Збірна України з баскетболу на кріслах колісних стала срібним призером міжнародного турніру у Софії, Болгарія.
Українці на змаганнях обіграли дві команди-учасниці чемпіонату Європи у Дивізіоні С – Румунію 41:34 та Вірменію 53:35 і поступилися лише багаторазовому учаснику Паралімпійських ігор з баскетболу на кріслах колісних – Болгарії 17:85.
Основу збірної України склали гравці львівського клубу «Титани-Львів». Поповнили команду також кілька гравців з «Київських Левів» та «TYTANOVI BASKET» (Київ), а також харків’янин Костянтин Єлишев, який був граючим тренером команди.
Загалом, до складу збірної України з баскетболу на кріслах колісних увійшли цивільні, військові та внутрішньо переміщені особи.
Про змагання та ситуацію в адаптивному спорті пресслужба ФБУ поспілкувалася з Павлом Козаком – співзасновником, віцепрезидентом та капітаном клубу «Титани-Львів».
— Для початку розкажіть, як відбувалося формування складу збірної?
— Фактично були чотири клуби. З Харкова був Костянтин Єлишев – наш граючий тренер. Були гравці зі столичних «TYTANOVI BASKET» та «Київських Левів», а решта – 9 гравців – з «Титанів-Львів». Склад мав бути трохи іншим, але двоє гравців з Києва за особистими обставинами поїхати не змогли, і їх замінили гравці нашої команди.
Маючи Костіка Єлишева в арсеналі, не стояло питання, кого робити тренером. Тому що людина з великим досвідом, фахівець своєї справи, граючий тренер. Кращого в Україні нема станом на зараз і, думаю, не скоро виховаються.
Якщо говорити про стратегію, тактику, схеми, стартові п’ятірки – то ми сідали спільно з Костею і пропрацьовували, продумували, хто з ким буде виходити і яким складом будемо грати з якими командами. Настанови Кості щодо роботи як у нападі, так і в захисті були дуже доречні й спрацювали безвідмовно.
— Яким був рівень змагань, адже більшість людей не розуміють силу команд в адаптивному спорті?
— Дивіться, зараз, скажімо, ви більше по цифрах орієнтуєтесь, бачите поверхнево. Якщо ми говоримо про рівень команд, то румуни – також серйозного рівня команда. Вірменія не є поганою командою, але все пізнається у порівнянні.
Будемо відверті, кожна з тих трьох команд, які були на турнірі, думала, що ми будемо легенькою розминкою. А ми стали фактично кісткою в горлі.
Румунія – досить потужна команда. І візки в них досить непогані. Вірменам взагалі у свій час, кілька років тому, їхній національний банк під якийсь проєкт виділив 120 тисяч доларів на візки.
В нас немає таких грошей. Я зараз говорю про свій клуб: я вишукую варіанти за кордоном у Європі, в США, по знайомих, друзях, близьких. Стукаю в різні двері, щоб ми мали на чому грати.
Прикро спостерігати за Дивізіоном С, де є певна кількість команд, яких би ми просто обіграли навіть зараз, а з деякими могли б зачепитися. Болить, тому що хлопці, скажімо, не завдяки, а всупереч усьому можуть показувати хороші результати, що ми й довели на тому турнірі.
Всі хлопці, які були присутні у складі нашої національної збірної, зрозуміли, що можна грати з будь-яким суперником. Ми не гналися за великими розривами, бо, скажімо, після другої десятихвилинки і з вірменами, і з румунами в нас були розриви +20 з хвостиком. Ми випускали молодняк, який проводив третю чверть. У нас були чіткі домовленості: як тільки розрив падає до +10 – виходить знову стартова п’ятірка. У принципі, так і вийшло.
Щодо Болгарії, то не скажу, що в нас була якась там дилема, бо дилеми насправді не було. Ми прекрасно розуміли, усвідомлювали рівень команди. Там два легіонери з Туреччини, два болгарини високі, один із яких грав в італійській прем’єр-лізі. Зіграна команда, їх тренував наставник національної жіночої збірної Німеччини в минулому і тренер багатьох європейських клубів. Візки в них по 6–7 тисяч євро коштують. Тобто ти по фізичній підготовці можеш бути не гірший за нього, але він тебе обійде, тому що його візок у рази кращий, ніж твій.
Тому з Болгарією ми трішки пограли основним складом, а далі вирішили, що нема сенсу лягати кістьми, а краще акумулювати ресурс на Вірменію.
Тому в нас могли бути розриви більші і з Румунією, і з Вірменією, а з Болгарією – менші. Але питання: якою ціною? А так молоді гравці досвід отримали.
— Які плюси Ви взяли з участі у турнірі?
— Як я вже казав, хлопці зрозуміли, що можна грати з будь-яким суперником. Не всі функціонально і психологічно були готові до такого рівня суперників. Дехто губився на майданчику, просто втрачав передачу, але пограли всі без винятку і отримали цінний досвід.
Насправді було немало різних нюансів як з позитивної точки зору, так і з негативної.
