25 жовтня 2020 року херсонці обирали нову місцеву владу, не підозрюючи, що вже за півтора року більшість із цих рад опиниться під окупацією, частина їх обранців зрадить або спробує посидіти на двох стільцях, з усіма наслідками. Будуть за ці роки і приклади героїзму, відваги та самопожертви. МОСТ спробував озирнутися назад та розповісти, про найкоротшу, та одночасно, найдовшу каденцію голів громад та місцевих депутатів в історії незалежної України.
Депутати місцевих рад, а також міські, сільські та селищні голови обираються в Україні на пʼять років, тож каденція обраних у жовтні 2020 року депутатів всіх рівнів мала закінчитися десь у листопаді 2025 року, з обранням нових депутатів та голів громад на чергових виборах, що мали б відбутися завтра. Але повномасштабне вторгнення Росії змінило ці плани.
Якими ж стали ці п’ять років для місцевої влади Херсонщини?
Вибори після адмінреформи
Вибори 2020 року були першими після масштабної реформи децентралізації: укрупнення районів, створення нових громад, ліквідація старих місцевих рад. 12 червня 2020 року Уряд ухвалив вольове рішення та створив громади там, де з цим зволікав протягом попередніх майже чотирьох років. І місцеві вибори проходили вже у нових 49 укрупнених громадах Херсонської області у складі 5 районів, які прийшли на заміну 298 місцевим радам та старим 18 районам.
Тут треба було б написати, що ті вибори найбільш брудними в історії Херсона, але рівень бруду — питання смаку та надивленості.
Чорний піар проти Колихаєва. Архів МОСТа
Унікальною особливістю цих виборів в обласному центрі став конкурс талантів, коли кандидати в мери Херсона почали танцювати та співати. Плясали директор Школи гуманітарної праці Артем Кияновський та майбутній зрадник Володимир Сальдо, співав ексдепутат Олександр Ткач.
Цей феномен навіть увійшов до фільму “Редакція” Романа Бондарчука, який в момент виборів знімали на Херсонщині.
До речі, танці і співи не допомогли. Сальдо так і не став мером, Артем Кияновський та його партія Наш край не змогли потрапити до міської ради, а Олександр Ткач так і залишився таксистом.
Щоправда, вже у 2021 році доньці, яка працювала у Ігоря Колихаєва вдалося влаштувати батька директором одного з комунальних підприємств, але це скоріш про таланти доньки, а не про вокальні дані Ткача. Він, до речі, зрадив у 2022 році і пішов працювати на росіян. На відміну від Кияновського, який, щоправда, випав з херсонської політики та тихо живе у Миколаєві.
Треба сказати, що клоунада допомогла Ігорю Колихаєву. Він залетів в херсонську політику верхи на динозаврі і всю свою переможну кампанію був віртуальним кандидатом.
Вже пізніше, коли він став мером Херсона, стало зрозуміло, чому команда ухвалила таке рішення — Колихаєва не можна було показувати людям. Особливо розумним. Мер обласного центру не міг вимовити речення без свого козирного… “бля”.
Під стать йому сформувалася Херсонська міська рада. Більшість тих, хто став депутатом, прийшли до ради заробляти. Що у принципі, було закладено у філософії попередніх, як мінімум, двох скликань. Але по-справжньому заробити зміг лише один депутат — Віталій Бєлобров. Він застрахував комунальний транспорт у компанії, в якій працював, а за бонуси купив собі автомобіль.
Той самий автомобіль, який Віталій, маючі скромну зарплатню, взяв у кредит
Всі інші обранці, здебільшого, тільки намагалися щось отримати. Хтось викуповував у підприємців задешево ларьки, які збирався зносити Колихаєв, а потім рішав з останнім питання їх збереження. Хтось збирав вторсировину на міському звалищі, а хтось, як депутат Андрій Ткаченко, просто став радником Колихаєва і отримував скромну, чи то, навіть смішну зарплату тільки за те, що раз на місяць тиснув на кнопки в залі так як треба меру.
