Знову на могилі Івана Багряного…

Знову на могилі Івана Багряного — істинного Генія за Гете та Шиллером, одного з небагатьох, хто попри дуже обмежений медійний ресурс та історичні обставини в вигляді тотального небажання світу чути правду про одного зі своїх «союзників» в Другій Світовій, тим не менш зміг повпливати на дуже багато перебігів та подій, і загалом був дуже поважним емігрантом. Він давав інтерв’ю ВВС, власними програматичними памфлетами (найвідоміший з них — «Чому я не хочу вертатися до СРСР?») переконував цілі уряди не депортувати втікачів від радянського режиму на Батьківщину (і багато кого переконав!) та відкривав очі на багато невідомих або свідомо замовчуваних обставин. Тими ж памфлетами він надихав багатьох історичних борців за свободу (в т.ч. Елеонору Рузвельт, яка навіть цитувала його), непогано тиражував власну літературу в перекладах (тираж «Тигроловів» англійською перевищив мільйон екземплярів), номінувався та вигравав багато як місцевих премій та нагород (наприклад, Німецьку Премію молодіжної літератури — першим в історії серед українців, а до 2022 року — взагалі єдиним), так і солідних, міжнародних премій (в т.ч. Нобелівську премію з літератури, за декілька місяців до якої, тим не менш, він помер, тому не зміг перемогти — хоча мав досить непогані шанси, адже Солженіцина з його творами іще просто не існувало, а попит на правду, тим не менш, ще й як був присутнім). Наразі я сам особисто працюю над перевиданням німецького перекладу «Тигроловів», виконаного 1962 року, що з того часу не перевидавався, хоча мав би, і має бути перевиданим і зараз: навіть більш, ніж будь коли. Займаюся оцифруванням книги в нові формати, шукаю правонаступників перекладачки для вирішення всіх правових питань, звертаюся до різноманітних фундацій з питань фінансування та організації, і сподіваюся на успіх у цьому проєкті до кінця вже цього року. Не дарма Володимир Винниченко, прочитавши книгу «Сад Гетсиманський» авторства Багряного, яку той йому надіслав, вражений прочитаним казав, що подібне необхідно тиражувати всіма мовами і по всьому світу, щоби цивілізована спільнота знала про це і усвідомлювала, кому вони тиснуть руки і з ким намагаються дружити і робити бізнес, що з себе насправді представляє радянська тюрма народів. Винниченко тоді навіть знайшов перекладача та профінансував переклад на французьку мову. Зараз це теж залишається актуальним і важливим, адже проблема України й українського народу не нова — і багато хто в світі цього не розуміє, тому й думають, що все «вирішиться саме собою». Такі твори, як «Тигролови», кажуть про абсолютно протилежне — все вирішимо лише ми самі, лише обʼєднане цивілізоване світове співтовариство, бо людолови своєму кровожерству ніколи не знатимуть міри і кінця-краю. Саме тому їх не має існувати, а «Картагена має бути зруйнована», імперія має впасти, щоби не впав вільний світ. Деякі люди, тут у Європі, в свою чергу навіть почути про подібне змоги не мають, бо необхідні дані (в т.ч. твори, свідчення, важливі теми) просто не тиражуються, не рекламуються, не лізуть із тих куточків, звідки могли і мали б лізти, а просвітницька праця обмежується внутрішньоемігрантськими акціями «серед своїх, для своїх». Тому ця місія, місія популяризації цієї проблематики з площини історичної та сучасно-політичної і стає навіть вдвічі, якщо не втричі і не стократно важливішою. Багряний робив просвітницьку працю, як тільки міг — у час, коли не було мас-медіа в сьогоднішньому розумінні, коли не було можливості вийти до усього світу через Інтернет. І тим не менш був успішним. Тепер настав наш час.   Більше про Івана Багряного тут: Українці в Ульмі. Іван Багряний: поет, письменник, організатор українського руху в Німеччині. З циклу «Слідами українців в Баварії»