12 вересня у Полтаві відкрили три меморіальні дошки. На фасаді Ліцею №29 відкрили меморіальну дошку солдату Олегу Романенку, Електрорадіотехнічного ліцею — Олександру Роману, а на фасаді вищого міжрегіонального професійного училища — Дмитру Мерзлому.
Присутні на відкриттях хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та поклали квіти до меморіальних дошок.
Солдат Олег Вікторович Романенко народився 21 червня 1976 року у Полтаві. З 1983 року навчався у школі №29. Він також опановував мистецтво гри на баяні у музичній школі №3, беручи участь у святкових концертах. Відвідував шаховий гурток та захоплювався грою у футбол.
З 1992 року працював слюсарем на заводі «Знамено», а з 1995 по 2008 рік — на заводі медичного скла. У вихідні — брав участь у змаганнях, бувши у складі футбольної команди цього заводу.
З 2009 по 2024 рік працював у столярній майстерні, займаючись виготовленням вікон та дверей. Він був одружений і розлучився, але чимало часу приділяв спілкуванню з донькою Юлією, якій зараз уже виповнилося 18 років. Доки донька підростала, він допомагав їй матеріально, регулярно відвідував батьківські збори, удосконалював її знання з англійської мови, ходив з нею на виставки і в музеї.
Олег Романенко у вільний від роботи час захоплювався читанням. Його цікавили переважно історичні романи та нариси з історії України (Грушевський, Дорошенко).
Навесні 2024 року його призвали до лав ЗСУ, де він брав безпосередню участь у військових заходах на посаді: стрілець-помічник гранатометника.
Загинув у свій день народження 21 червня 2024 року, обороняючи від російських загарбників село Новоолександрівка Донецької області.
Молодший сержант Олександр Степанович Роман народився 16 січня 1985 року в селі Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області. Навчався у Великокобелячківській середній школі з 1991 року. У 2002 році вступив до Державного навчального закладу «Електрорадіотехнічний ліцей м.Полтава» на спеціальність «Помічник бурильника газових та нафтових свердловин».
У 2003 році після закінчення ліцею був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у місті Шепетівка. Повернувшись зі служби у 2005 році почав працювати будівельником, займався ремонтними роботами. Проживав у Полтаві, де створив сім’ю. У нього народилося двоє дітей. Був висококласним спеціалістом своєї справи, працював майже в усіх містах України. З 2020 року займався встановленням вентиляційних систем «рекуператор». До своєї роботи ставився відповідально і добросовісно її виконував, через що заслужив повагу від клієнтів. Був професіоналом своєї справи, чудовим сім’янином, батьком. Мав багато друзів. Війна застала Олександра на роботі у Києві. Він негайно повернувся до Полтави, щоб приєднатись до лав ЗСУ і захищати свою країну. 15 квітня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України. На початку служби займався охороною об’єктів критичної та військової інфраструктури. Отримав звання молодшого сержанта та освоїв спеціальність бойового медика.
На початку 2023 року добровільно подав рапорт про переведення до бойової частини. На початку бойової діяльності захищав Україну на Авдіївському напрямку, згодом був направлений на Луганський напрямок де і продовжив свій бойовий шлях. Безпосередньо брав участь у бойових діях воюючи і рятуючи життя своїх побратимів. Був хорошим спеціалістом, врятував чимало життів. під час служби заслужив повагу серед військових, був для них авторитетом, прикладом, надійним і вірним другом готовим завжди прийти на допомогу. 28 червня 2023 року життєвий шлях Олександра обірвався на 38 році життя. Ворожий снаряд зупинив стукіт його серця.
Олександр Роман загинув у село Стельмахівка Луганської області під час виконання бойового завдання. За заслуги перед Україною Президент нагородив молодшого сержанта Олександра Степановича Романа орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно.
Солдат Дмитро Володимирович Мерзлий (позивний «Гід») народився 5 липня 1996 року у Полтаві. Ходив до дитячого садочка «Джерельце». У 2002 році пішов у 1 клас Гімназії №33. Під час навчання займався танцями, посів третє місце у туристичних змаганнях серед дворових команд мікрорайону Сади-1. Відвідував школу бойових мистецтв «Дракон» і саме тут здобув досить високі результати. Залюбки їздив у дитячі табори. Гімназію закінчив не відмінником, але здобув повагу своїх однокласників. У 2008 році Дмитру довелося пережити горе — втрату вітчима, який замінив йому батька. І вже тоді, ці події змусили його подорослішати. У 2012 році у Дмитра народилася молодша сестра Вероніка.
У 2013 році він вступив на навчання до ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» за спеціальністю «Машиніст екскаватора одноковшового. Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва. Водій автотранспортних засобів». Дмитро поспішав жити. 18 грудня 2014 у нього народився перший син Ярослав.
Закінчивши училище у 2015 році працював і менеджером, і механіком, а згодом і по заповітній мрії — водієм. Працював і за кордоном — у Чехії.
Коханням всього його життя стала друга дружина Анастасія, яка 21 грудня 2018 року народила йому другого сина Марка, третя дитина — донечка Марія народилася 4 квітня 2022 року.
25 лютого 2022 року, у свої 25 років, добровільно пішов до військкомату, щоб стати на захист України, своїх дітей та рідних. 27 лютого 2022 року Дмитро був зарахований у склад 18-ї окремої бригади армійської авіації ім. І.Сікорського на посаду водій-механік стрілецького підрозділу у званні солдат. Після навчання, де побратими дали йому позивний «Гід», проходив службу на різних напрямках, інколи не виходячи на зв’язок із сім’єю по тижню. За сумлінне виконання службових завдань і самовіддані дії у захисті держави отримав Грамоту.
13 листопада 2024 року отримав рапорт на переведення, щоб продовжити службу у складі Київської 5-ї ОШБр 1-го штурмового батальйону 3-ї штурмової роти 2-го штурмового взводу також на посаді водій-механік. Останнім кермом в його житті був бронетранспортер М113. З гаслом «Будь-де, будь-коли боротися та перемагати» поліг від ворожого обстрілу 22 грудня 2024 року в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання з виявлення та знищенню сил противника, гідно виконуючи свій обов’язок в обороні України та стримуванні збройної агресії рф.
21 квітня 2025 року нагороджений відзнакою Полтавської громади «Захисник України — Герой міста Полтава» (посмертно).
Вічна світла пам’ять Героям!
За матеріалами пресслужби Полтавської міської ради
Коментувати цю новину post