Колихаєв у цей час вкусив смак легких грошей і перетворював місто на корупційну клоаку, збираючи данину з усіх — від директора ринку до рядового двірника.
Колихаєв з ключем від міста. Фото: МОСТ
До цього треба додати, що в міській раді чи не вперше не було сильної опозиції. Трошки критикували мера залишки фракції Слуги народу, яких Колихаєв кинув з посадами та розподілом ресурсів, та парочка навіжених з ЄС. Всі інші справно тисли кнопки.
Слуги народу, які програли з тріском вибори, увійшли в глубокий маргінес. Їх кандидат в мери Юрій Кирилов, політтехнологом якого був колишній скупщик металобрухту Юрій Попутько, став тільки четвертим, пропустивши вперед навіть Михайла Опанащенка.
Тобто, втратили херсонці від зникнення самоврядування не так багато.
Така ж приблизно ситуація склалася і в облраді. Вибори, несподівано для всіх, виграла проросійська ОПЗЖ, яка, щоправда, шляхом кулуарних домовленостей Юрія Бойка з Офісом Президента, віддала крісло голови облради директору Центрального ринку Олександру Самойленку, який представляв кволу політсилу Президента. Самойленко в херсонському політикумі взагалі “випадковий пасажир”. Його кар’єрному взлету допомогло давнє знайомство з вже екс-помічником Президента Сергієм Шефіром.
Шляхом компромісу, в облраді навіть створили дві посади “перший заступник”, всадивши в це крісло переможця виборів Єгора Устинова та людину Президента Юрія Соболевського. Цей політичний анекдот тоді веселив усіх, хто слідкував за місцевою політикою.
У громадах області перемогу отримували теж, інколи, несподівані кандидати. У Кочубеївській громаді вибори програв мегазірка Іван Дударь, який у далекому 2015 році першим створив об’єднану територіальну громаду на Херсонщині, у сусідньому Високопіллі перемогу отримала ставлениця Ігоря Колихаєва Ганна Шостак-Кучмяк із перевагою в 1 голос, а у Асканії-Новій несподівано обрала члена ОПЗЖ Вадима Поліщука.
З тріском програв вибори мер Каховки Андрій Дяченко. Заради цього Карл Стурен зміг об’єднати усіх антагоністів діючого мера, які балотувалися у мери та в списках Слуг народу, ОПЗЖ, Батьківщини та Європейської солідарності. Жвава передвиборча кампанія з домішками чорнухи та двійник, не дали жодного шансу висуванцю від “Пропозиції”.
Андій Дяченко став антиприкладом тих виборів
Двійник також був і на виборах Бериславського міського голови, але це не завадило Олександру Шаповалову під прапорами партії Ігоря Колихаєва “Нам тут жити” у четверте обратися мером.
Слід відмітити, що не дивлячись на тогочасну мегапопулярність Президента Зеленського, серед обраних голів громад перемогу святкували самовисуванці. Тільки 12 висуванців Слуг народу отримали мандат довіри виборців, ще по чотири переможці були висуванцями партії “Нам тут жити” та “ОПЗЖ” і по одному – Батьківщини, Нашого краю та Самопомочі.
Структура управління, розподіл податків, та і влади в області загалом, теж змінилася. Голови громад поступово ставали все більш самостійними. Щоправда, переважна більшість з них орієнтувалася на заступника голови ОДА Дмитра Бутрія, роблячи його найвпливовішим у місцевій політиці.
Але загалом, залежність від центру поступово зменшувалася і це було помітно.
2022: окупація, колаборанти і спротив
24 лютого 2022 року депутати Херсонської міської ради сиділи в малій залі Херсонської міської ради в очікуванні Колихаєва. Мер сидів у кабінеті, пив каву та бормотав мантру, що все буде нормально. Як кажуть очевидці, тоді він був ще більш схожий на навіженого. Депутати терпеливо чекали мера, читаючи новини про просування російських військових територією України та лівобережної Херсонщини зокрема.
