Гостинність українців загальновідома. Особливо це відчувається на заході країни під час релігійних свят. Різноманіття традицій святкувань тісно переплітається із застіллям. Тому, до важливих релігійних свят готуються завчасно і ретельно.
Столи українців на важливі релігійні свята такі як Різдво або Великдень прогинаються від наїдків та смаколиків, адже в цей день зустрічається вся родина.
Період Великого посту перед Великоднем пропонується Церквою людям для пробудження особливого молитовного стану – покаяння.
Тому і в церквах служать особливі покаянні богослужіння, які посилюються і збільшуються у кількості в останній тиждень посту – Страсну седмицю.
І якщо Церква наголошує на приготуванні духовному в контексті боротьби з гріхами, то для багатьох господинь – це час, коли накопичилось багато роботи, адже до свята ще нічого не готово, а треба: наготувати, спекти, насмажити, закоптити та ще в оселі прибрати, бо це час зустрічі родини, друзів.
В цей часовий проміжок про Христа майже не думається.
Звісно до храму слід забігти та посповідатися, але це часто робиться суто формально, боячись суспільного осуду.
В такому відношенні Великий піст (40 днів) здається вже і не таким великим, особливо коли приходить Страсний тиждень, і багато хто розуміє, що свято близько, а ще нічого не готове.
По суті це чимось нагадує таку думку, що під час святкування Різдва Христового в Європі – святкують Різдво Христове без Христа, адже вся увага приділена святковим ласощам, ілюмінаціям, подарункам від Санти та святкуванням, так і складається, що за тією всією атрибутикою фактично не видно Христа.
Уся увага прикута до веселощів, подарунків та вечірок. А в нас за усіма приготуваннями не видно Христа на Великдень. Приготування їжі, прибирання в домівках спотворюють суть підготування до свята, бо готуємо до свята оселю і шлунок — а не серце і душу.
