Проспект над Дніпром: як будували Антонівський міст та чи є надія на його відновлення - Херсон - Компроматор

Ранок. Сонце підіймається з-за обрію, накриваючи помаранчевими променями різнобарв’я запорізького степу. Над сухостоєм повз дороги мляво пролітають пташки, ніби як і люди, намагаються прокинутись і налаштуватися на довгий липневий день. Дорогу перед Василівкою квапливо займають автівки, що вже кілька днів чекають на можливість виїхати з окупації. Кожен знає своє місце в черзі, кожен дотримується встановлених правил очікування волі.

Сонну тишу порушує новина:

-Мост.

-Шо мост?

-Наші вдарили по мосту.

-Якому?

-Нашому, Антонівському.

-Хто сказав?

-Та ось же, відео чоловік прислав.

-Покажи.

-Та прогружаю, звʼязку ж тут нема ніякого, ні орківського, ні нашого.

Вдивляючись у чергу з машин, можна одразу визначити, які з них херсонські – там жваво збираються люди докупи, намагаючись “прогрузити” те саме відео.

19 липня 2022 року, з метою порушення логістики ворога, ЗСУ випустили 12 ракет з HIMARS по Антонівському мосту, суттєво пошкодивши його дорожнє полотно.

Вже наступного дня, 20 липня, відбудеться діалог, що стане частиною історії.

-Ну, що будемо робити?

-Що ви маєте на увазі?

-Ну треба ж “це” відновлювати.

-Відновити неможливо!

-Чому?

-По-перше, канати не зварюються і не зʼєднуються, по-друге, крайні блоки висять, і все тримається на середніх. Ви будівельник і знаєте, що якщо балку защемити з однієї сторони, а інша буде просто висіти, то що буде з балкою? Вона впаде. От якщо пустити вантажівки через міст, то і та частина обовʼязково впаде.

Цей діалог відбувся між місцевою окупаційною владою Херсона та Афанасієм Дерменжи, інженером-будівельником, який наприкінці 70-х, початку 80-х років минулого століття будував символ Херсона – Антонівський міст.

Разом з дружиною Афанасій Афанасійович провів 533 дні в окупації, з них – 45 днів на горищі власного будинку, рятуючись від підтоплення. Житель Олешок, інженер, автор книги “Проспект над Дніпром”, розповів МОСТу історію створення унікального об’єкта на півдні України.

Після Другої світової війни, щоб потрапити з Херсона на лівий берег в Олешки чи Крим, треба було їхати через Запоріжжя. Потім, у 1955 році, після вводу в експлуатацію Каховської ГЕС, відкрили рух автотранспорту через неї. Але цього все одно не вистачало. Тому виникла гостра потреба в будівництві мостового переходу.

У 1965 році обласне керівництво Херсонщини звертається до Ради міністрів України з проханням побудувати автомобільний мостовий перехід між містами Херсон та Олешки, через річки Дніпро та Конка.

Рішення приймалося понад 12 років. Основна причина відмови – брак коштів. Україна потребувала відбудови та подолання наслідків Другої світової війни.

Та все ж, у 1977 році почалося велике будівництво тих часів: мостовий перехід через річку Дніпро у місті Херсон. Це повна назва, як уточнює Афанасій Дерменжи.

Цей об’єкт має протяжність 10 кілометрів, а будували його два генеральні підрядники: Миколаївський мостовий підряд №73 і ШБУ-59, Олешки, Запорізький трест “Запоріждорстрой”.

На той час Афанасій Дерменжи був на посаді головного інженера ШБУ-59.

“Ми отримали інформацію з Києва, що нам відправили технічну документацію на будівництво мостового переходу. Потрібно ознайомитись і розпочати роботи. Так все і почалося”

розповідає Афанасій Афанасійович

Дорожникам ШБУ-59 треба було розчистити трасу від очерету, чагарників та дерев на ділянці від Конки до Дніпра. Вручну вони вирубали 5 тисяч кубометрів лісу.

“Ліс носили на плечах. Плавні виторфовували екскаваторами, до 3 метрів вглиб, та одразу засипали піском. Для цих робіт нам знадобився 1 млн кубометрів піску. Робота велася безперервно, пісок брали з Олешківських кучугур. Паралельно, земснарядом, почали намивати пісок з річища Дніпра. Все це для того, щоб утворити насип довжиною 3 км – від Дніпра до Конки”

продовжує Афанасій Афанасійович

На шляху будівництва сталися перші перепони – електричний кабель, який живив земснаряд, вийшов з ладу та потребував заміни. Це морський кабель, що був у великому дефіциті. Його спробувати замінити на шахтовий, але той не витримав потужності. Завершення насипних робіт було на межі зриву. Будівельники потребували 1,5 км саме морського кабелю.

Події відбувалися у 1979 році. На той час Україна не мала таких можливостей, центр Союзу – Москва, готувався до Олімпіади, сировини для виготовлення кабелю не було. Тому ані херсонська, запорізька чи загалом українська влада не могли вплинути на те, щоб їм допомогли все ж добудувати обʼєкт всесоюзного значення.

