Завтра, 17 травня, Рівне віддасть шану двом загиблим Героям Андрієві Морозовському та Олександру Вознюку.
Андрій Морозовський народився 4 грудня 1980 року в Рівному. Навчався у Рівненській школі №1. Після закінчення навчання відразу пішов працювати. Спробував себе у різних галузях, останні роки вів підприємницьку діяльність у сфері торгівлі.
«Тато був надзвичайно добрий, щирим, чуйним, справжньою душею компанії. Дуже любив фільми та музику, добре на них розумівся. А ще писав вірші. У нього дуже добре це виходило. Здебільшого ліричні, про любов, про маму…», – розповідає син Героя Дмитро.
Андрій долучився до лав Збройних сил України у лютому 2024 року.
«Він був зовсім не військовою людиною, не прагнув на війну. Але завжди говорив, якщо покличуть, то не буде ховатися, піде воювати заради своїх синів – мене і 12-річного брата. Так і сталося. Він розповідав, що їх гарно вчили, що навчився добре стріляти. Вірив, що все буде добре», – продовжує син Героя.
Та, на жаль, сумна звістка надійшла в родину надто рано… 43-річний солдат Андрій Морозовський загинув 11 травня 2024 року на Донецькому напрямку. Люблячий батько, хороший син для матері – таким він залишиться у пам’яті близьких.
Олександр Вознюк народився 6 травня 1972 року у селі Тучин. Закінчив місцеву школу, а потім професійно-технічне училище у Клевані. Проте здобута тут спеціальність так і не знадобилася Олександрові по життю. Адже присвятив себе зовсім іншій справі.
«Його всі навколо знають як столяра із золотими руками. Дід Саши був столяром, брат вчився на столяра і ось так поряд із ним, а можливо і генетично, Саша закохався у цю справу, вчився все робити сам. Десь підкажуть, десь по інтернету подивиться, і завжди знайде варіант, як виконати замовлення. Міг годинами сидіти за комп’ютером, малювати, розраховувати, але придумати рішення. «Немає неможливого, щоб його не можна було виконати» – так говорив. Він умів так розрахувати, щоб і бажання замовника виконати і зробити це найпростішим способом», – розповідає дружина Героя Ольга.
Віддаючи всю душу улюбленій роботі, Олександр дбав і про людей. Ніколи не відмовляв у допомозі чи підтримці, якщо хтось його просив, завжди був готовий віддати останнє, нічого не шкодував, ані зусиль, ані часу, ані фінансів…
«Я і донечки завжди відчували себе поряд із ним, як за кам’яною стіною, був справжнім щитом для сім’ї. Він міг відмовити собі у чомусь, але нам не відмовляв у жодній забаганці, все, чо віком, найкращим батьком. У рідному Тучині ніхто не може повірити, немає нікого, хто б сказав про Сашу щось погане. Світла, добра, чуйна людина. Дуже любив життя, постійно пізнавав нове, цікавився документальними фільмами, історією…», – продовжує дружина.
Олександр служив строкову службу в армії, тому розумів, що його призвуть на службу.
«Саша зовсім не військова людина, він побоювався тої війни, не прагнув воювати, але й ховатися не збирався. Він чекав повістки, душею відчував, що його мобілізують. Говорив, що піде, бо мусить захистити своїх дітей, сім’ю, країну…», – додає Ольга.
Олександр проходив кількамісячне навчання, а згодом їх направили на Запорізький напрямок. Це було їх бойове хрещення, яке на жаль, для багатьох стало останнім… 51-річний солдат Олександр Вознюк загинув 9 червня 2023 року на Запорізькому напрямку… Лише за рік тіло Героя повертається додому…
Прощання із Героями відбудеться завтра, 17 травня, о 9:00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховають Андрія Морозовського на кладовищі «Нове», а Олександра Вознюка – у рідному Тучині…
Discussion about this post