30.03.2026 14:07
Господарство обробляє до 100 гектарів землі. Значна частина складських приміщень була знищена внаслідок російських атак, пише Суспільне.
Читай нас також у Viber та Telegram.
Дар’я Придатко голова фермерського господарства у Краснопіллі. Раніше жінка працювала лаборанткою, проте після смерті батька очолила господарство, що за 10 кілометрів від російського кордону. Голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Сумської області Іван Дейнека загинув 19 серпня 2022 року підірвавшись на міні. Після цього жінка взяла на себе справу його життя і продовжує працювати під обстрілами.
Тракторист Віталій Терещенко каже, що аграрна праця – сімейна традиція. Він 12 років працює за кермом трактора, комбайна та авто. Попри війну, залишати роботу не планує.
“У мене батько був трактористом, дядьки, брати і зараз працюють трактористами. Є в мене допомога від них, у скрутну хвилину телефоную. А те, що я працюю трактористом, я від цього отримую насолоду”, – говорить Віталій Терещенко.
За його словами, працювати доводиться навіть під час активних бойових дій та під наглядом російських дронів. Інколи – вночі, маскуючи техніку, щоб не стати мішенню.
“Оскільки в нас ідуть бойові дії, воєнний час, літають безпілотники, ми ночами накривали комбайни килимами і при лампочках у нічну зміну працювали. Бо часу особливо не було. Хлопці молоді не спали, також і я з ними. У 2024 році я виїжджав пахати поле. Працював, думав, щось обірвалось позаду трактора, обернувся – а на тракторі вже немає дзеркал”, – каже чоловік.
Фермерське господарство тепер очолює Дар’я. В аграрній сфері вона раніше не працювала, однак після загибелі батька мусила взяти справу на себе. Проте її підтримують рідні та друзі.
“Батько мій 30 років пропрацював і будував це фермерство. Прагнув, аби щось передати дітям. Так сталося, що я ніколи не працювала в аграрній сфері, але батько загинув під час польових робіт і довелося взяти кермо господарювання у свої руки. Тому що фермерство – це не та справа, у якій можна довго роздумувати. Якщо в полі стоїть урожай, у тебе немає часу. Ти маєш вийти і зробити. У березні 2025 року в нас просто повна розруха. КАБами наше село просто розбили – всі адмінбудівлі. Ми все одно працювали”, – згадує Дар’я.
У господарстві вирощують озиму пшеницю, соняшник, сою та гречку. Раніше колектив складався з п’яти людей – агронома, тракториста, комбайнера, водія та підсобних працівників. Але через події 2025 року він скоротився, каже жінка. Частина земель нині не придатна для роботи через те, що частина полів забруднена вибухонебезпечними предметами.
Дар’я каже, що врожай зібрати вдається не завжди – небезпека надто висока.
“Оскільки в нас ідуть бойові дії, воєнний час, літають безпілотники, ми ночами накривали комбайни килимами і при лампочках у нічну зміну працювали. Бо часу особливо не було. Хлопці молоді не спали, також і я з ними. У 2024 році я виїжджав пахати поле. Працював, думав, щось обірвалось позаду трактора, обернувся – а на тракторі вже немає дзеркал”, – каже чоловік..
Додає: кожен виїзд у поле – ризик.
“У нас кожен виїзд на поле – це момент кульмінації, емоцій. Ти декілька днів не спиш, плануєш. Маєш розуміти, чи можемо ми вийти на поле в якийсь конкретний момент, чи ні. Ми це відстежуємо. Нам до поля їхати близько 30 хвилин – до години. Ми приїхали комбайном хвилин 20 – і вже пишуть, що розвіддрон там, де їдемо ми. Тобто за нами вже слідкують. Ми приїхали, зробили свою роботу, але було страшно”, – каже фермерка.
Через близькість до бойових дій знайти партнерів дедалі важче.
“У нас Краснопілля розташоване в зоні можливих бойових дій, то не кожен партнер із нами хоче працювати. Один грант я отримала у 2022-2023. Я і надалі подавалася, але, оскільки ситуація ставала критичною, то партнери не можуть нам допомагати. Ситуація критична, і вони не можуть розуміти, чи будемо ми в безпеці та чи стане корисною їхня допомога”, – говорить Дар’я.
Вона додає, що малим господарствам потрібна більша підтримка держави.
“Від держави хочеться розуміння того, щоб працювали маленькі господарства, які забезпечують, платять податки у своє селище. Краснопілля зараз перебуває в критичному стані, але люди повертаються. Вони хочуть і намагаються працювати. Для мене це дім, батькова справа в Краснопіллі. Тому я також хочу повернутися на свою землю і працювати тут”, – каже фермерка.
Коментувати цю новину post