Добросовісна поведінка боржника є визначальною умовою звільнення від боргів
- Посилання скопійованоlink copied
Про фраудаторні правочини у процедурі банкрутства (неплатоспроможності) у судовій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, неплатоспроможність фізичних осіб, а саме процесуально-правовий і матеріально-правовий аспекти принципу добросовісності, та актуальну судову практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство розповіли суддя Великої Палати ВС Олександр Банасько, секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Олег Васьковський і суддя ВС у КГС Володимир Погребняк у межах вебінару для суддів і помічників суддів місцевих та апеляційних господарських судів.
Під час лекції Олександр Банасько детально зупинився на питанні про кваліфікацію фраудаторних правочинів у процедурі банкрутства. Він зауважив, що подібні правочини, хоча формально можуть відповідати вимогам закону, часто мають приховану мету — виведення активів боржника або створення преференцій для окремих кредиторів. Така практика, за словами лектора, суперечить принципам справедливості, добросовісності та законності. У цьому контексті суддя звернув увагу на положення ст. 42 КУзПБ, яка надає суду інструменти для визнання таких правочинів недійсними.
Суддя навів низку прикладів із судової практики ВП ВС та КГС ВС. Зокрема, було висвітлено справи про визнання недійсними договорів дарування родичам боржника після відкриття виконавчого провадження (справа № 369/11268/16-ц), договорів відступлення права вимоги афілійованим особам на значні суми (справа № 910/16579/20), а також актів передачі майна до статутного капіталу з метою уникнення розрахунків із колишніми учасниками товариства. У цих справах суди встановили, що реальна мета укладення правочинів не відповідала їх зовнішньому змісту, що стало підставою для визнання їх фіктивними або фраудаторними.
Олександр Банасько розповів і про розмежування понять фіктивного та фраудаторного правочину. Він зазначив, що фіктивні правочини не спрямовані на досягнення жодних правових наслідків і укладаються виключно для годиться, тоді як фраудаторні є результатом умисних дій, спрямованих на завдання шкоди інтересам кредиторів. Лектор зауважив, що навіть оплатні договори можуть бути визнані фраудаторними, якщо укладені в «підозрілий період», з афілійованими особами, без фактичного виконання або за неринковими умовами.
Суддя також зазначив, що такі правочини часто прикриваються зовні дійсними договорами, але фактично призводять до виведення майна, зменшення ліквідаційної маси чи штучного збільшення кредиторської заборгованості. Подібна поведінка, сказав лектор, порушує засади цивільного законодавства та принцип добросовісності. Він наголосив, що у своїй практиці ВП ВС послідовно виходить із необхідності оцінювання не лише форми правочину, а й дійсної мети його вчинення та поведінки сторін.
Говорячи про актуальні підходи до розгляду справ про банкрутство, Олег Васьковський зосередив увагу на стадії відкриття провадження. Він зауважив, що ухвала про відкриття провадження є унікальним за своєю природою судовим актом, оскільки не лише розпочинає процедуру, а й одночасно містить елементи судового рішення про визнання грошових вимог ініціюючого кредитора. Саме тому питання наявності грошового зобов’язання, строку його виконання та відсутності спору про право мають бути перевірені судом із максимальною точністю.
Секретар профільної судової палати звернув увагу на складність кваліфікації наявності «спору про право» у межах процедури відкриття провадження. Він нагадав, що за ч. 6 ст. 39 КУзПБ спір про право — це суперечність між суб’єктами правовідносин, яка виникає з матеріальних підстав і потребує судового врегулювання. Такий спір може бути виражений як у процесуальній формі — через наявність відкритого позову, так і в матеріально-правовій — коли неможливо достовірно встановити дійсний обсяг прав та обов’язків сторін. Під час вебінару суддя навів приклади з практики КГС ВС, зокрема справи № 910/9327/24, № 921/409/24, у яких суд чітко розмежував критерії спору про право.
Також доповідач зазначив, що при вирішенні питання про наявність спору про право суд має дослідити відзив боржника, оцінити обґрунтованість вимог заявника, заслухати сторони та врахувати дані з Єдиного реєстру судових рішень. Суддя акцентував, що підставою для відкриття провадження є не сам факт боргу, а сукупність критеріїв, зокрема відсутність істотних правових суперечностей. При цьому Олег Васьковський підкреслив відмінність між формами господарського судочинства: рішення щодо спору про право ухвалюється в межах позовного провадження, тоді як відкриття справи про банкрутство має інший процесуальний режим і строки.
Окрему увагу Олег Васьковський приділив особливостям процедури банкрутства в умовах воєнного стану. Він нагадав, що чинне законодавство містить спеціальні імперативні заборони, зокрема стосовно неможливості відкриття проваджень щодо підприємств, які були приватизовані під час дії воєнного стану або майно яких розташоване на тимчасово окупованих територіях. Як приклад він навів правову позицію у справі № 916/3735/24, в якій суд визнав, що законодавча заборона на задоволення вимог кредиторів у таких випадках виключає саму можливість відкриття провадження.
Володимир Погребняк розкрив як процесуально-правовий, так і матеріально-правовий зміст принципу добросовісності у справах про неплатоспроможність фізичних осіб. Він наголосив, що добросовісна поведінка боржника є визначальною умовою звільнення від боргів (discharge). Зокрема, належне заповнення декларації про майновий стан, співпраця з кредиторами та арбітражним керуючим, а також відсутність спроб приховати активи — це мінімальні вимоги до учасника процедури, який прагне скористатися правом на «новий старт».
Суддя звернув увагу на ситуації, коли боржники не повідомляють суд повну і достовірну інформацію про власне майно, доходи, витрати та членів сім’ї, приховують активи або зловживають правами. Такі обставини, за його словами, хоча й не є підставами для відмови у відкритті провадження, проте можуть зумовити його закриття на підставі ч. 7 ст. 123 КУзПБ. Це узгоджується з правовою позицією КГС ВС, викладеною в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 911/2308/23, згідно з якою правом на реабілітацію може скористатися лише сумлінний боржник.
Приділив увагу доповідач і зобов’язанням, які не підлягають списанню після завершення процедур неплатоспроможності. Володимир Погребняк навів три категорії таких зобов’язань, передбачених ч. 2 ст. 134 КУзПБ: шкода, завдана злочином чи смертю, аліменти, а також вимоги, що нерозривно пов’язані з особистістю боржника. Він також пояснив, що до останньої категорії можуть належати зобов’язання, пов’язані з наданням індивідуалізованих послуг чи створенням об’єктів інтелектуальної власності, де ключове значення мають особисті якості боржника.
У завершальній частині лекції суддя навів приклади із судової практики, в якій боржникам відмовляли в задоволенні заяв з огляду на наявність ознак недобросовісності. Він вдався до порівняння з міжнародним досвідом, зауваживши, що принцип добросовісності, як і концепція fresh start, були в основі американської системи банкрутства фізичних осіб, де добросовісні, але невдалі боржники можуть розраховувати на звільнення від боргів, тоді як недобросовісні — ні. Такий підхід, на його думку, має бути фундаментальним і для української практики.
Із презентаціями суддів можна ознайомитися за посиланнями:
- презентація Олександра Банаська – https://cutt.ly/6rv553yt;
- презентація Олега Васьковського – https://cutt.ly/erv56Y8N;
- презентація Володимира Погребняка – https://cutt.ly/prv6wmE4.
Захід організовано Харківським регіональним відділенням Національної школи суддів України.
Discussion about this post