Депутат Володимир Сальдо, що був на тій зустрічі, виглядав впевненим і підбадьорював інших. Він кляв Росію та казав, що треба давати відсіч агресору. Пізніше дупутати згадували це з усмішкою, але тоді сміятися не хотілося нікому.
Секретарка міської ради Галина Лугова, жінка схильна до істерик, чи не єдина не втрачала себе і декілька разів бігала в кабінет Колихаєва. Вона вмовляла мера обласного центра спуститися на поверх нижче і поговорити з депутатами. На третій чи четвертий раз Ігор Колихаєв погодився і півгодини розповідав депутатам, що треба робити.
“Але ця розповідь була схожа на виступ політичного агітатора, бо окрім гасел там не було жодної конкретики”, – розповідав тоді автору один з депутатів.
Після цієї зустрічі депутати розійшлися, а до кабінету мера пішов Володимир Сальдо. Вважається, що там він пропонував Колихаєву свою допомогу, але що там відбулося насправді, не знає ніхто.
Тим часом місто покинули керівники силових структур та обласна влада. Геннадій Лагута заявив, що він відбув на запасний командний пункт, але чим він там командував не знає ніхто.
Система влади розвалилася і херсонцям залишився тільки шлях самоорганізації та спротиву.
Голова ОВА Геннадій Лагута пропав на 50 днів, мер обласного центру марив суботниками та висадкою квітів, а керівники громад, поступово, опинялися на підвалі, виїжджали, або йшли на співпрацю із росіянами.
До осені 2022 року держава здавалася розгубленою, а керівники громад чули тільки заклики виїжджати.
Життя без рад та виконкомів
3 червня 2022 року Президент створив Генічеську міську військову адміністрацію, начальником якої став кум Дмитра Бутрія, заступник Чорнобаївського селищного голови Євгеній Родіонов. Вже незабаром Верховна Рада наділила начальника військової адміністрації повноваженнями місцевого самоврядування, що дало йому право одноосібно діяти від імені міського голови, виконавчого комітету і міської ради.
До травня 2023 року Президент утворив військові адміністрації в усіх громадах Херсонщини, які переважно очолили вчорашні голови громад та вихідці з “поліцейського братства”. У деокупованих громадах правобережної Херсонщини військові адміністрації стали справжніми органами влади. Адміністрації окупованих громад лівобережжя виконують свої функції в екзилі.
Створення військових адміністрацій не припинило повноважень депутатів місцевих рад та голів громад яких Президент не призначив начальниками військових адміністрацій, як от мера Скадовська Олександра Яковлєва чи мера Нової Каховки Володимира Коваленка або мера Олешок Євгена Рищука. Такі голови громад продовжують отримувати заробітну плату перебуваючи у простої.
Те саме стосується і секретарів місцевих рад. Хоча з цим не пощастило Галині Луговій, яку Роман Мрочко у червні 2023 року звільнив з посади своїм розпорядженням.
Галина Лугова
Схоже з метою економії бюджетних коштів, у грудні того ж року начальник Херсонської районної військової адміністрації Михайло Линецький відправив у простій весь виконавчий апарат Херсонської районної ради на чолі з її головою Валентиною Покотиловою.
Щось подібне міг би зробити і Олександр Прокудін з виконавчим апаратом Херсонської обласної ради, де на оплату праці півсотні службовців йде близько 12 млн грн. Після звільнення Херсона обласна рада поновила засідання, щоправда, особливого сенсу в ній не було. Функції та повноваження облради передані начальнику ОВА, тож облрада діє онлайн більше як політичний орган, який демонструє наявність влади на звільненій частині Херсонщини.
Про рівень впливу облради свідчать складені депутатські мандати.