“Роботи зупинились. Мене викликали у Запоріжжя. Зійшлися на тому, що потрібно дістати кабель. Будь-що, але треба дістати кабель. Вирішили направити мене у Москву зі словами: “Я не знаю, що ви будете робити там, я не знаю, як ви будете діяти, але кабель має бути на місці”. Я зрозумів, що завдання дуже серйозне і складне. І, чесно кажучи, я навіть не знав, буде успіх чи ні. Але все ж таки, коли виникають такі проблеми, я ставлю собі завдання, щоб не сталося, треба це зробити, треба це виконувати”

згадує Афанасій Дерменжи

Направлення до Москви йому дали із Запоріжжя, оскільки заступником міністра, який би мав допомогти розв’язати питання, був ексдиректор запорізької “Мотор січ”. Такі були часи, Запоріжжя у своїй політичній вагомості було вищим за Херсон. За словами Афанасія Дерменжи, в особистих бесідах навіть не згадували, що цей обʼєкт будується саме в Херсоні. Називали його просто – “Міст над Дніпром”, без привʼязки до локації. Важкими діалогами, оббиванням порогів профільних міністерств і, часом, хитрощів, кабель вдалося роздобути. На знак особистої вдячності, кільком особам було передано автівку з херсонськими кавунами.

Роботи відновилися. Загалом для створення насипу на лівий берег було витрачено 6 млн кубометрів піску.

Піщані насипи необхідно було укріпити скосами. Ще під час проєкту було закладено, що при підриві чи пошкодженні дамби Каховської ГЕС, ця конструкція мала бути укріплена і вистояти при навалі води. Укріплення – це залізобетонні “гірлянди”, що придумали японці. Будівельники мали “плести гірлянду” немов кошик і зробити решітку 4,5 м на 4,5 м. Такі роботи відбувалися в Україні вперше.

“Подивитись на таке нововведення приїхала комісія з 30 осіб. Це дуже трудомісткий процес, і ми навіть отримали зауваження від нашого міністра: “Як ви думаєте здавати міст, якщо так повільно працюєте”. Ми попросили додаткових працівників. Тому далі нам вже допомагали два взводи будбатів, військових. Користі від них було менше, ніж проблем. Тому від такої помочі ми були змушені відмовитись”

говорить Афанасій Афанасійович

Нова проблема – повільні темпи – також стала гострою. Однак рішення прийшло прямо на будівельному майданчику: новаторська ідея інженера – не плести гірлянди, а заздалегідь готувати квадрат. Потім його встановлювали та засипали щебенем. Україна на той час робила це вперше в історії. Так само рекордною була і площа укріплення – 285 тис. кв.м. Якщо перевести цю площу на 7-ми метрову ширину дороги, то накрити вдалося б 40 км шляху.

Тож, коли росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС, ця конструкція витримала. Як виявилося, таке рішення було робоче. Афанасій Афанасійович був у цей час в тимчасово окупованих Олешках.

“Вода у нас пішла близько другої ночі, 7 червня. З дружиною ми образу піднялись на горище. Там і пробули 45 днів в оточенні “великої води”. Жили на завчасно заготовлених сухарях, консервах та невеликій кількості питної води. Було так, що їжа вже закінчувалась, тому доводилось вживати одну консерву на день, та й ту ділити на трьох (з нами був ще й наш песик). Звʼязку не було. Діти та онуки в Києві взагалі не знали, що з нами. Картина довкола була жахлива. З дахів у воду падали й тонули люди, діти. Вили собаки. На нашій вулиці ми з дружиною залишились вдвох. Вже потім у нас на районі почався рух місцевих волонтерів на човнах (російських взагалі не було)”

говорить про події червня 2023 року Афанасій Дерменжи

Що стосується будівництва мосту, він каже наступне: “По-перше, це унікальне будівництво, дуже складне, багато штучних споруд. Сюди входить: два мости – через річки Конка 330 м та Дніпро 1330 м.; два автомобільних шляхопроводи; один залізничний шляхопровід; два пішохідних тунелі. Сам міст над Дніпром складається з двох частин – естакадна та суднохідна (річищна). Естакадна (мілководдя) та суднохідна (річищна) частини мають різні конструкції”.

Цікаво, що початку робіт передував проєктний пошук. Розглядали варіант мосту через Дніпро, що проходив вулицею Чорноморська у Херсоні. Однак через необхідність знесення житлових будівель, у тому числі багатоповерхових, для будівництва транспортних розв’язок та загазованості міста при потоці машин через нього, цей варіант відкинули.

Мостовий перехід вирішили побудувати в селищі Кіндійка, в найбільш вузькому місці.

Початок робіт зведення мостової конструкції потребував насипу посеред Дніпра. Її використовували як додатковий суходіл. Робота велась цілодобово.