Дорога зі Львова зайняла 26 годин, Київ їхав ще довше, Костя з Харкова добирався ще довше. У Болгарію приїхали — спека 38 градусів, а в готелі не було теплої води, бо там якась аварія сталася. Назад поїхали теж одразу, а якби залишились умовно помитися, переночувати — воно би було легше на порядок.
З плюсів те, що ми поїхали не займатися спортивним туризмом, ми працювали на результат. Я їхав туди за результатом, і не тільки я. Треба було той ресурс, який у нас є, просто раціонально використати, щоб максимально далеко зайти і не з порожніми руками повернутися назад. Радий, що все вийшло.
— Чи обговорювали найближчі плани збірної України?
— Щодо якихось майбутніх виїздів, як я бачу це, однозначно треба робити НТЗ, щоб хлопці з різних клубів мали змогу трішки награти разом щось, трохи зігратися. Відповідно вони б тоді бачили своїх гравців краще, передачі були б точніші, реалізація, взаємодія й тому подібні речі.
Однозначно треба робити правильну селекцію в перспективі з різних клубів, не враховуючи якісь статуси, регалії. Тут просто є критерії до гравців одного класу, я маю на увазі класифікаційного балу. Є кілька кандидатів — і хто швидший, у кого краща реалізація, хто кращий у плані дріблінгу, хто кращий у плані передач — той і проходить.
— На збори необхідні фінанси…
— Фінанси потрібні на багато речей. Основне — це візки. Пара якісних коліс, хороших, надійних, станом на зараз коштує 60–80 тисяч гривень. Це фірма Spinergy. Це 24 товсті спиці з гарного матеріалу. Такі колеса ламаються рідко, вони «відбігають» кілька років, тоді як за рік ти кілька пар звичайних знищиш просто. Тому якісні колеса фактично зекономлять час, і нерви, і фінанси в тому числі.
У Рівне зараз приїхало 10 нових візків, у Києві свого часу також придбали 6 нових візків, а у нас жодного нового немає. У нас є б/в: «мертва» б/в, яку ми реанімували, і «живіша» б/в.
Зараз на турнірі в Болгарії ми зламали три візки. І якщо з двома ще можна «погратися» і відремонтувати, то один відновленню не підлягає.
Є питання інфраструктури, тому що в Києві є Палац спорту Венето, де в принципі класно, а у Львові ПС Галичина не дуже пристосована для візків. Але це оптимальний варіант, гарне покриття.
Там при в’їзді сходинка досить висока, сантиметрів 20 чи більше. Ми купили розкладний пандус, типу книжечки, щоб ми могли туди заїжджати самостійно, щоб ніхто нас не носив. У туалетах вузькі двері. Я розумію, що коли будувався Палац спорту, то про людей на візках не думали. Але зараз доведеться подумати. Причому дуже серйозно, враховуючи ту кількість поранених. Я працюю в Першому територіальному медичному об’єднанні Львова, у складі якого кілька лікарень, амбулаторій і поліклінік. І я бачу масштаби. З питанням доступності «на гальмах» спустити не вийде. Причому справа не тільки у спортивному комплексі, а й у театрі, кіно, на робочих місцях — де завгодно.
Є й інші питання. Нам треба буде готувати кадри в плані суддівських бригад. Зараз у Болгарію з нами їздила від ФБУ Аня Сорокіна і відпрацювала чудово, об’єктивно. Але треба більше суддів.
Треба готувати мандатну комісію, щоб не було дисбалансу на майданчику. Якщо допускається 14,5 балів, значить, треба слідкувати, щоб на майданчику виходило до 14,5 балів. Треба присікати речі, коли грають команди з 25 балами.
Мандатна комісія, суддівські бригади і доступна інфраструктура — теж базові речі, які треба вирішувати.
— До складу збірної України увійшли військові. Який відсоток зараз військових з пораненнями приходить на баскетбол на візках?
— Я не буду говорити за всі клуби, але у нас зараз це десь 60 до 40. 60% — це ветерани, з яких є один ветеран, що отримав поранення у 2016 році, а решта — після 2022 року.
— Які найближчі плани команди і взагалі чи є розмови, можливо, про чемпіонат України з баскетболу на візках?
— У лютому ми провели самостійно Кубок Титанів у Львові. Було шість команд. До кінця цього року плануємо провести ще турнір і очікуємо, що команд буде не менше десяти.
Щодо питання Кубка чи чемпіонату України, то хотілося б, звичайно, щоб вони були, щоб проводилися планові змагання національного рівня. Просто головний мінус командних видів спорту в тому, що команда в кращому випадку приносить одну медаль, а готувати треба цілу команду. Колись у свій час «дяді у великих кабінетах» вирішували, які види спорту є пріоритетними, а які другорядними, і поховали тим самим баскетбол на візках.
Це питання до Паралімпійського комітету, Мінмолодьспорту, ФБУ. Ми стукаємо у всі двері, в які можемо.
Якщо говорити про плани команди «Титани-Львів», то в планах є немало цікавих ініціатив. 27-го числа ми їдемо в Івано-Франківськ. Десь на середину жовтня планується у Києві турнір, наскільки я знаю. Далі в нас планується виїзд на міжнародний турнір у Краків. Маю надію, що цього року ми також проведемо Кубок Титанів у Львові.
Коментувати цю новину post