Херсонські райради
Чи не єдиною радою, яка проводить засідання, як виявилося, є Суворовська районна в місті рада. Там справно проводить засідання онлайн і ухвалюють якісь рішення. Хоча особливого толку в існуванні цієї, та інших двох херсонських райрад немає.
У квітні 2025 року голова Корабельної райради Наталія Чорненька навіть змінила крісло голови ради на заступниці Херсонського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.
Передбачалося, що районні у місті ради залишаються лише до наступних місцевих виборів. Тобто — до жовтня 2025 року.
У 2020–2021 роках майже всі міські ради (в тому числі Херсонська) ухвалювали рішення про припинення діяльності районних у місті рад після завершення каденції 2020–2025. Отже: з сьогоднішнього дня, умовно кажучи, — повноваження цих рад формально добігли би кінця, і вони мали б припинити існування. Але — воєнний стан “заморозив” цей процес.
Хто керує регіоном сьогодні
Наразі система влади на Херсонщині виглядає так. Її вертикаль очолює начальник обласної державної (військової) адміністрації, якого призначив Президент. В його руках сконцентрована вся вертикаль влади. Крім наявних повноважень ОДА, йому передані всі повноваження обласної ради. Він самовільно ухвалює бюджет, зміни до бюджету і майже всі важливі рішення. Єдине, чого він не може, це ухвалювати рішення, які стосуються комунального майна, та ще деяких питань.
Частину рішень начальник військової адміністрації переклав на дуже дивний орган Раду оборони області. Цей орган, який складається з силовиків та посадовців, ухвалює різні рішення. В тому числі, наприклад, встановлює тривалість комендантської години, часи продажу алкоголю, заборону на продаж алкоголю в деяких громадах. І навіть дає дозволи на проведення закупівель без тендерів. Це дуже спірне питання і по ньому вже є купа кримінальних проваджень через ці рішення, але іншого, органу не існує. А рада оборони дає змогу перекласти відповідальність на колективний орган безвідповідальності.
Окрім цього, існують, як ми вже писали вище, 49 сільських, міських і селищних військових адміністрацій, начальники яких наділені повноваженнями місцевого самоврядування. Вони підпорядковуються начальнику обласної адміністрації, їх за його поданням, призначає Президент.
На ввіреній їм території вони також ухвалюють всі важливі рішення. Така система показала себе, в принципі, непогано. В час війни вона, в більшості випадків працює ефективно, не дивлячись на те, що не існує певних демократичних засад, обговорень, депутатського контролю.
У якості системи стримування та противаг виступають правоохоронні органи, особливо зараз, коли існує шалений конфлікт між керівництвом прокуратури та обласною владою. Тому начальники місцевих військових адміністрацій стали заручниками цього конфлікту. Прокуратура наздоганяє Олександра Прокудіна, формально і неформально через атаки на начальників військових адміністрацій та підозри.
Ще за військовими адміністраціями слідкують поодинокі журналісти, медіа, які виступають у ролі громадського контролю.
* * *
Конституція України гарантує безперервність місцевого самоврядування. 8 жовтня 2025 року Верховна Рада ухвалила постанову, що під час дії воєнного стану органи місцевого самоврядування мають функціонувати. Тому депутати та голови громад обрані у 2020 році продовжують виконувати свої обов’язки до проведення наступних місцевих виборів. Коли ж вони відбудуться – відомо тільки Всевишньому. Однак, останнє слово буде за Верховною Радою, яка має призначити дату таких повоєнних виборів.
Не секрет, що деякі начальники військових адміністрацій живуть у парадигмі майбутніх виборів, а Роман Мрочко навіть умудрився дочасно розпочати передвиборчу кампанію, за що схоже і поплатився посадою. Те, що перезавантаження місцевого самоврядування після припинення воєнного стану обов’язково відбудеться – це факт.
Коментувати цю новину post