Фото – Полтавський театр імені Гоголя
0Яна Губська27 червня 2025, 17:06
Діяча мистецтва відзначили за його працю. Василь Голуб має звання «Народного артиста України».
Про це повідомили на сторінці театру імені Гоголя 27 червня. Раніше Президент України підписав указ про відзначення орденом «За заслуги» ІІІ ступеня Василя Голуба. Нині актор отримав свою нагороду.
Фото – Полтавський театр імені Гоголя
Василь Голуб понад 50 років працює в полтавському театрі імені Гоголя.
Василь Голуб
Творчий шлях Василя Голуба
У 1967 році чоловік закінчив Снятинське культурно-освітнє училище, був керівником самодіяльного театрального колективу. Вищу освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого за спеціальністю «Актор драмтеатру і кіно».
У театрі імені Гоголя Василь Голуб працює з 1971 року, нині він грає у виставах:
- «Лісова пісня» – Дядько Лев;
- «Мартин Боруля» – Мартин;
- «Наталка Полтавка» – Виборний;
- «Ніч перед Різдвом» – Чуб;
- «Сватання на Гончарівці» – Прокіп;
- «За двома зайцями» – Прокіп Сірко;
- «Сорочинський ярмарок» – Солопій Черевик;
- «В степу безкраїм за Уралом» – Тарас Шевченко;
- «Наймичка» – Трохим;
- «Остання любов Гетьмана» – Іван Мазепа;
- «Кайдашева сім’я» – Омелько Кайдаш;
- «Тарас Бульба» – Кирдяга.
У 1992 році Василю Голубу присвоїли звання «Заслуженого артиста України», а у 2006 році – «Народного артиста України».
Репортаж з прем’єри «Театр, або Шум за сценою» в полтавському театрі
Першою на сцені зʼявляється акторка, витончено виконуючи балетні рухи. Вона тримає тарілку з сардинами і раптово лунає телефонний дзвінок. Вона бере слухавку, щось говорить, кидає телефон, залишає сардини й виходить.
З глибини залу роздратовано виринає чоловік:
«Газета! Ти маєш взяти газету! Покласти телефон на стіл, залишити сардини й взяти газету! Що тут незрозумілого?!» — він швидко наближається до сцени, жестикулюючи так, ніби від цього все стане на свої місця.
Це лише початок вистави «Театр, або Шум за сценою» – історії про театральну трупу, яка репетирує типову комедію положень. Проте замість чіткої, відшліфованої гри на сцені – розгубленість, плутанина й акторські промахи, що сиплються один за одним, мов картковий будинок.
Режисер Ллойд Даллас (у виконанні актора, що майстерно поєднує сарказм і розпач) намагається зберегти контроль, але марно. Втома, особисті конфлікти й нерви акторів вибухають у найнесподіваніші моменти, просочуючись у репліки й жести.
Події у виставі розгортаються в будинку, куди прибувають коханці, що прикидаються орендарями. За ними несподівано повертаються господарі, які ховаються від податкової. А щоб плутанина була повною, в якийсь момент з’являється ще й грабіжник, що вторгається у цей хаос під зловісну музику.
Проте справжня трагедія розгортається не в п’єсі, а у процесі її виконання. Актори гублять реквізит, забувають виходи, двері на сцені то не зачиняються, то заклинюють, а сардини, що мали бути лише дрібною деталлю, стають символом цього грандіозного театрального безладу.
Discussion about this post