Полтавської капели бандуристів 

За словами Максима Дашевського, у світі українців ідентифікують саме за бандурою. Незрячі народні співці здавна об’єднувалися у братства – творчі об’єднання на зразок ремісничих цехів, де майстри навчали учнів кобзарської справи й вимагали дотримання суворих правил. Їхній спів лунав не лише на ярмарках і базарах, а й на вулицях міст і сіл, у селянських хатах та панських маєтках. Кобзарі не були жебраками – це професійні музиканти, які заробляли грою на кобзі чи бандурі та співом.

Полтавська капела бандуристів 1932 рік

Полтавщина – один із головних центрів кобзарського мистецтва. Тут жили й творили десятки видатних народних співців і професійних бандуристів. Серед них були Василь Бублик, Юхим Бутовський, Остап Вересай, Федір Вовк, Петро Неховайзуб, Артем Курочка, Йосип Хашин, Іван Кравченко, Федір Гриценко-Холодний, Євген Адамцевич, Михайло Кравченко, Володимир Кабачок, Данило Піка та багато інших. Багатьох із них увічнив у своїх графічних портретах художник Опанас Сластьон, зберігши для нащадків образи носіїв унікальної української музичної традиції.

На початку 1920-х років музична спільнота Полтави активно обговорювала створення міської капели бандуристів. Думки розділилися: одні наполягали на колективі з аматорів-носіїв старих кобзарських традицій, а інші на професійних хористах, які володіють нотною грамотою та можуть розвивати ансамблеве звучання.

У 1923–1924 роках у місті створили невеликий гурт із 8–10 аматорів-бандуристів.

Вони виступали на Шевченківських святах, але через слабку вокальну підготовку та небажання працювати в ансамблі гурт швидко припинив діяльність. Переломним став 1925 рік, коли в Полтаві заснували повноцінну капелу бандуристів. Поштовхом стали гастролі кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка та виступи Київської капели бандуристів. Натхненні їхнім прикладом, полтавські музиканти створили власний колектив.

До першого складу увійшли 15 артистів – столяри, залізничники, учителі, люди різного походження об’єдналися в любові до української пісні. Багато хто з них із дитинства співав у церковних хорах Полтави, а деякі були провідними голосами відомого далеко за межами регіону архієрейського хору.

Пошук інструментів і перші кроки у 1925 році

Один із засновників капели Андрій Кононенко згадував, що на початку роботи учасники ходили по дворах полтавців і просили позичити старі бандури. Так вдалося зібрати десять інструментів – різних за конструкцією і частково пошкоджених. Три були зовсім непридатні, а решту майстерно відремонтував столяр і учасник капели Іван Шуліка. Після ремонту та встановлення струн за кошти політосвіти бандури «ожили» і колектив зміг розпочати репетиції.

Полтавська капела бандуристів в 1930 р з Харківськими бандурами

Серед засновників капели:

• Володимир Кабачок – організатор і мистецький керівник;
• Данило Піка – єдиний, хто мав власну бандуру;
• Андрій Кононенко – секретар і завідувач фінансами;
• Олександр Шраменко – представник політосвіти;
• Йосип Панасенко – завідувач господарської частини;
• Іван Шуліка, Олександр Булдовський, Григорій Назаренко, Андрій Рябко, Сергій Міняйло та інші.

З вересня 1925 року розпочалася систематична шестимісячна підготовка до першого концерту. З квітня по серпень 1926 року капела дала серію концертів у Полтаві та окрузі. Колектив виступав під назвами «Полтавське товариство співців-бандуристів» та «Полтавська окружна капела співців-бандуристів при політосвіті».

Завдяки дотаціям і заробіткам капела замовила нові бандури у майстра Кирила Домненка, а на початку 1927 року нові інструменти вже отримали, а старі повернули власникам.

Г. Паліївець і нові харківські бандури з механікою для перестроювання та з демфереом – 1931 р.

Концерти будувалися у двох відділеннях:

• хоровий чоловічий ансамбль у супроводі рояля;
• співці-бандуристи з думами та народними піснями.

Перед виступами часто читали короткі лекції про кобзарське мистецтво – їх проводив музикознавець Володимир Щепотьєв. Публіка неодноразово вимагала виступу на біс, а коли овації не вщухали, капела завершувала традиційною піснею Миколи Леонтовича «На добраніч усім навік».

За три роки музичний колектив дав 249 концертів, з них 56 безкоштовних, які відвідали понад 123 тисячі слухачів. У 1926 році музиканти гастролювали Донеччиною, у 1927 – виступали в Одесі. Часто доводилося давати по 2–3 концерти на день.

Створення державної студії та професійний статус 

У 1928 році Народний комісаріат освіти УСРР вирішив створити державну зразкову студію бандуристів під керівництвом Гната Хоткевича. Основу студії мали скласти найкращі – Полтавська капела.

1 жовтня 1928 року учасники почали навчання, опановуючи складний «харківський спосіб» гри. А вже 1 лютого 1930 року капела отримала офіційний статус Державної зразкової капели бандуристів Української філармонії під керівництвом Володимира Кабачка.

Полтавська капела бандуристів в 1927 р з інструментами М. Домненка

У 1931 році колектив здобув першу премію на Всеукраїнській музичній олімпіаді.

Голодомор і репресії 1932–1933 років 

Голодомор став трагедією і для капели. Артистів не звільняли від концертів – їх відправляли виступати перед селянами, які помирали від голоду. Учасники згадували, що бачили вимерлі села, а самі виживали завдяки рідкісним продуктовим пайкам.

Репертуар колективу жорстко контролювали:

• забороняли релігійні пісні;
• вилучали героїчні українські твори;
• навіть тимчасово заборонили шевченківські думи;
• натомість нав’язували радянські пісні.

Трагічною була доля й багатьох діячів культури. Зокрема, видатного бандуриста, композитора і педагога Гната Хоткевича розстріляли у 1938 році.

Полтавська капела бандуристів стала одним із найсильніших колективів України 1920–1930-х років. Вона зібрала унікальних виконавців, створила професійну школу гри на бандурі, популяризувала українську музику по всій країні та витримала репресії, голод і політичний тиск.

Продовжуючи їхню традицію, з нагоди 100-річчя капели, на сцені виступили бандуристи Полтавського фахового коледжу мистецтв імені Миколи Лисенка, учні Дитячої музичної школи №1 імені Платона Майбороди, учениця дитячої музичної школи №2 імені Володимира Шаповаленка, кобзар з Луганського університету імені Тараса Шевченка Назар Лозинський, а завершив концерт народний артист України та Голова національної  спілки кобзарів України Володимир Язиков.