“Дизель-молотами забивали залізобетонні труби. Зробили фундаменти для опор. Потім палі, моноліт, і встановлення стійких опор. І для того, щоб далі продовжувати прогонове будівництво мосту, треба було збирати металічні монтажні конструкції. Металоконструкції доставляли з Улан-Уде. Коли зібрали металоконструкції від опори до опори, там 40 метрів між ними, на них вже вкладали плитно-ребристі конструкції. В тих ребрах є отвори, в яких гідравлічними домкратами стягувалися металічні канати. Спеціальним клеєм обробляли місця стиків. І потім під великим тиском туди вводили розчин”

детально розповідає про естакадну частину мосту Афанасій Афанасійович

Коли прийшов час зводити річищну частину мосту, будівельники застосували трохи інакшу технологію. Для початку, намили острів під кожну опору. Потім баржами подавали буровий агрегат.

“Так ми забивали шпунтове огородження, саме де будуть контури опори. Завдяки буровому агрегату палі фундаменту заглибили до проєктної позначки – 45-60 метрів. Ми обовʼязково мали врізатися у тверду породу – вапняк. Під кожну опору зробили 15 таких буронабивних паль, кожна 1,5 м в діаметрі. Потім баржами підвозили порожнисті блоки коробчатого розрізу. Вони мали свої особливості встановлення у визначеному послідовному порядку, щодня збільшуючи прогінну конструкцію. Мостобудівники називають цей метод – “спосіб пташки”, бо конструкція росте ніби крила птаха”

пояснює особливості річищної частини мосту Афанасій Дерменжи

Суднохідна (річищна) частина мосту має ширину у 120 метрів і висоту 17 метрів, щоб судна класу “море-ріка” не опускали щоглу. Таким чином, “способом пташки”, з двох сторін наростили прогінну частину і зʼєднали посередині. Прогін складається з блоків коробчатого розрізу і 4 ребер: крайні 2 ребра і середні 2 ребра. В кожному ребрі 48 отворів, у кожен проведено трос з високоміцної сталі. Саме ця особливість унеможливила руйнування прогону (дорожнього полотна) після перших ударів української армії.

“Багато хто ставив мені питання, чому міст не руйнується, у чому феномен конструкції, що її так довго не могли зруйнувати? Річ у тім, що ті троси також залили бетонним розчином. Коли перші хімарси влучили у міст, вони поцілили симетрично по краях. До мене приїхали росіяни, я якраз порався у дворі. Кажуть: “Нам сказали, що ви інженер і все знаєте. Поїхали з нами”. Я кажу: “Куди ви мене везете? – Вас запрошують в адміністрацію (окупаційну, – МОСТ)”. Сказати їм “ні” не було можливості, бо вони були озброєні. Довелося їхати з ними в Херсон. Коли рухались через пошкоджений міст, побачив, що якраз ці арматурні конструкції пошкоджено. Зрозумів, що відновленню не підлягає. Мене довго не приймали, як я розумію, точилися дискусії щодо пошкоджень мосту. Потім відбувся наш діалог. Вони мені повірили. Правда, російські військові ще три рази приїжджали до мене в Олешки, вмовляли знайти рішення – моя відповідь була завжди одна – це неможливо”

розповідає Афанасій Афанасійович

Коли ЗСУ продовжили свої удари по мосту, і він став дуже пошкодженим, питання відновлення у росіян відпало. Вони збудували понтонну переправу під мостом.

За словами Афанасія Дерменжи, в теорії, міст мав простояти 100 років без пошкоджень. Але допускалося, що може бути вплив ззовні: війна, підтоплення, катастрофи. Втім, і за цих обставин міст мав встояти. Сама бетонна конструкція укріплювалася на 1000 років.

“Йому б не було зносу, якби росіяни не підірвали. А те, що сама конструкція робилась так, що в разі чого, її не можна було відновити – ніхто тоді не думав, що дійсно може статися війна”

говорить Афанасій Афанасійович

24 грудня 1985 року Антонівський міст здавали в експлуатацію. На правому березі відбувся урочистий багатотисячний мітинг. Під звуки духового оркестру, з перерізанням червоної стрічки, люди оплесками вітали історичний момент – відкриття величного проспекту над Дніпром. Нарешті мрія херсонців та жителів Олешок здійснилася: два береги разом.

Ранок. 10 листопада 2022 року. Спросоння, тільки-но відкривши очі, одразу беру телефон. Звичка читати новини “що сталося за ніч” обовʼязкова для кожного херсонця, який чекає на позитивні зміни.

“Вони підірвали міст” – повідомлення, що миттєво змушує прокинутись. При втечі з правобережжя, російські військові підірвали Антонівський міст, заклавши вибухівку в опори, тим самим, обваливши його. Панічний пошук підтвердження новини – фото, згодом відео. Прийняти її буде важко ще протягом багатьох днів. Антонівського мосту більше немає… такого, яким він був для багатьох з нас. Два береги знову розʼєднані.

За словами Афанасія Дерменжи, естакадну частину можна відновити, прибравши прогінну частину і уклавши нову, річищну – треба робити наново. Потрібна нова технологія. Можливо, ця частина мосту буде підвісна.

“Наука не стоїть на місці. Сучасні технології ефективні, тому будівельники знайдуть рішення. Треба, щоб проєктні інститути більш детально вивчили де і що зруйновано. Думаю, відновити можна, опори, прогони – але це буде зовсім інша технологія. Бо не існує технології, яка б дозволила заново зʼєднати ці канати”

підсумовує Афанасій Дерменжи.