Фото – np.pl.ua
0Альбіна Ковпак17 лютого 2025, 11:02
Іван Чайка з початком повномасштабного вторгнення боронив Україну: в лаваї роти охорони ТЦК, 110-ї бригади та мобільної вогневої групи. За виявлену в боях мужність його відзначили нагрудним знаком.
Про це 17 лютого повідомили у Полтавському обласному ТЦК та СП.
Нині Івану Чайці 30 років. Коли мобілізувався, з військового досвіду мав строкову службу в Президентському полку у 2014-2015 роках. Участі в боях не брав, основні завдання були пов’язані з почесною вартою:
«Я був на роботі – доглядав за тваринами у фермерському господарстві. Ранком 24 лютого росіяни почали Миргород бомбити, ми добре чули вибухи. Я розрахувався з роботи, швидко вдома зібрався і пішов до ТЦК в Хоролі», – говорить оборонець.
У перший день повномасштабного російського вторгнення його зарахували до роти охорони Першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП. Охороняв важливі об’єкти, виконував завдання на блокпостах Полтавщини. Потім у складі зведеної роти ТЦК та СП стояв на позиціях під Черніговом та поблизу Прилук – охороняв летовище.
Фото – np.pl.ua
Наприкінці 2023 року підрозділ направили у відрядження до 110-ї бригади. Брав участь у боях в Авдіївці.
«Нас декілька разів прикомандировували до різних бригад. У грудні 2023-го переїжджали, і нам сказали, що прикомандировують до 110-ї, їдемо в Авдіївку на бойові. Приїхали одразу в так звану “теплу хату” – місце, де ми жили в перервах між бойовими виходами. Це було 7 км до “нуля”. Звідти вийшли на позицію. На два-три дні, потім нас поміняли. А потім мене поставили провідником – я виводив-заводив хлопців, носив їжу та харчі на позиції. Також виводив звідти поранених бійців», – розповідає старший солдат.
Одна з його задач, які виконував в ролі провідника, полягала у тому, щоб з місця розвантаження – крайньої точки, куди могла доїхати автівка – доставляти безпосередньо на позиції воду, харчі та медикаменти.
Одного дня наприкінці січня отримав бойове розпорядження зайти у складі малої групи на задану точку в дачному масиві на околиці Авдіївки, облаштувати та утримувати позицію.
Під час руху вулицею, що прострілювалася, потрапили під ворожий обстріл. Рятуючись від мін та FPV росіян, забігли в найближчий дім та сховалися у підвалі. Це місце ледве не стало братською могилою для воїнів, коли на них впав двоповерховий будинок.
Фото – np.pl.ua
«Ми зразу в підвал скочили, а потім щось велике як гепнуло, і всю будівлю розібрало. Нас привалило, чотири дні лежали під завалами у підвалі. Усі були поранені: одному вибухом відірвало стопу, у другого був великий уламок під лопаткою. У мене дрібні уламки були в голові та руці і великий залетів у стегно, довелося накладати турнікет та пов’язки. Ще були опіки обличчя та руки. Ну і контужені були усі троє», – згадує воїн.
Мобільних телефонів на бойові виходи не брали, єдиний зв’язок із зовнішнім світом – рація. Іван Чайка передав інформацію про ситуацію, в яку потрапила його група.
Та визволити військових з-під бетонних перекриттів обваленого будинку не було можливості: щоб розібрати завали, була потрібна важка техніка. А в умовах обстрілів це було неможливо.
Врятуватися захиснику та його товаришам допоміг черговий ворожий обстріл. У ніч на 4 лютого снаряд, який поцілив в руїни будинку, де були заблоковані воїни, розбив бетонну плиту та розкидав уламки цегли. Тож солдатам вдалося розширити тріщину, розхитати та виламати арматуру, зробивши невеликий лаз.
Фото – np.pl.ua
Іван Чайка виходив останнім. Допомагав витягти товариша з ампутованою ногою. Хоча той в лихоманці вже не хотів виходити та просив його покинути:
«А тоді ми виходили вночі, довелося чекати пару годин, поки перестане працювати міномет в наш бік. Пройшли з кілометр самі, а попереду був бій. Коли трохи стихло, до нас вийшли двоє хлопців, допомогли нести пораненого, ще десь 5-6 км. А потім дісталися точки евакуації і за нами приїхав медевак».
Лікування та реабілітація Івана Чайки тривала близько трьох місяців. Після цього старший солдат повернувся до ТЦК та СП. Пізніше його перевели до бойового підрозділу, оскільки рішенням ВЛК визнали придатним до військової служби.
Восени Іван Чайка на позиціях з рук командира отримав державну нагороду – нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест». Воїн каже, що це за участь у боях в Авдіївці.
«Ну, я ж багатьох витяг – не можу вже й порахувати, але набагато більше десяти. Звісно, приймав бій разом з побратимами. Не вагався: бачиш росіян – стріляєш на рух. Тут відлік на долі секунди, бо або ти – або тебе. Чув, дехто з цивільних каже, що не піде у військо, бо боїться вбити людину. Так люди – це твої побратими поруч, а стріляєш ти не в людей, а у відморозків, які поперли на твою землю»
Нині чоловік на Харківщині виконує бойові завдання – захищає українське небо від ворожих дронів у складі мобільної вогневої групи.
