10 листопада 2024, 09:32
У сучасному українському війську позивні дають за таким же принципом, як колись козаки давали назвиська своїм побратима: або чітко за ознакою характеру чи зовнішності, або ж навпаки – всупереч їм.
Січові реєстри знали здоровенного на зріст козака, якого іронічно прозвали Малютою і його рекордно низького побратима, якого назвали Махинею. Так само сталося і з героєм цієї публікації: за скрупульозність, виваженість, сконцентрованість і педантичність у роботі сапера, де як відомо, можна помилитися лише раз – взірцево спокійного офіцера прозвали… «Психом», пише «Козацький край».
Добровільний вибір: від майора поліції – до старшого лейтенанта ЗСУ
У нього по життю ніколи не було «занудної» роботи – завжди лиш та, яка потребує креативу, зосередженості й хорошого… почуття гумору. Інакше – ніяк для людини, яка постійно ходить по лезу ножа.
До повномасштабного вторгнення рф черкащанин Олег Носенко був майором поліції, служив спецпризначенцем підрозділів МВС та вибухотехніком.
Фото: Козацький край
Найоригінальніший випадок його майже мирної довоєнної роботи – розкриття пограбування банкомата у Шевченковому на Звенигородщині. Вибухотехніки тоді знайшли під цеглою завалу підірваної разом з банкоматом стіни магазину… кросівки разом з шкарпетками, з яких грабіжника викинуло вибуховою хвилею – за цим встановили не лише еквівалент вибухівки, а й «особливі прикмети» грабіжника, який точно мав бути пораненим і оглушеним власним вибухом дурником – тож зловмисника з такими прикметами затримали вже через два дні, а вже він здав свого напарника.
Потім були «зона АТО і ООС», а з початком повномасшабного вторгнення «імпєрії» балалаєчників – добровільне зголошення (разом з рідним братом Олександром, який теж працював у поліції) на службу, тепер вже не в поліції, а в армії.
Попасна, Бахмут та інші «гарячі точки», робота в підрозділах тероборони, доданих на допомогу десантникам і штурмовикам, зрештою – «командировка за лєнточку», як військові називають Курську операцію, розпочату на початку вересня.
«Тільки наша група встановила від початку повномасштабки більше 600 мін різного типу, – розповідає Носенко. – Всі вони з точними координатами мінних полів потрапляють у надійні реєстри командування. Тому після завершення війни проблем саме з їх розмінуванням не буде. Інша річ, що за нашими нормативами мінне поле, над яким було втрачено контроль хоча б на пів години, вважається потенційно небезпечним, оскільки противник за цей час може встигнути змінити місце розташування мін або ж облаштувати власні додаткові пастки».
У крайньому ж бою, після якого потрапив до госпіталю, Носенку довелося пробиратися через власноруч встановлене мінне поле…
Маленьку групу черкаських саперів атакували літаки «вєлікой» росії
Це був здавалося б стандартний осінній день – біля схожої на українську лісосмуги, у схожому на українське, столоченому танками полі. Але тільки схожому, бо це була колишня Слобожанська Україна – нині Курська область росії…
Група саперів, якою командував Носенко, вже звикла до екстриму роботи на чужій території – незадовго до того відзначилися, виставивши перед ворогом, який пробував вести контрнаступ, міни – за рекордно короткий термін. А все тому, що вивезли їх в поле трактором і нахабно «засіяли» площу просто перед носом противника.
В цей день у них була схожа і навіть простіша робота – мали «зашити» мінами щойно відбиту у росіян лісопосадку. Та раптом у небі з’явилися дві ворожі «сушки» – багатоцільові важкі винищувачі, призначені як для повітряних боїв, так і для нанесення ударів по наземних цілях. У наступні хвилини дві здоровенних авіамашини, вартістю по декілька мільйонів доларів кожна, обрали за ціль невеличку групу саперів, якою командував Носенко. З ревищем заходили раз за разом на четвірку черкащан, які забігли до посадки і впали біля крайніх дерев.
Перші три атаки були безрезультатними для ворога – дещо криворукі російські пілоти лише зорали землю своєї Курщини НУРСами – некерованими авіаракетами. Та на четвертому «заході» одна з ракет влучила в дерево і вже від нього розсіялася безліччю осколків, накривши саперів…
Один з групи, Ігор Тітов, одразу загинув – на його спині від влучання осколка у наплічник з РЕБом вибухнула акумуляторна батарея, яка розірвала бронежилет. Ще двоє отримали легкі поранення – прізвища двох Сергіїв називати не будемо, бо вони знову в строю після короткого перебування у госпіталі. Носенко ж отримав безліч осколків.
«Таке враження, наче дробом з мисливської рушниці нашпигував сторож колгоспного садка», – жартує взводний, розповідаючи журналісту «Козацького краю» про епізод, який звалив його з ніг на десятому році фронтових пригод, неймовірний набір яких він описує як «Кров, пісок, грязюка й бджоли». Знов жартує про те, що якби міг підняти після поранення ногу – то в дірку у ступні, зроблену осколком, зміг би побачити в небі гадську ворожу «сушку», яка розвернулася на зворотній курс після удару по їхній групі.
Коли ж говорить про загиблих і поранених побратимів – бравада в голосі стихає, натомість приходить світлий сум за Справжніми, які поповнили стрій Героїв на Небесах. Шкодує, що поки не може пересуватися самостійно – тож не був на похороні Тітова, який став першим воїном ЗСУ, відспіваним у Святомихайлівському храмі Черкас після того, як ця церква нарешті вийшла з-під московської «опіки» і стала Гарнізонним храмом ПЦУ, найбільшим в Україні.
Про свою роботу сапера, яку в усьому світі вважають однією з найбільш ризикованих професій, говорить спокійно. Натомість – захоплюється бійцями, які винесли його і загиблого Ігоря з тієї посадки до автомобіля евакуації. Каже – ризик хлопці мали подвійний, бо мало того, що виносили під посиленим обстрілом росіян, то ще й іти довелося поміж мінами, встановленими групою Носенка – тож він показував їм «стежку» через власне мінне поле…
Попереду у старшого лейтенанта – довгий період лікування і реабілітації. Було б добре, щоб ще до його одужання сусідський фюрер, який перетворив світ на діжку з порохом, щез разом зі своєю недоімперією – кажуть, ніщо так не сприяє зціленню ран, як хороша новина, на яку давно чекаєш…
