Орденами «За мужність» відзначили п’ятьох воїнів Полтавщини

Фото – Лубенський районний ТЦК та СП

0 Яна Губська26 червня 2025, 13:06

Рідним полеглих бійців з Лубенської громади вручили посмертні нагороди захисників. Воїни боронили державу на різних напрямках фронту. 

Про це повідомили у Лубенському обласному ТЦК та СП 26 червня. Родинам передали посмертні ордени «За мужність».  

Сергій Рубан – полеглий на Запоріжжі воїн

Сержанта нагородили «За мужність» ІІ ступеня. Воїн народився 4 лютого 1995 року у місті Апостолово Дніпропетровської області. Після втрати батьків чоловік жив та навчався в Оріхівці, де у 2013 році закінчив школу. 

Одразу після школи Сергій Рубан пішов на фронт. Він брав участь в антитерористичній операції на сході країни, а у 2014 році дістав поранення під час виконання завдання поблизу Донецького аеропорту.

З початком великої війни захисник вдруге став на захист України та брав участь у звільнені Макарова на Київщині. У складі 46-ї десантно-штурмової бригади сержант Сергій Рубан бився з ворогом на Бахмутському, Херсонському та Запорізькому напрямках. 14 квітня 2023 року за виявлений героїзм його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

13 серпня того року військовослужбовець загинув у стрілецькому бою поблизу Роботиного, що на Запоріжжі. 

Нагородження орденами «За мужність» ІІІ ступеня 

Солдат Олександр Демченко народився 11 червня 1989 року в Лубнах. Освіту здобув у навчально-виховному комплексі №9. У професійно-технічному училищі №12 воїн опанував фах слюсаря з ремонту автомобілів та оператора комп’ютерного набору. 

Захисник працював за фахом на приватних підприємствах та в Лубенській лікарні інтенсивного лікування. Навчившись професії складальника меблів, чоловік влаштувався на роботу на підприємство в Харкові.

Олександр Демченко та Сергій Лаврик загинули за Україну. Фото воїнів оприлюднила Лубенська громада

У званні солдата захисник служив на посаді гранатометника стрілецької роти. Загинув 18 січня під час виконання бойового завдання поблизу Малої Токмачки на Запоріжжі. 

«Олександр був турботливим і люблячим сином, братом, онуком. Він  вмів ремонтувати комп’ютери й телефони. За його майстерністю буде сумувати дім, де  він, своїми золотими руками, робив усе – ремонти, утеплення, меблі», – пишуть про воїна в громаді.

Полеглий не встиг створити власну сім’ю. У Олександра Демченка залишилися батьки, сестра та бабуся. У червні родині передали посмертну нагороду полеглого захисника. 

Старший матрос Віталій Ярема двічі ставав на захист України: у 2014 та 2022 роках. Останній бій матрос прийняв на одному з гарячих напрямків фронту.

Народився воїн 28 квітня 1972 року в селі Козлів Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Згодом сім’я переїхала у село Войниха. Тут він навчався у середній школі, а згодом закінчив Лубенське професійно-технічне училище №12, де здобув професію водія. Був спокійним і врівноваженим. Любив життя.

Чоловік мав чіткі патріотичні переконання, тому добровольцем пішов захищати Україну в 2014 році. Був учасником боїв за Донецький аеропорт. З початком повномасштабної війни, в березні 2022 року, вдруге став у стрій і воював на найгарячіших напрямках на посаді механіка-водія відділення морської піхоти 36-ї ОБрМП. 

15 вересня життя військовослужбовця обірвалося. Старший матрос Віталій Ярема загинув під час виконання бойового завдання на Курському напрямку. Його посмертну нагороду передали рідним.  

Солдат Олег Остапчук був оборонцем Авдіївки з 3-ї штурмової бригади. Воїн народився 17 липня 1977 року в Лубнах. Закінчив місцеву загальноосвітню школу №9 та здобув фах слюсаря-інструментальника у Лубенському професійно-технічному училищі №12.

Після строкової служби у лавах Збройних Сил повернувся в рідне місто та працював водієм у товаристві «Лубенське племпідприємство». Разом з цим чоловік займався обробкою каменю та захоплювався футболом.

З березня 2023 року Олег Остапчук разом з побратимами із 3-ї окремої штурмової бригади боронив Україну в найгарячіших точках фронту та працював в Авдіївці. Проте 3 березня цьогоріч життя воїна обірвалося: механік-водій механізованого батальйону поліг під Уманським на Донеччині.

У захисника залишилися мати та брат.Його посмертний орден передали родині. 

Євгеній Шаповал народився 2 січня 2000 року у селі В’язівок. У 2015 році закінчив місцеву школу, а подальшу освіту здобув у Лубенському лісотехнічному коледжі та Київському національному університеті біоресурсів і природокористування України.

Анатолій та Євгеній Шаповали. Колаж ЗМІСТу

У громаді пишуть, що захисник любив історію, захоплювався краєзнавством. Він Встиг попрацювати у Лубенському лісництві, а у 2020 році підписав контракт і став поруч з батьком на захист України. Служив на посаді вогнеметника роти вогневої підтримки 117-ї ОБрТрО. 

13 грудня 2024 року його життя обірвалося під час виконання бойового завдання на Курщині. Батько й син полягли в боях.

«Ворог обірвав одночасно два життя, дві долі, зламав дерево ще одного роду. Вклоняємося і щиро співчуваємо родині Героїв: дружині, мамі, батьку, сину, брату, всім рідним та друзям», – згадують про полеглих оборонців у громаді.

Посмертну нагороду захисника передали його родині. 

Вічна пам’ять полеглим воїнам з Полтавщини!