Раніше її ім’я було Галина, після обряду облечин, яким людей посвячують у монаше життя, у церкві її називають сестра Софія.
Журналістка Фіртки поспілкувалась із сестрою Софією, яка проживає у монастирі Згромадження Пресвятої Родини у селі Гошів.
Далі подаємо пряму мову:
Розкажіть детальніше, чому вирішили стати монахинею.
Це не є рішення одного дня. Бог кличе кожного з нас. Є час, коли ти можеш почути цей голос Божий і потім за ним йти. Це сталося ще дуже давно. Я була десь в сьомому класі, навіть ще не була дорослою. В мене було бажання стати сестрою. Чогось собі так вирішила, що хочу йти у монастир. Були сестри, які приходили до нас на заняття, допомагали, проводили уроки й мені це подобалося. Вирішила, що маю бути у монастирі.
У вісімнадцять років пішла у монастир до сестер. У монастирі не є так, що ти прийшов й не маєш права вийти. Є час, коли ти приходиш рік кандидатури. Цей час ти придивляєшся, чи то твоє життя, чи хочеш щось інше. За той рік вирішуєш, чи залишатися, чи ні. Я прожила цей рік, потім вирішила, що залишаюся.
Після цього був новіціят. Новіціят – це школа, де навчаються правил монашого життя, духовні вправи. Це є два роки для розпізнавання. Якщо захочеш, можеш у тому часі залишити монастир.
Після тих двох років є час складання перших обіт на один рік. Потім знову на один рік і так шість років. Після цього вже є вічні обіти.
За один день монахинею не стати. Це довгий період, де є можливість обдумати, побачити та розпізнати своє покликання. У 24 роки я прийняла вічні обіти.
Ми маємо різні доми в Києві, Тернополі, Львові. Нас час від часу відсилають з одного монастиря в інший. Ми не є закриті й нас посилають туди, де є потреба.
У Гошеві я із березня цього року. Перед Гошевом була у Тернополі сім років. Але колись я вже була тут у селі у 2013 році. Ще давніше працювала в Долині у школі. Я проводила катехизацію для школярів та робила вистави з ними про Бога.
Де черпали мотивацію?
Я хотіла присвятити своє життя і жити лише для Бога. Служити йому. Коли я була меншою проводила час у братстві. Ми разом молилися, робили добрі справи. Це мені подобалося. Зараз живу і хочу любити Бога, через тих людей, яких він мені посилає. У нас в монастирі є молитва: “Все на більшу славу Божу”.
Ми починаємо з цієї молитви день. Тому все, що я роблю все на славу Божу. Не для своєї реалізації, мрій, уподобань. Роблю все, щоб прославився Господь в тому житті та місці, де я є.
Чи буває, що на вулицях підходять, аби поговорити про духовне?
Так, є таке. Навіть, коли заходжу в автобус люди починають говорити про Бога, про церкву. Деколи люди підходять й запитують, часто просять про молитву. Дуже багато людей, які підходять і просять помолитися за їхніх родичів, зокрема військових.
Є такі, що питаються про життя, як ми живемо. Розмови на вулиці присутні. Особисто для мене це не створює дискомфорт. Я з радістю можу поговорити з людьми.
Більше читайте у матеріалі: Духовні та практичні виклики під час війни: розмова із сестрою Згромадження Пресвятої Родини у Гошеві (ФОТО).
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Проща за українських воїнів: паломники молилися на Ясній Горі в Гошеві
Існує невизначеність, яка є надією. Як підтримати родини зниклих безвісти
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
Discussion about this post