Водійка запорізького трамвая, який потрапив під ворожий обстріл 8 січня, згадує події того дня – наразі вона не їздить тим маршрутом
Тетяна Клименко керувала трамваєм, який 8 січня потрапив під обстріл рф у Запоріжжі. Серед 14 загиблих (вчора стало відомо, що 15 – у лікарні померла ще одна жінка, за життя якої лікарі боролися майже три тижні) та 127 поранених були й пасажири трамвая. Його водійка каже, що не забуде цю зміну вже ніколи, адже сама дивом лишилася живою. Спогадами жінки про той страшний день поділились з “Суспільне. Запоріжжя”.
“Я не знаю як я тоді поїхала з зупинки. Я досі не можу це зрозуміти… Ми чекаємо людей, які добігають, а це напевно… я на якомусь рівні може… відчула, що треба їхати”, – згадує Тетяна Клименко.Як тільки двері трамвая закрилися і розпочався рух — пролунав потужний вибух, згадує Тетяна:
“Перше, я відчула, що на мене посипалося скло… я затормозила вагон та відкрила двері. Люді почали кричати… Це ніколи не забудеш… Коли вже розвернулася, то побачила бабулю стареньку в зеленому пальті — вона лежала. Я вибігла з кабіни, і ми з чоловіками почали її підіймати… “
Жінка розповіла, що тоді неподалік від трамвая виникла пожежа, а поруч почали вибухати цивільні автівки й салон став швидко заповнюватися димом. Звісно люди почали якомога скоріше вибігати:
“Всі рятували своє життя… А один чоловік побачив пораненого, який упав на сидіння, а позаду нього ще була жінка, я запам’ятала — сіре на ній надіто. Вона не була в крові. І от він почав кричати: допоможіть цю жінку вивести вона ймовірно контужена.. Я звісно, як могла допомогла йому…
Я вся трусилася, мені ж треба і диспетчеру дзвонити. А я не можу телефон дістати, адже з пульта все попадало під сидіння. Поруч автівки вибухають. Я ще хотіла трошки вагон протягнути вперед, бо боялася, що загориться. Але він не включався”.
Тоді, як розповідає жінка, вона не хотіла полишати трамвай:
“Я головне знайшла телефон, вийшла на вулицю, підбігли до мене наші водії — вони з роботи як раз їхали. Вони мене підтримали, вони мене хотіли відвести подалі від вагона. Але, розумієте — це ж моє робоче місце, я ж не могла його покинути, я старалася бути там, поки вже Олена Михайлівна з нашим Юрієм Леонідовичем не приїхали. То мені вже стало легше”.”Відчуття? Я не знаю як вам передати… У мене і руки трусилися й у мене так все боліло (вказує на серце – ред.). Добре, що пігулку дали мені…”, – згадує Тетяна Клименко.
За словами Тетяни Клименко, найстрашніше було побачити тих, що загинули:
“Удар прийшовся на чоловіка і він так на сидіння й упав. Може в нього осколок був, що кров була. Дідусь старенький намагався ще допомогти йому, але тоді приїхали рятувальники й сказали, що йому вже нічим не допоможеш… Другий сидів навпроти нього, голову нахиливши. Він не був ні в крові, нічого. Може, в нього серце…”
Відходила Тетяна після цього дуже важко:
“Спочатку зовсім не спала. Декілька днів була вдома і знову вийшла на роботу… Одразу після вихідних страшнувато було як з ДЕПО виїжджала і коли заходила у вагон…”
Нині, Тетяна Клименко не їздить тим маршрутом. Жінка ділиться, що триматися допомагають рідні, які не залишають її на самоті жодного дня:
“Допомагають і дочка і внучка. Внучка вагітна, скоро ж вже народжувати. Я їх люблю і постійно про них думаю”.
Ми писали, що атака КАБами по Запоріжжю 8 січня призвела до найбільшої кількості цивільних жертв (загиблих та поранених осіб) в одному інциденті за майже два роки. Про це йдеться у звіті ООН.
В той день дві ворожі авіабомби вразили підприємство. Атака відбулася в другій половині дня, коли багато працівників залишали підприємство після робочої зміни. Багато жертв, серед яких були як працівники підприємства, так і перехожі, загинули або отримали поранення, перебуваючи на вулиці або в громадському транспорті за межами об’єкта.
Фото ЗОВА, Нацполіції, “Запоріжжя. Суспільне”
Discussion about this post